Олесь Обертас. Опозиційні рухи в Україні ХХ століття

Вже стало доброю традицією, що під час ірпінських семінарів видавництво «Смолоскип» спільно з Музеєм українського самвидаву організовують зустрічі-конференції шістдесятників і колишніх політв’язнів з творчою молоддю України та спільно обговорюють теми, пов’язані з нашим недавнім минулим.
Цього року оргкомітет вирішив дещо розширити присутність старшого покоління на ірпінському семінарі та запровадив, окрім звичних круглих столів, нову прекрасну традицію – гостьові лекції знакових діячів новітньої історії України.
На політологічній частині лекцію творчій молоді прочитав відомий дисидент, Голова Української всесвітньої координаційної ради Михайло Горинь, який наголосив на потребі дослідження взаємовпливів подій Помаранчевої революції та опозиційних рухів 1960-х – 1990-х років. На мистецькій частині також відбулася знакова подія, яка запам’ятається своєю неординарністю, – вступна лекція дисидента, літературознавця та культуролога Юлія Шелеста.
Для мене, як і для більшості молоді, зустріч на гостьових лекціях з представниками одного з найталановитіших поколінь нашої історії – шістдесятниками – вже вкотре стала відкриттям могутньої ґенерації, що зійшла зі сторінок підручників і увійшла до мого життя. Я переконався, що це не вигадані титани думки, літератури, боротьби, – це реальні люди, що молодими мріяли, чекали, кохали, прагнули, і головне – боролися. Це люди, що у страшенно складних умовах намагалися самореалізовуватися, і незважаючи ні на що вірили у вищу мету, чому й нас навчали під час свого вступного слова.
Варто визнати, що ця нова ірпінська ініціатива виявилася успішною та, на мою думку, має стати ще однією родзинкою Семінарів творчої молоді в майбутньому.
Як і в попередні роки, оргкомітету знову вдалося зібрати представників різних поколінь на круглому столі під широкою назвою «Опозиційні рухи в Україні ХХ століття – традиції боротьби».
Мені, як ведучому, важко об’єктивно говорити про свій власний захід – проведення круглого столу, але зазначу, що вже зараз постала потреба зробити певний аналіз та синтез опозиційних рухів в Україні ХХ століття, варто простежити початки демократизації України та віднайти взаємозв’язки та розбіжності в традиціях боротьби. Я розумію, що це була одна з перших публічних спроб зібрати воєдино різні покоління учасників опозиційних рухів 1960–2004 років, зібрати дослідників як з України, так і з-за кордону та поговорити про події Помаранчевої революції як певний логічний здобуток попередніх поколінь борців.

Для реалізації цієї мети були запрошені дослідники опозиційних рухів та самі учасники тих подій. Від дослідників виступили Володимир Дмитрієв, аспірант Національного університету ім. Т. Шевченка; Меган Баскі, докторант Університету Чикаго, та Фулбрайтівський стипендіат та ведучий круглого столу Олесь Обертас, аспірант Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка та директор Музею українського самвидаву.
Після доповідей науковців до слова були запрошені поважні експерти та учасники обговорюваних подій, зокрема колишній політв’язень, дисидент Юрій Бадзьо з дружиною Світланою Кириченко – від шістдесятників; лідер студентського голодування та Студентської революції на граніті 1990 р. Олесь Доній – від покоління дев’яностих років; один з керівників Громадянської кампанії «Пора» Євген Золотарьов та лідер Страйкового комітету Києво-Могилянської академії Оксана Білоус – від учасників Помаранчевої революції 2004 р.
Розмова виявилася дуже плідною і цікавою як для учасників опозиційних рухів, так і для творчої молоді. Було поставлено багато запитань, що стосувалися як минулого, так і майбутнього України. У ході жвавого обговорення з’ясувалося, що Помаранчеву революцію не можна вважати завершальним етапом демократизації України, і що це є ще одним кроком у змаганні українців за гідне життя.
Сподіваюся, що на Ірпінських семінарах подібний діалог поколінь буде тривати й надалі, і що ми зможемо ще багато цікавих та «каверзних» запитань поставити людям, які творили і творять новітню історію нашої Батьківщини.