Надія Шевченко. «Молоде Вино» та анонімність

Судячи з тих напівграфоманських рецензій та відгуків, які вже плавають в українському Інтернеті, Восьмий всеукраїнський фестиваль поезії наймолодших «Молоде вино» розчарував багатьох. Розчарував він «гурманів», які в новій смолоскипівській резиденції знайшли безліч «напоїв» (декому навіть пощастило з оцтом). Однак їх витончену спрагу вони, як і годиться, не втамували. Того ж, що шукали, – а саме вина – знайти не пощастило. Розчарував фестиваль і неспокійних любителів ультрасучасних речей. Їм дійство, розтягнене аж на два дні, видалося настільки ретроградним, що вони, здається, майже серйозно запропонували ініціаторам та організаторам фестивалю негайно замінити слово «молоде» на «доісторичне».
Мене ж не розчарувало ніщо. Можливо, тому, що спостерігати поетичний фестиваль «Молоде Вино» від початку до кінця мені, попри його багаторічну і, на жаль, навіть занотовану історію, довелося вперше. Можливо, тому, що завітала на нього без жодних амбіцій побачити, почути та відкрити непересічне і свіже поетичне дарування. А можливо, і тому, що впродовж двох поетичних днів тримала в пам’яті купу веселих і сумних історій про споживання напівготового вина. Ще його називають «зеленим». Або ж «молодим».

Отже, на свій страх і ризик скажу: Всеукраїнський фестиваль читаної поезії, який відбувався на початку березня цього року, не був і не міг бути нічим іншим, як молодим вином або ж «Молодим Вином». Саме тому мені, як і багатьом іншим, просто слухачам, присутнім у залі, запам’яталися не так імена і тексти, як сам ефект читання та слухання. Адже в переважній більшості вірші, які довелося почути, властиво про цей, дуже специфічний, процес споживання ще не зовсім достиглого (або ж зовсім недостиглого) вина і нагадували. Для того, хто п’є молоде вино, неважливо з якого винограду, де і як виготовляли солодкий напій. Молоде вино, як правило, майже не відрізняється за смаком і за неминучим ефектом. Така собі винна анонімність, яка і може бути метафорою тієї поезії, яку виголошували і слухали на «Молодому Вині».
Зрозуміло, що не 8 років тому випадково вигадана Розумним і Кокотюхою назва спричинилася до цього. Радше за все, це пов’язано з особливого роду художньою практикою, до якої так чи інакше долучався кожен, кому випало щастя читати на конкурсі свої вірші. Її звичайно не відкрили на цьогорічному «Молодому Вині». Вона давно відома і навіть має назву (хоча мені особисто вона й ріже вухо) – «нова усність». На жаль, мені навряд чи вдасться сказати щось більш-менш конкретне та розлоге про різноманіття поетичних технік та манер читання, представлених на конкурсі. Але виглядало дійство наступним, я так розумію, вже традиційним чином. На сцену один за одним виходили молоді поети й читали вірші. Час до часу, хтось з моїх сусідів нахилявся і казав: «це від Жадана», «це від Ліни Костенко», «це від Андруховича»... Мені лишалося тільки погоджуватись. А ще співчувати журі. Адже статус забов’язував Володимира Моренця, Даниленка, Богдана Жолдака та Нестерука виловити хоч щось в цьому анонімному морі. Тому цілком логічним виглядає присудження премій за окремі вірші. Називати ж лауреатів не стану, щоби бути послідовною, розмірковуючи про поетичну анонімність.
Таким був перший день.
На другий день не лишилося нічого від вчорашніх молодості та анонімності. Круглий стіл «Авторитаризм vs авторитарність в сучасній українській літературі» і творчий вечір лвівської поетки Маріанни Кіяновської, які відбулися на другий день, мали стати такою собі компенсацією письменницької та читацької самотності. Можливість письменникам і читачам побачити один одного, поговорити, відчути зв’язок (про який часто говорять, але ще частіше вигадують) була майже реальною. Втім, знайомств на другий день не відбувалося, всі, хто зійшовся, знали один одного або просто добре, або добре і дуже давно.
Зазвичай «молодим вином» (поетичним, як і виноградним) частуються восени. Цього разу організатори «єдиного в Україні поетичного турніру», з причин цілком об’єктивних, перенесли подію на весну. Можливо, саме плутанина з порами року призвела до того, що багато хто з тих, кому на початку березня пощастило потрапити у «винний» простір, незалежно від панівних нині іронічності та скепсису, таємно сподівалися, що з віршами станеться так само, як і з пляшками вина. Тобто, що поетичні тексти цього разу будуть менш зеленими і більш достиглими. Втім, перед тим як сідати за розчаровані рецензії, варто згадати, що золоте правило, згідно з яким вину час іде на користь, стосовно віршів виявляється не таким золотим і справджується далеко не завжди.
Ще би я не радила нікому надто сильно сподіватися, що поетичний фестиваль, який так сильно нагадує недозріле вино, таки матиме колись свою більш-менш зв’язну історію. Щоби її можна було пригадувати, записувати і видавати книжками, які б хоч хтось купував.
Тепер лишається тільки в найліпших традиціях осінніх посиденьок у винному погребі сказати: «“Молоде Вино” цього року вдалося!»