Петро Вознюк. ШТИЛЬ

Літо, що минає, кожному запам’ятається по-своєму. Народні обранці отримали заряд позитивних емоцій у парламентських сутичках. Відлунали численними взаємними звинуваченнями останні перед відпустками партійні з’їзди. Взяли необхідну «гросмейстерську» паузу напередодні осінніх випробувань чільні особи держави – навіть їхні соціологічні рейтинги завмерли. Єврооптимістів в уряді та суспільстві підбадьорили результати референдуму з конституції ЄС у маленькому, але гордому Люксембурзі. Тим, хто за останніми політичними перипетіями почав уже забувати, що українські війська досі виконують свою місію в «епіцентрі боротьби з міжнародним тероризмом» – Іраці, – приголомшливо нагадали про це трагічні події в Лондоні.
«Маленькі українці», трохи позітхавши над дещо знеціненими валютними накопиченнями, теж набралися трохи сил перед новим виснажливим сезоном. У спорожнілих мегаполісах час ніби уповільнив свій плин (ось де поле для перевірки Ейнштейнової гіпотези щодо можливості викривлення просторово-часового континууму!). Блукаючи запиленими асфальтовими стежками, багато хто, мабуть, ловив себе на наспівуванні відомого хіта «Пікардійської терції» про «холодних озер блакить, куди їздив колись старенький трамвай». Натомість десь на південних (і не зовсім) берегах вирувало безтурботне курортне життя і хтось обов’язково радісно розмовляв по мобільнику із енною кількістю друзів за 0 гривень 0 копійок до кінця вересня… Стоп. Навіть ця невинна згадка про перший місяць осені таки не давала розслабитись остаточно. Завдяки мозаїці таких ось другорядних, «міжрядкових», «фонових» натяків завжди відчуваєш, що літо – це, власне, невідворотне наближення пори жовтого листя. І вже мимоволі намагаєшся вловити її пульсацію посеред літньої спеки, зазирнути далі, передбачити несподіванки, котрі неодмінно чекають на нас там, за останніми літніми росами… Адже за підсумками багаторічних спостережень, найбурхливіші суспільно-політичні події й найглибші потрясіння у більшості випадків припадають саме на кінець літа – початок осені, особливо після тривалих періодів спекотної погоди. Згадаймо хоча б наше недавнє минуле: серпневий путч 91-го, інфляційні стрибки 93–95-го та 98–99-го, зникнення Георгія Гонґадзе 2000-го. Тож не хотілося б, аби справдилися апокаліптичні прогнози, яких наразі не бракує, а ця чудова літня тиша виявилася тим штилем, що, як відомо, панує в самісінькому центрі урагану.