Петро Вознюк. РІЧНИЦЯ МАЙДАНУ

Коли читачі нашого видання побачать ці рядки, вони вже напевне знатимуть, як Україна відзначила роковини революції. Вже можна буде оцінити, хто, кому й наскільки «успішно» допоміг «згадати ідеали Майдану». А також потицяти пальцем у тих, хто забув їх, мабуть, незворотно. Можна буде з різною часткою скепсису проаналізувати урочисті промови теперішніх можновладців. Бажаючі матимуть змогу поспівчувати тим «донкіхотам»-ідеалістам, котрі виявилися непотрібними у суворій післямайданній дійсності. Водночас знайдеться і чимало охочих «затаврувати ганьбою» тих, хто відсиджувався у буремні дні (а то й активно допомагав збанкрутілим «кучмістам»), а потім, вчасно начепивши краватку потрібного кольору, зумів зручно вмоститися у черговому для себе високому кріслі. Одним словом, взаємних звинувачень, політичних анатем й істерик нам вистачатиме, вочевидь, принаймні до весняних виборів.
Однак наразі хотілося б укотре зупинитися на куди більш значущому, ніж усі усні декларації, аспектові торішніх змін – індивідуально-особистісному. Багато спостерігачів зауважували на вируючому Майдані помітні трансформації саме стереотипів побутової поведінки та ставлення людей один до одного. Йшлося, зокрема, про зростання взаємоповаги та доброзичливості, а також про нове пробудження громадянської свідомості, що, власне, й не дозволило попередній владі знехтувати народним вибором. Утім, революційна ейфорія минула, залишивши суспільство сам на сам із його проблемами та здобутками – і, зокрема, із здатністю тримати високу планку моральності у повсякденному житті. Відразу скажу, що вдається це далеко не всім і, тим паче, далеко не завжди. Нікуди не зникли (і навіть не зменшилися) ні хабарництво, ні наркоманія, ні розпуста, ні навіть звичайне побутове хамство. Це при тому, що не треба бути аж надто велемудрим, аби зрозуміти: дитина, котру сьогодні батьки за хабаря «поступають» до університету, завтра може так само цинічно поставитися, приміром, до результатів виборів. Так само цинічно, як і ті, проти кого її «люблячі» батьки вчора, можливо, стояли на Майдані. А той, кого сьогодні хамовиті «предки» «виховують» брутальною лайкою, завтра успішно залякуватиме жінок та пенсіонерів на виборчих дільницях. Повірте, якщо критика влади просто переміститься з кухонь на майдани, без жодних сутнісних змін у суспільстві, – це не допоможе. І навпаки, якщо революція остаточно переможе в душах людей, то новий Майдан не знадобиться.