Олена Кучерява. Нічого не чули про ґендер? Тоді ми їдемо до вас!

(Писане курсивом читати небов’язково) 

Потяг «Братислава–Київ» стоїть у Тернополі лише 5 хвилин. Тому четверо його пасажирів мали небагато часу, аби швиденько катапультуватися зі своїх теплих насиджених місць у його простір. Стояло на годині...
5 квітня 2005 року в Тернополі у приміщенні Тернопільського Експериментального Інституту Педагогічної Освіти (ТЕІПО, який і був організатором заходу) було заплановано проведення круглого столу «Ґендерні проблеми в сучасній Україні».
В одну з аудиторій зазначеного Інституту було запаковано з півсотні осіб, серед яких переважала друга стать. Вони жадали (?) слова просвіти, одкровення і настанов від гостей зі столиці. Гості, як то й належиться справжнім зіркам (чи то пак світилам науки), запізнилися (правда, не зі своєї вини) хвилин на двадцять. Проте було очевидним, що для юних і не дуже тернопільчан (та тернопільчанок – якщо вже про ґендер говоримо) розрекламована місцевим радіо й телебаченням подія становила неабиякий інтерес, який змусив таки дочекатися на доповідачів.

Першим говорив професор НаУКМА, завідувач кафедри філології Роман Веретельник. Протягом його доповіді (йшлося про ґенезу фемінізму й ґендеру, їхню закоріненість в українському національному ґрунті) виявилося, що імена Оксани Забужко та Соломії Павличко говорили присутнім не так уже й багато. Загальний настрій аудиторії висловив один з присутніх чоловіків. Він розповів, що має тітоньку в Америці, яка на його питання про тамтешніх феміністок відповіла, сором’язливо потупивши очі: «Усі вони там лесбіянки». Наступним виголосив свою доповідь виконавчий директор видавництва «Смолоскип», кандидат філологічних наук Ростислав Семків. «Жінка-автор в українській літературі та українській критиці» – ось що стало предметом його зацікавлення, але, як видалося авторці цих рядків, не дуже зачепило аудиторію, як власне й дві наступні доповіді студенток НаУКМА, одна з яких була про ґендерні стереотипи у протомасовій сучасній українській літературі, інша – про алкоголь як індикатор тих самих стереотипів у майже тих самих текстах.
Принаймні потішило те, що аудиторія почала ставити запитання. Інша справа, що студенти-тернопільці вибудували перед собою міцну цегляну стіну («лупайте сю скалу!»), через яку мало що чули. «Дівчинку треба виховувати як дівчинку, а хлопчика – як хлопчика!», «Жінці зовсім необов’язково здобувати вищу освіту», – доводила одна зі студенток (тому
логічно виникало запитання, а що вона взагалі робить у вузі). Інша вихованка закладу, використовуючи риторику доповідачів, звинувачувала їх у нав’язуванні ними ґендерних стереотипів. І це незважаючи на те, що вони, бідолашні, годину доводили протилежне.
Після єретичних промов гостей зі столиці спробували дещо вирівняти лінію розмови ректор ТЕІПО Віталій Смертін та Володимир Ханас, голова Українсько-шведського адаптаційного чоловічого центру. Останній навіть зазначив, що виступить на захист чоловіків (хоча, здається, ніхто й не збирався їх ображати чи гнобити).
Після першої частини програми просвітники вирішили розділитися: сильна половина направила стопи своя у медіа-центр на зустріч із журналістами, а друга стать, як слабша (що б там не доводили протилежне) вирішила піти поїсти.
Невинне кафе-їдальня «Ан..ія» (назва була б повною, яби адміністрація погодилася сплатити за «продакт плейсмент»), де ви за смішні, як для киян, ціни, можете гарненько пообідати, увечері перетворюється на диско-бар із дзеркальними кулями під стелею, а тихий Старий парк вночі аж ніяк не відповідає своїй назві: його бажано обходити десятою дорогою, аби не стати невинною жертвою пацикового побоїща. Пам’ятаєте принцесу Фіону? «Вдень – одна, увечері – інша».
Тим часом на зустрічі із журналістами Р. Семків та Р. Веретельник говорили про стан українського книговидавництва/розповсюдження/читання, а також про діяльність видавництва «Смолоскип». Увечері ж це таїнство спілкування завдяки телебаченню стало доступним усім тернопільцям.
Після того просвітники гуляли Тернополем, споглядали його майже ялтинську набережну, будівлю податкової адміністрації, центр міста, яке таки розвінчало міф про те, ніби справжню каву можна скуштувати лише у Львові.
Проте, як можна здогадатися, просвітники приїхали не лише для того, аби насолоджуватися краєвидами та їжею. Десь о 16-й годині у приміщенні тернопільського аналогу бібліотеки Вернадського (імені Затонського) відбулася презентація видавництва «Смолоскип» та його видань, яку провів виконавчий директор цього фонду.
Коли все заплановане було зроблено, просвітники з полегкістю зітхнули. Вони марнославно тішили себе надією, що насінини їхньої праці на плодючій тернопільській ниві коли-небудь принесуть свої плоди: обсяги продажу «Єдін...ой» та «Н...талі» таки поступатимуться Заб...ко, Дністр...у, Коно...чу і Жад...у (це не цензура, а лише прагнення не робити рекламу задурно – навіть сучасним українським письменникам).