Ростислав Семків.  ВРУЧЕННЯ НАГОРОД «СМОЛОСКИПА»: ПОГЛЯД ЗІ СЦЕНИ

Чого чекають гості наших щорічних нагороджень? Чому ці імпрези, на які потім багато хто нарікає, мовляв, було нудно, завжди збирають повні зали? Правильно – для наймолодшої ґенерації українських літераторів і дослідників вручення нагород «Смолоскипа» і, ширше, дні Семінару творчої молоді в Ірпені, скажемо скромно, але не без гідності, маркують завершення і початок творчого року. Це подія, котра засвідчує: молода література в Україні продовжує існувати.

Звісно ж, усім цікаво, хто став лауреатами, хочеться послухати думки журі та оцінити вірші переможців, котрі звучатимуть зі сцени, самостійно. Однак найголовніше – зустрітися з давніми друзями, познайомитися з новими (врешті, вручення нагород – це поодиноке місце, де учасники політологічної частини семінару можуть зустрітися з тими, котрі прибули на частину мистецьку). Й іншого місця, де можна було б це зробити так невимушено, легко й ефективно, поки що (на превеликий жаль!) немає. Пульс молодої творчості найкраще відчуваємо саме тут.

Цьогорічне вручення було схоже й несхоже на всі попередні. Несхоже, бо через ремонт у «Будинку вчителя» відбувалося в Могилянці (на присутніх в залі зі сцени, крім голови «Смолоскипа» Осипа Зінкевича, директора музею-архіву українського самвидаву Олеся Обертаса та ведучих Марини Брацило і Ростислава Семківа, пильно дивився зі свого портрета ще й Конашевич-Сагайдачний); до того ж, організатори спробували максимально нагадати гостям, що вручення цього року відбувається в час післяреволюційний і переможний – тож помаранчевих барв на сцені не бракувало.

Проте, як і всі решта вручень, на яких мені доводилося бути присутнім, нічим особливим наше зібрання не стало – просто, доволі швидко (вьсого лише годину і двадцять хвилин) і без зайвого пафосу. Хіба що пісні Яни Шпачинської та Павла Нечитайла скидалися на такі собі барокові завиточки на тлі ясного класицизму нашого елеґантного заходу. До речі, вручення відвідали троє поважних гостей з Америки: знаний меценат «Смолоскипа» Віталій Візір (США), професор Роман Сербин (Канада) та Богдан Стеців (США).
Лауреатів було багато – сімнадцять осіб. П’ятеро отримали премії різного рангу за участь у конкурсі досліджень, а решта дванадцятеро – за літературні тексти. З поставленим перед ними просто на сцені

завданням (прочитати вірш або сказати коротку промову) всі нагороджені загалом впоралися блискуче. Прикрість на врученні трапилася лише одна: виступ представника журі літературного конкурсу Олександра Ірванця не був проголошений – його текст просто зачитали присутнім, оскільки сам «пан Сашко» був відсутній: саме мандрував у Білорусь з якимсь, вочевидь, підривним завданням (читати вірші, напевно).
Таким чином, вручення смолоскипівських нагород відбулося без ексцесів і доволі камерно (осіб так на 200–250 присутніх). А завершенням цього щорічного торжества творчого духа і меценатської щедрості став прекрасний сонячний і ліричний вечір – один з тих, коли Поділ по-особливому красивий і затишний.