Петро Вознюк.  НЕКРУГЛА ДАТА

Ювілеї традиційно спонукають до гучних урочистостей та розлогих панегириків. Натомість менш «круглі» річниці повинні сприяти об’єктивнішим висновкам. Саме така нагода більш тверезо і виважено оцінити власні здобутки та втрати випала нам цього серпня, у 14-ту річницю незалежності України. Попередній режим, влаштувавши 1998-го великий військовий парад (подейкували, насправді на честь особистого ювілею тодішнього глави держави) на тлі інфляційного обвалу, а 2001 – ще помпезніші святкування на тлі політичної кризи і появи новітніх «в’язнів совісті», цю нагоду змарнував. І ось тепер, нарешті, маємо шанс озирнутися на пройдений шлях без зайвого пафосу, проте із зовсім не зайвим тут почуттям гумору.
Минулого року, під час відзначення попередньої річниці, хтось цілком доречно зауважив, що саме у тринадцятирічному віці у людини в основному завершується формування її особистісного психотипу, тобто фактично характеру. Незабаром, у листопаді–грудні, ці слова отримали несподіване підтвердження: характер у вітчизняного суспільства таки сформувався. Продовжуючи цю думку, скажемо, що нинішній рубіж – 14 років – в індивідуальному розвиткові позначає насамперед остаточне розмежування між чоловічим і жіночим началом – як у фізіології, так і, що найголовніше, в психіці. Адже людина, що досягає певного рівня зрілості, маючи при цьому риси протилежної статі у мисленні та світосприйнятті, так і залишиться у кращому разі амбівалентною, а в гіршому – неповноцінною. Тож слід побажати нашій державі швидше визначитися зі своїм ролевим «амплуа» в цьому жорстокому світі. І, най перепрошують пані феміністки, мати у своїй поставі побільше чоловічого. А що характеризує майбутнього чоловіка у відповідному віці? Правильно, початок зміни тембра голосу. Тут теж можна побачити символічне значення. Позаяк саме у голосі, котрим людина спілкується з оточуючими, її внутрішня сутність знаходить один із своїх найважливіших публічних виявів. Тому для всіх нас буде тільки краще, якщо перехідний період підліткової нестабільності мине якнайшвидше, і наше суспільство отримає на додачу до власного «еґо» як такого ще й його конкретне емоційне наповнення та гідні зовнішні атрибути. З-поміж іншого, почавши нарешті розмовляти не інфантильним голосом категоричних вимог і швидких образ, а зрілим голосом розумних потреб і зважених, але принципових оцінок.