Ростислав СЕМКІВ. ВИДАВНИЧА ПРОГРАМА “СМОЛОСКИПА”
 

Почнімо з того, що «Смолоскип» є незвичайним видавництвом. Це не видавництво державне, переобтяжене непотрібно розгалуженою інфраструктурою, а тому неповоротке і захрясле у довгострокових проектах, які хтозна чи й будуть колись виконані, – однак, це й не видавництво комерційне, вся діяльність якого найперше спрямовувалася б на отримання прибутку. Не сперечаюсь, окрім «Смолоскипу» в Україні є ще видавництва, котрі, попри свою комерційність, формулюють собі певну місію – ідеалістичне, а той амбітне просвітницьке завдання, проте лише «Смолоскип» виконує свою місію так віддавна.
Ще з 50-х років, коли перші ініціативи «Смолоскипу ім. Василя Симоненка» почали втілюватися у Франції, а далі від 60-х – у США, видавництво ставило собі за мету пригадувати забуте і розпочало друк невідомих тоді, зумисно замовчуваних в СРСР текстів українських поетів, письменників, правозахисників та політичних дисидентів. Вочевидь, вершиною цих зусиль стало п’ятитомне видання текстів Миколи Хвильового – на той час найповніше і дотепер чи не найбільш якісне поліграфічно. Від початку 90-х, коли «Смолоскип» переніс свою діяльність в Україну, до першої місії додалася ще одна – відкривати нове, яка результувала у виникнення молодіжного літературного конкурсу видавництва, що за кілька років був доповений конкурсом на кращу дослідницьку працю. Обидва конкурси існують дотепер і можна зі сміливістю стверджувати, що більшість молодих, а тепер уже достатньо зрілих і майстерних, україномовних авторів сучасної літератури вдало стартували саме зі смолоскипівського конкурсного майданчика.
«Смолоскип» і тепер дотримується обох векторів у своїй видавничій діяльності. Втім, зараз приступаємо до більш комплексної реалізації своїх планів, про які (значно більше ніж про зроблене, про що всім і так відомо) піде мова у цьому короткому дописі.
«Смолоскип» існує і втілює свої проекти завдяки численним пожертвам українців діаспори у США й Канаді: безкорисливість такого фондування дає змогу втілювати сутнісні наукові, мистецькі і незаформалізовані молодіжні видавничі проекти. Прикладом перших можуть бути доволі попитні видання на кшталт «Переяславська Рада 1654 року», мартиролог «Розстріляне відродження», котрий витримав уже кілька перевидань, альбом знаного художника-дисидента Опанаса Заливахи, найновіше чотиритомне видання творів відомого українського науковця Дмитра Чижевського, антології теоретичних текстів-першоджерел «Лібералізм», «Консерватизм», «Націоналізм», а тепер ще й «Демократія», видання численних спогадів учасників боротьби з більшовизмом 1940-х – 1990-х років, багатотомне видання творів Вячеслава Чорновола.
Серед видань молодих авторів-переможців смолоскипівського літературного конкурсу найбільше поезії, проте не бракує й талановитих прозових книг, драматургії, перекладів. З видань «Смолоскипу» починали (або ж смолоскипівські видання трапилися їм ще біля самого початку їхнього літературного поступу) тепер відомі молоді автори Софія Андрухович, Андрій Бондар, Анатолій Дністровий, Сергій Жадан, Маріанна Кіяновська, Андрій Кокотюха, Галина Крук, Ростислав Мельників, Мар’яна Савка, Світлана Пиркало, Марина Соколян, Роман Трифонов, багато інших. Переможцями літературного конкурсу ставали на той час вже відомі Іван Андрусяк, Юрій Бедрик та Роман Скиба. Молодіжному літературному конкурсу «Смолоскипа», добір в якому завжди здійснювало авторитетне журі (станом на сьогодні воно складається з Наталки Білоцерківець, Олександра Ірванця та Сергія Яковенка), притаманна перебірливість та принциповість – правило не друкувати порнографічних, нецензурних та нетолерантних текстів у сучасній ситуації може видатись комусь смішним, проте воно скоріше означає не брак ліберальності, а бажання втримати культурницьку планку і певну алергію на попсові способи вияскравити власну особистість. Натомість, конкурс некорумпований (журі не знає імен учасників аж до моменту виголошення ним остаточних результатів) і вельми комфортний для своїх переможців: грошові премії 4-х ступенів, друк текстів лауреатів 4-х та 3-х премій в альманахах та літературній газеті «Смолоскипа», безкоштовне видання книжок лауреатів 2-ї та 1-ї премій, проведення презентацій переможцям конкурсу, безкоштовні 100 авторських примірників… В нас немає інших цілей, окрім відкривати для українського загалу нових талановитих авторів – «Смолоскип» і надалі дотримуватиметься цієї домінанти у своїй діяльності.
Для кращої популяризації передбачено спектр заходів, які відтепер корелюватимуть одне з одним. Найперше, планується, оскільки така практика вже уповні зарекомендувала себе, щомісяця проводити в будинку «Смолоскипа» на Межигірській, 21 по два творчих вечори, брати участь у яких зможуть як митці «з іменем» так і початківці. Коли і як відбуватимуться вечори, можна буде дізнатися на оновленому сайті видавництва, де передбачається активна робота різноманітних форумів та циркулювання регулярних розсилок. Розшириться й рецензентна площа: раніше рецензії на тексти смолоскипівських авторів друкувалися, окрім інших видань, хіба в бюлетені «Смолоскип України», котрий не має таких завдань, оскільки покликаний з точки зору молодих своїх кореспондентів інформувати стипендіатів та симпатиків «Смолоскипу» про події в державі та смолоскипівському середовищі. Тепер силами нової редакції відновлено роботу літературного додатку «Знак»: він з’являтиметься 4 рази на рік саме з метою рецензувати українські резонансні видання, водночас намагаючись побільшити резонанс довкола текстів смолоскипівських авторів. Врешті, ще до Різдва «Смолоскип» планує відкрити у своєму приміщенні нову книгарню, в якій книжкам молодих авторів буде відведено чільне місце.
Окремою сторінкою роботи видавництва є друк молодіжного наукового альманаху «Молода нація». Від тематичних чисел попередніх років поступово повертаємося до різноплановості: вже у 2005 році числа «Молодої нації», котра, як і раніше, з’являтиметься 4 рази на рік, міститимуть відділи «Політологія», «Історія», «Культурологія і літературознавство», «Дисидентські рухи», «Архів», «Хроніка подій» – ставимо собі за мету, найперше, уміщувати у видання праці тих молодих дослідників, котрі вивчають історію та практику боротьби проти радянської системи, аналізують унікальний український досвід протистояння тоталітаризму.
Наприкінці кілька слів про виправданість таких-от «програмних» виступів. Ми можемо скільки завгодно критикувати діяльність одних осередків і кривитися через «закритість» інших, можемо ставити під сумнів оптимізм чи й наївність всіх перспективних планів і просвітницьких ідей, а проте нам годі заперечити, що «Смолоскип» та багато подібних до нього середовищ працюють і дають шанси новим і новим творчим особистостям здобутися на власний голос у суспільно-політичному житті, в науці, у мистецтві. Тож не гаймо час на безплідний злий скепсис: «Смолоскип», котрий ніколи не боявся змін, у новому будинку, в оновленій державі відкриває нову сторінку власної біографії. Ми пропонуємо всім долучитися до його розбудови – адже кожен бедуїн знає: оази треба берегти.