Ростислав Семків. НОВИЙ САМВИДАВ?

Сам-видав – це все те, що офіційно-комерційна видавнича братія, з тих чи інших причин, випускати у світ не буде й навіть не плануватиме. Тому за визначенням самвидав є явищем невигідним, незручним, нарешті – контркультурним в рамках тієї культури, в якій він функціонуватиме (в радянський час дисидентська література відверто не вписувалася в канон «культури» будівничих комунізму, а тому й поширювалася самвидавними способами – сьогодні цей пласт творчості легалізовано і дисидентський самвидав уже став часткою нової культури в новій державі). Однак не дивно, що й зараз, навіть у найліберальнішій культурній атмосфері, контркультурне самовидання продовжує функціонувати. Свідченням того стала презентація «Антології українського самвидаву, 2000–2004», яка відбулася 1 квітня в стінах «Києво-Могилянської Академії».
Вечірка не могла не вдатися: якщо на сцену потяглися такі давні мітичні персонажі могилянської спільноти як Віталій Муж чи Ігор Кашуба, як то кажуть, «чекай потрясінь». На присутніх чекав повний комплект андеґраундних заморочок типу читання ненормативних текстів ненормативними говірками, постійні провокації від ведучих, а ще – бліц-стенограма вечора, тут же набивана на допотопній друкарській машинці «Ятрань» класичною стенографісткою, тут же кількадесятразово ксерована і тут же зшивана у тонкі брошурки, котрі, на відміну від власне антології, роздавали безкоштовно.
А сама антологія? Ошатний отруйно-зелений томик нестандартного формату, в якому зібрано авторів текстів та супровідні текстам маразми з інтернет-сайту samvydav. net, на якому відповідно до можливостей нашої техногенної доби може надрукуватися хоч саудівський шейх, хоч бомж з-під «Сінного ринку». (Хм, цікаво, от якби напустити на сайт дрібку арабсько- чи китайськомовного флуду, що б робили його модератори? Чи толерували б такі тексти?)
Ото, власне, і все: книжечка є, презентація відбулася, і не остання – наприклад, щось подібне і в Ірпені на семінарі планується, проте, попри всі компліменти, які завжди говориться, коли ініціативним людям вдається зробити щось цікаве, не можу не виказати певну спантеличеність через досадні штуки, котрі в усій цій пригоді видаються мені геть руйнівними.
Бо що є інтернетний самвидав? Територія абсолютної свободи, інформаційне напівхудожнє поле без завершення і рамок, таємнича територія, населена схованими за личинами ніків «патриціями», «шаманами», «віп-чатерами» та іншими могутніми креатурами. А що таке видання «комп’ютерної» антології? Це непояснювано агресивне вбивство гіпертексту, рубання зв’язків, препарування живого тіла безмежної електронної структури… Тиск. Цензура.
Вони прийшли туди… Небачені й незнані ніким раніше Гіґґси, Цитрусові, Ґульби, Потойбічні, Пані Ґруні, Постмени, Ззульфії. Вони побачили одне одного і ми всі побачили їх. Виявилося, що це звичайні особи, можливо, трохи дивні, достатньо талановиті й сповнені енергії, але все ж таки – просто собі люди. Світлий міф похмурого кіберпанку розлетівся на друзки, немов кремінь материнки хрупнув під чиєюсь ногою…
Ми всі, хто думав про прихід нового (постмодерного) покоління, творчих і байдужих до своєї творчості дітей Мілленіуму – ми всі (на щастя?) помилилися. Гряде ще один модерн, зімкнутими рядами йдуть справжні автори, спраглі особистої слави і паперово-книжкової кар’єри. Ми раді за їхній вибір: «Смолоскип» побачив багатьох перспективних – ласкаво просимо на наш традиційний літературний конкурс!