Ганна ГРИЦЕНКО, Олесь ПЕТІК.  СВІТЛО КУПАЛЬСЬКОЇ КАЗКИ

Волхви пророкують:
на Купала простий парубок Іван стріне богиню кохання – доньку бога сонця Семияра Ладу.
А як зайде сонце – на людей чекає Казка, де розквітає чудодійна квітка папороті.
Та, втративши Купайлицю, – символ здійснення бажань, – люди не вбережуться від гніву богів.
Морена-Смерть чекає на Івана, що заповзявся здобути руку Лади.

Але якщо Іванові пощастить пройти пекельні випробування, чи ж захоче богиня Лада кохання простого смертного? 

Коли далекого 1981 року актори львівського аматорського театру «Мета» вперше поставили купальську виставу на березі річки Стрий, ніхто не очікував, що ця традиція триватиме понад двадцять років. За цей час акторський склад повністю оновився, тепер свято роблять діти тих, хто його починав, а допомагають їм не лише львів’яни. Цього року, окрім молодіжного театру «Нова Мета», людям казку творили Спудейське братство НаУКМА, МБФ «Смолоскип», хор львівського храму Пресвятої Євхаристії «Вірли», Організація української молоді «Спадщина», просто студенти Києво-Могилянської академії та Національної академії мистецтв, а також багато інших добрих людей, яких в одній статті перерахувати неможливо, але без яких дійство не було б таким барвистим і веселим. До слова, організатори постулюють, що на святі немає гостей, натомість всі в тій чи тій мірі є учасниками, адже всі зібралися тут для того, щоб долучитися до прадавньої української традиції та знайти для себе щастя. Тому й усі учасники допомагають організаторам облаштовувати місцину та готувати свято.

Сценарій свята щороку інший, завдяки чому вистава щоразу грає новими барвами, і небагато з тих, хто хоч раз побачив дійство, не прагне повернутися в казку наступного Купала. Сценою ось уже багато років є мальовнича місцина біля села Тишівниця, що на Львівщині. Цього року дійство переїхало трохи далі від річки Стрий, бо тепер майданчики біля річки просто нездатні вмістити щораз більшу кількість наметів. Організатори дійства приїжджають на місце заздалегідь, адже треба підготувати декорації – зробити «криницю», в якій волхв освячує воду, намостити на річці косу, з якої дівчата ввечері пускатимуть віночки, поставити «вогняні ворота», через які люди проходитимуть у казку, облаштувати капище, на якому відбуватиметься весілля богині Лади, чіпляють гойдалку... Втім, всього і не перерахувати, бо кожного року вся постановка, включно з декораціями, придумується наново. У підсумку будь-який художник, що спеціалізується з ленд-арту, може тільки позаздрити тому, як за лічені дні ландшафт змінюється до невпізнаваності. Цього року, наприклад, перед високою скелею, де відбувалася сцена смерті Морени, треба було розчистити (серед лісу, крім того, затопленого недавніми дощами) майданчик для півтисячі чоловік. Або ще чого варта височенна гойдалка з розмахом не менше шести метрів, на якій міг покататися кожен учасник свята. Та й від акторів участь у дійстві вимагає неабияких здібностей – а спробуйте й ви потанцювати аркана на скелі, на майданчику площею два квадратних метри, нахиленому під кутом тридцять градусів! До того ж, оскільки більша частина дійства відбувається ввечері після заходу сонця, потрібні піротехнічні ефекти. І з ними режисери-постановники чудово впоралися – незважаючи на дощ, який є постійним атрибутом дійства (бо ще не було років, коли б на Купала тут не було дощу): вогняні ворота й вогняне коло горіли, а майже кожен мав у руках смолоскип. До речі, частину смолоскипів цього року профінансував МБФ «Смолоскип».
На купальську казку з’їжджаються глядачі з усієї України, крім того, зазирають на вогник і гості нашої країни – канадці, англійці та навіть китайці. Організатори з усмішкою зізнаються, що вже багато років не контролюють поширення інформації про свято – адже ті, хто там вже побували, наступного року беруть із собою друзів, а ті, в свою чергу... Також щороку навесні у бакалаврській бібліотеці НаУКМА проводиться фотовиставка, де демонструються найкращі та наймальовничіші миті попередніх дійств – як краса постановки, так і краса природи навколо. Всі попередні фотовиставки організовувало Спудейське Братство НаУКМА, автором був львівський фотохудожник Іван Бабічук.
Якщо ж і ви захочете наступного року долучитися до казки, варто знати: офіційною мовою купальського села є українська, алкоголь та наркотики тут не в пошані, вітається жива музика (тому магнітофонів із собою не беріть). Сміття за собою слід вивезти самому, поселення та харчування теж кожен організовує собі сам. Квіти на вінки не слід рвати на пасовищі, аби не лишати без їжі корів, а загальне джерело теж необхідно підтримувати у чистоті – а це значить, що випрати свої речі можна у річці, а джерело – лише для збору питної води. А ще візьміть вишиванку. Зверніть увагу, що свято це «екологічно-еротичне», тож природу, своє здоров’я і гарний настрій оточуючих треба берегти. І не забудьте – дійство відбувається в ніч із суботи на неділю за тиждень до календарного Купала, щоб у вас була можливість з нового тижня повернутися на роботу. Тож свято чекає на вас – ласкаво просимо у казку!