Петро Вознюк. Мораль і політика

Співвідношення політичних інтересів і моральних норм – одвічна проблема не лише відсторонених філософських пошуків, але й практичної державно-управлінської діяльності. Вона зовсім не така проста, як можна подумати після поверхового вивчення праць Нікколо Мак’явеллі. Даремно дехто заспокоює себе, однозначно вирішивши: це діаметрально різні (протилежні?) сфери, а фактор моральності не повинен втручатися у процес прийняття політичних рішень. Даремно вже хоча б тому, що відповідну діалектику можна уявити й зворотним чином. А саме: чи має право політика втручатися у царину моралі?
Така постановка питання є цілком доречною у контексті перших кроків нової української влади. Проголошені Президентом пріоритети значно розширили сферу морального, помістивши всі наступні владні дії під об’єктив своєрідного мікроскопа. По-перше, розкриття так званих «резонансних» справ (вбивство журналіста ґонґадзе, отруєння кандидата Ющенка) – це тепер питання не політики, а винятково моралі, як би комусь не було важко це сприйняти. По-друге, добре, що нове керівництво нарешті демонтувало паркани на Банковій. Але реальна демократизація влади і суспільства потребують здійснення цілої низки реформ – від докорінної перебудови гіпертрофованих «правоохоронних» сил до прийняття європейського законодавства про особову зброю громадян. І все це тепер теж не є суто політичною проблемою. По-третє, чи не настав час скасувати грошові й інші преференції колишнім працівникам совєцьких репресивних органів? В Україні Ющенка НКВСівець не повинен бути більш забезпеченим і привілейованим за екс-дисидента чи вояка УПА. Якщо хтось думає, що це не зовсім своєчасна пропозиція, то він, мабуть, неуважно читав попередні рядки.
Зрештою якщо нашим керівникам вдасться втриматися у тій системі координат, яку було задано катарсисом Майдану, то це буде не лише внутрішньополітичною, але й великою міжнародною перемогою. Адже всіляким закордонним «доброзичливцям» набагато легше тримати на гачку аморальні й корумповані режими. Будь-який «нафтогазовий» шантаж – дрібниці у порівнянні із залякуванням нечистою совістю. Якщо кому й буде гірше за дійсно чесної влади, то це хіба що різноманітним аналітикам та «політтехнологам», котрі зробили собі імідж та достаток на дослідженні віртуозних схем управлінського махінаторства. Втім, у кінцевому підсумку треба завжди чимось жертвувати…