Ольга Погинайко. Memente more...

Молода нація: Альманах (Спецвипуск, присвячений Помаранчевій революції). –

К.: Смолоскип, 2005. – № 1 (34). – 320 с.
Сьогодні всі ми ще добре пам’ятаємо події поки що недавньої Помаранчевої революції, яка так чи інакше зачепила кожного з нас. Хтось днював і ночував на майдані Незалежності, хтось годував і зігрівав таких «майданників», були й такі, що намагалися «абстрагуватися» й жити так, неначе нічого не сталося (останнім, мені здається, було в ті дні найважче). Минуло ще дуже мало часу відтоді, наші спогади ще свіжі та яскраві, але, на жаль, як співала колись популярна група ВУЗВ, «час минає». А спогади тьмяніють.
За останні півроку авторка цих рядків не раз дорікала собі в тому, що не спромоглася тоді знайти вільну хвилину й розказати про все своєму імпліцитному читачеві – власному щоденникові. Нині, хоч минуло заледве якихось 6 місяців, мої власні спогади вже добряче пошарпані пізнішими нашаруваннями, як-от захист диплому, частина з них обросла легендами, з-поміж яких я й сама не завжди можу виокремити реальну дію, і так далі. Коли ж немає власних спогадів, доводиться звертатися до чужих.
Саме таким компендіумом «помаранчевих» спогадів став перший у цьому році випуск «Молодої нації» – спецвипуск про Помаранчеву революцію.
На тлі досить-таки значної кількості видань, що так чи інакше експлуатують виграшну (я б навіть сказала ринкову) нині тему революції, «Молода нація» вирізняється своєю щирістю. Відразу видно, що редактори альманаху звернулися до тих подій не з бажання підзаробити на стовідсотково прибутковій темі, а мали на меті зберегти для себе і для майбутнього хоча б частку історії. Відтак тексти, які пропонує читачеві помаранчевий номер, теж не є випадковими, вони ретельно підібрані й добре відредаговані.
Більшість з них писані не на замовлення видавництва, а просто вирвані з реальних щоденників революціонерів. У цьому їхня найбільша перевага, бо лише такі тексти можуть відобразити саме історичну значимість подій. Вони стають часткою історії, а не літератури.
Утім, кожен з цих уривків не позбавлений і літературної вартості. Наприклад, «Записки з табору революції» Ярослава Федорука нагадують Джойсівського «Уліса», а окремі уривки його спогадів можуть послужити зразками гостросюжетної прози, жанру, не такого вже й розвиненого в сучасній українській літературі (див., хоча б стор. 32). З іншого боку Володимир Маслійчук («Я та мій помаранчевий кум!!!») передає ті події з гумором, гідним Остапа Вишні. Наведу лише початок його фрагменту. «Спочатку був арешт кума... <…> Отже, в усьому винен я, точніше, не в усьому, мій приятель і абсолютно не політик Юрко Кулішенко бере на себе провину в зруйнуванні Трої та неспалення Галілея, але все інше – то я. Принаймні так мені здається».
Слід відразу попередити читачів, що помаранчева «Молода нація» не дає цілісного зображення революції, так само, як і не претендує на об’єктивність. Це зовсім не розповідь про те, «як усе було насправді». Я б сказала, що кожна стаття цього номера підкреслено суб’єктивна, емоційна (інакше, зрештою, й бути не може, якщо йдеться про щоденник). Дехто з авторів, як-от тріо Вознюк-Маслак-Панченко наголошують цю суб’єктивність самою назвою: «Суб’єктивна хроніка перемоги».
Відтак читач отримує мозаїку, набір версій і фрагментів, які вже сам має поєднати, заразом порівнявши з власними спогадами. З мозаїки витворюється не так зображення, опис, як емоційний образ Помаранчевої революції: теплої, не зважаючи на морози (кінець листопада останні декілька років у Києві чомусь холодніший, аніж більша частина грудня), усміхненої і загалом рідної.
Основне ж достоїнство саме «Смолоскипівського» варіанту представлення революції – це те, що матеріали видання не замикаються на Києві, чи Київській області. Багато текстів цього номера присвячено опису революційних подій у Харкові, Дніпропетровську й деяких менших містах і містечках України, і навіть у Російській Федерації. Щоправда, немає жодного спомину про революцію на Заході України. Чи то всі західняки були тоді на Майдані в Києві, чи просто це недогляд редактора, але ані про найбільший за весь час існування Івано-Франківська мітинг, ані про акції протесту, які докотилися навіть до малих карпатських сіл, – жодного слова.
Насамкінець, хочу сказати, що навіть для тих запеклих революціонерів, хто 17 чи й більше днів пробув на Майданах по всій країні, і навіть для тих, хто услід за Ростиславом Семківим виступає «Проти фотографії», у помаранчевому спецвипуску «Молодої нації» точно знайдеться щось про що він не знає, і щось, чого він не бачив.