Петро Вознюк. Початок Політики

При спробі віднайти той вододіл, що відмежовує колишню, авторитарно-пострадянську, Україну від України нової, «постреволюційної», доходиш висновку, що це не така вже проста справа. З одного боку, відмінностей досить багато – і більша розкутість ЗМІ, і більша кількість посмішок на обличчях офіційних осіб, і взагалі більш людський образ держави та її речників. Однак чи може все це свідчити про початок якихось глибоких, справді сутнісних змін? Зрештою, майже всі «родимі плями» нашого азіопського політикуму нікуди не зникли, мета переважної більшості його представників та сама – максимум влади при мінімумі відповідальності… Засоби?.. Оце вже, маємо надію, «тепліше».
Адже якщо розглядати політику насамперед як змагання за владу, а тим паче як змагання публічне, то виникають серйозні сумніви в наявності у нас цього феномена до виборів-2004. Тобто змагання, певна річ, було, але здійснювалося такими засобами, що широкій громадськості залишалося про все тільки здогадуватися. Й періодично дивуватися: як, приміром, отримавши у парламентських перегонах усього 6% голосів, можна називатися «партією влади»?
Нині усе те, що в демократичному суспільстві вкладається у поняття «політика», поступово відновлюється – це і є головний результат «помаранчевого шторму». Невипадково такого резонансу набуло, наприклад, питання призначення нового прем’єра. Востаннє особа глави виконавчої вертикалі викликала схожий ажіотаж, якщо не помиляюсь, 1990-го, під час «студентської революції». Після того було й проголошення незалежності, й «надзвичайне» прем’єрство Кучми, але інтерес щодо урядових «рокіровок» виявляли здебільшого фахівці-політологи й інші зацікавлені особи. Суспільство добре відчувало, що не йому належить визначати імена і курс чергових президентських «тимчасовиків». Але тепер ситуація інша. На Майдані люди відстояли не лише своє право вибору, але й право контролювати обрану ними владу. Саме тому склад і діяльність нового уряду перетворюються на знакове питання й перший іспит для демократичної влади. Від того, чи вдасться як президентові, так і прем’єру піднятися над партійними, бізнесовими й будь-якими іншими груповими інтересами, реалізувавши загальносуспільні очікування відкритості та справедливості, і залежить успіх остаточного подолання «кулуарної демократії».