Петро Вознюк. Тріумф волі

Сімнадцять днів, які вразили світ… Завдяки помаранчевій революції Україна прикувала до себе увагу всього людства, на добрих три тижні потіснивши у стрічках новин події на Близькому Сході. Тисячі іноземців спеціально приїхали до Києва, аби на власні очі побачити вир громадянських почуттів там, де цього, будемо відвертими, вже не очікували. Громадяни інших пострадянських країн тепер з надією дивляться на нас як на острівець свободи у навколишньому морі авторитарно-бюрократичної стихії. Острів, який, хочеться вірити, ніколи не буде поглинутий – швидше зникне ота оточуюча стихія.
Нам довелося стати свідками й учасниками капітуляції старої Системи, особисто спостерігати крах усіх її ланок та блискавичну трансформацію деяких найодіозніших її уособлювачів. І навіть епідемії інфекцій та злочинності, що їх вперто прогнозували рупорні медіа, якось абсолютно «по-зрадницьки» підвели старорежимних «пророків». Здається, до остаточної перемоги залишився тільки крок, і на момент, коли читатимуться ці рядки, його, найімовірніше, буде зроблено.
Однак тут укотре хотілося застерегти всіх від передчасної ейфорії й політичної «гарячки». Передвиборна боротьба і навіть перемога на виборах не повинні ставати самоціллю. Автор цього матеріалу, приміром, був свідком, як одного з «помаранчевих» активістів відверто розчарувало оперативне рішення Верховного Суду – мовляв, позбавили задоволення попікетувати ще... Останній крок до перемоги народного вибору є насправді лише першим кроком до кращого майбутнього. Занадто великі сподівання покладено народом на нову владу і тому ставка є занадто високою. Всі, хто брав участь у зміні режиму, закономірно очікуватимуть від нових керівників держави якщо й не дива, то принаймні всебічного задоволення своїх потреб. «Багаті допоможуть бідним, сильні захистять слабких» – ці передвиборні гасла народного президента повинні бути втілені якнайшвидше. Тим паче, громадяни відчули, що вони зовсім не такі вже «слабкі» і можуть змусити прислухатися до себе будь-яку владу. А переможені олігархи тільки й чекатимуть невдач та розчарувань, щоб знов спробувати повернути нас назад.
І хоча це вже ніколи не вдасться, наслідки можуть бути трагічними. Тож, як не дивно, надзвичайно актуальною зараз видається відома сентенція «залізного Фелікса» про гарячі серця, холодні голови й чисті руки. Саме вони найбільше потрібні бійцям Української революції.