Діана Митрич. Ірпінь, творча молодь та натовп

Таке специфічне словосполучення, як семінар творчої молоді, неминуче викликає у будь-кого, хто його чує, дуже прогнозований асоціативний ряд. Одразу уявляєш собі ірпінський залізничний вокзал, де продавці холодного пива та квитків на щопівгодинні електрички до Києва захоплено переповідають одна одній та ще випадковим перехожим історії про натовпи дивних юнаків та юнок, які селяться раз на рік у старому і багато років неремонтованому ірпінському будинку творчості, говорять віршами і дивляться на світ полум’яними поглядами.
Втім, мешканці Ірпеня навряд чи відрізняють «творчу молодь» від будь-якої іншої, яка вибирається травневими днями повештатися маленьким містечком. І цього, звичайно, не відбувається. 

Як не відбулося й інших так само архетипових речей, на кшталт статей з галасливими заголовками та компрометуючими фотографіями у столичній пресі. Можна було би написати якусь красномовну фразу, наприклад: цьогорічний семінар творчої молоді знов пройшов непоміченим. Однак зауважу одразу: як це не прикро, наслідки таких семінарів видно далеко не одразу. Бо найважливіше, що мало би відбуватися під час таких форм молодіжного вбивання часу, – це формування кола спілкування. Речі безмежно простої. Адже амбіції «творчої молоді» (а у випадку семінарів, які от уже 11 років поспіль проводить благодійний фонд «Смолоскип», – це переважно молоді літератори), мали би виявлятися десь в іншому місці, а не в газетних рубриках світської хроніки. Доказом того, що коло спілкування таки сформувалося, як правило, стає його розповсюдження, або, точніше, – розширення. А розширення, як відомо, рано чи пізно неминуче починає утруднювати спілкування. А це, в свою чергу, призводить до втрати неповторності, свіжості та інших натхненних речей. Щойно сформоване «коло», відтак, розпадається і починають творитися нові.
Здається, саме цей процес розпадання старих і сотворіння нових кіл спілкування мені й пощастили застати. Спробую описати те, що побачила цього року в Ірпені і не піддатися такому нав’язливому і сильному почуттю ностальгії.
Саме тому говорити про круглі столи, кулуарні навкололітературні дискусії, які розгорались і ставали всеірпінським набутком, а потім надихали учасників і просто спостерігачів на епохальні тексти, не буду. Звичайно хотілося б, щоби тези, які виголошують молоді літератори, були позбавлені псевдонаукової риторики та псевдоакадемічного пафосу. Хотілося б, щоби реакція на питання, яких вони не чекають, була б менш схожою на переляк. Хотілося б, щоби випадкові гості семінару, прощаючись з організаторами, казали щось інше, а не «Як в мене піднялася самооцінка!» Втім, піти далі бажань мені не вдасться, а питання на кшталт, чому ж оргкомітет семінару теж не наважився піти далі, видаються мені безмежно вульгарними.
Отже, лишається найцінніше, а саме – література. Два вечори читання поезії, яку дещо «брутально» було розділено на чоловічу і жіночу. Причому, судячи з назв, поети-дівчата мали повне право читати свої тексти не тільки на власне «жіночому» вечорі, який називався «Ladies first», а й на «чоловічому», який оргкомітет вирішив назвати «Друга стать», не подумавши про те, що учасники цілком могли мати проблеми з гумором і сприймати мадам де Бовуар буквально.
Почну з речей прогнозованих. Слухати хлопців було простіше. Однак збувся зовсім не той прогноз, що «поезія буває справжня і жіноча», просто, як і в  

старі добрі часи, дівчат, які пишуть вірші і приїжджають в травні до Ірпеня, більше. Як і раніше, дівчата люблять музику. Ще більше вони люблять читати власні вірші під акомпанемент таких благородних музичних інструментів, як флейта. І збиратися камерними групками, зручними як для витончених мистецьких акцій, так і для витончених пліток. Наступний вечір, відповідно чоловічий, засвідчив, що почуття гумору з семінарів творчої молоді ще не вивітрилось. Вечір почався з відвертої пародії на вчорашній. Група хлопців-поетів була в два рази більша, а музичні інструменти – зовсім неблагородними. Здається, дівчата не образились. Однак важливо не це, а те, що саме в кінці цього вечора стало цілком очевидно, що й сьогодні творча молодь хоче збиратися великими компаніями не просто так, а для того, щоби створити коло, яке б могло рости і ширитися, надихати і відбирати натхнення, а потім розсипатися мілкими скалками, з яких можна було би створювати нові кола та півкола.