Павлина Бондаренко. МАУ: нотатки неофіта
 

В кінці червня делегація «Смолоскипа» брала участь у Міжнародному конгресі україністів. Всі смолоскипівці були задіяні в кількох секціях, але головною метою було проведення тих круглих столів, які ми й запропонували, а саме: «Опозиційні рухи другої половини ХХ – початку ХХІ століття та Помаранчева революція 2004 р.» та «Європейські інтелектуальні контексти Дмитра Чижевського», в рамках якої відбулася презентація щойно виданого 4-томника філософа.
Перш за все мушу сказати, що на МАУ я була вперше. Тож порівняти його з попередніми не можу, хоч мені здається, що постійна зміна місця проведення конгресу має багато плюсів, але, на жаль, від цього погіршується організація заходу, оскільки на новому місці доводиться вчитися на власних помилках. Потішив напис при вході в Донецький національний університет, де відбувалися секції: фраза «Вітаємо учасників Міжнародного конгресу україністів» була в лапках і без знаку оклику.
Варто було відвідати це шахтарське місто, аби розвіяти трохи стереотипне уявлення про його жителів. Їдучи на схід України після «помаранчевих» подій, я (хоч це й смішно) очікувала якогось агресивного чи неприязного ставлення до киян та інших україномовних учасників конгресу. Звичайно, нічого подібного не було. Навпаки, вразила відкритість і доброта місцевих жителів. Всі донеччани (не враховуючи кількох «жителів» синіх наметів під пам’ятником Леніну) цілком адекватно реагували на звернення державною мовою, хоч відчувалося, що проходить кілька секунд, перш ніж людина

переключиться й зрозуміє про що йдеться. Декого, наприклад, дуже здивувало, що «смолоскип» – це «факел». На пояснення, що це слово утворено від «смола кипить», почула питання: «А для чого ж тоді «с» посередині?»
Донецьк дуже змінився за останні роки (я була там чотири роки тому) й набув європейського вигляду. Йдучи центральною вулицею Артема, яка до речі є найдовшою в Європі, склалося враження, що я йду Хрещатиком – дуже схожі навколо вітрини й люди. Шкода тільки, що книгарень майже немає – за чотири дні перебування в місті я побачила тільки одну, неподалік від університету. Незважаючи на те, що Донецьк – місто молоде і тому небагате на архітектурні пам’ятки, воно неповторне й гарне. Милують око троянди, дивує парк кованих фігур, зачаровує вид на Кальміус і зеленькуваті терикони... Думаю, враження від донецького краю були би ще яскравішими, якби вдалося відвідати Святогірську Лавру. Через брак часу цього зробити не вдалося, але зате тепер є привід поїхати туди ще раз.