Петро Вознюк. Шанс

Скільки шансів дається в житті тій чи тій людині? А кожному народові за весь час його існування? Навряд чи хто спроможний здійснити тут чіткий і вичерпний підрахунок. Оскільки сам по собі шанс має властивість швидко втрачати свою вагу й значущість для нащадків – історична пам’ять достеменно фіксує здебільшого використані шанси, реалізовані можливості. Що ж до їхніх нещасливих братів, то згодом уже важко встановити, де була справжня нагода, змарнована винятково через особистісні чинники, а де – звичайна іронія долі без будь-яких об’єктивних підстав для успіху. Приміром, у нашому разі, Хмельниччина, спроба Мазепи, Гайдамаччина, змагання 1917–1920 років, епопея УПА – це реальні шанси чи фатальні примхи історії (хоч у випадку 1648 року можна говорити і про частковий успіх)? Чи, може, «підстави» все-таки є завжди, а доля просто спостерігає за нашою здатністю розпорядитися тим чи тим її подарунком?
Зрештою, аби вберегти себе від цих болісних і загалом безплідних розмірковувань, треба просто намагатися брати своє й повсякчас доводити вміння користуватися наданими можливостями та сприятливими обставинами. Нині вже мало у кого залишаються сумніви, що один з таких шансів ми отримали сьогодні, у 2005-му. Шанс показати, що постсовєтською країною можуть керувати не лише старі партократи, посивілі комсомольці, «червоні» директори, колгоспні голови чи колишні співробітники спецслужб, або їхні діти. Що середній вік уряду може бути молодшим, ніж у багатьох європейських державах, і це буде тільки додатковим його позитивом. Що шарм і жіночість прем’єра також є тільки позитивом і тільки додатковим, а аж ніяк не основним і, тим паче, не єдиним. Що силові відомства можуть успішно очолювати не лише огрядні особи в одностроях, а міністром у справах сім’ї та молоді може бути дійсно молода людина. Що мирний і безкровний характер нашої «елегантної» революції не знижуватиме легітимність непопулярних і навіть неправових (але від цього не менш необхідних) рішень. Що наслідки незаконної приватизації можна подолати без соціальних конфліктів і, як полюбляють казати фахівці, «погіршення інвестиційного клімату». Що музичний конкурс «Євробачення» можна провести на найвищому рівні навіть за найстисліших термінів на підготовку. Адже ніхто не знає, скільки ще доведеться чекати шансу наступного…