Олександр Маслак. ХЕЛОУІН-2004. Шкіци з післявиборної натури

Отримавши акредитацію в Прес-центрі Центрального штабу Віктора Ющенка, прес-центрі Центральної виборчої комісії та прес-центрі «Президент-2004» в УНІАНі, я був змушений майже добу курсувати між цими «гарячими точками» на карті Києва. Причому таке «курсування» давало змогу об’єктивно оцінити загальну «політичну температуру дня» не лише в столиці, але й по всій Україні. Всі ці «три точки на карті» були місцями концентрації журналістського, політичного і навіть мистецького життя. Адже ніколи не доводилося бачити такого зосередження кореспондентів різних медіа, політологів і політтехнологів, депутатів і музикантів.
Отже 15.00, прес-центр Ющенка. Прес-конференцію дає Юлія Тимошенко. Дивно, але вона вже говорить про «остаточну і цілковиту» перемогу над владою. Йдеться навіть про переговори про формування нової «проющенківської» більшості з 233 депутатів. На запитання скептиків пані Юлія казала, що оптимізмом її надихнули зустрічі з народом у регіонах, масові мітинги, яких Україна в своїй історії ще не бачила. До наступної прес-конференції лишалася майже година, і я вирішив «вбити час» у буфеті прес-центру. Навпроти за столом – депутати Шкіль і Хмара. Степан Ількович намагається розвеселити присутніх анекдотом: «А ви знаєте, що Путін образився на Януковича і Кучму? Виявляється, що вони вкрали в Путіна полковницьку папаху з зарплатнею!». Як виявилося згодом, далеко не останній анекдот цієї доби... Прес-конференція Івана Степановича Плюща. У впізнаваній «народній» манері він також вселяв оптимізм у присутніх журналістів: «От підійшов до мене сьогодні журналіст газети «Комерсант» і питає, чи правда, що ви вважаєте, що нинішні президентські вибори найбрудніші в історії України? Я кажу, що так. А якщо переможе Ющенко, то ви також так вважатимете – питає знову він. Так я йому сказав – такий «комерсант» як ти повинен знати, що Ющенко переможе при любій погоді!».
Тож набравшись оптимізму, вирушаю до УНІАНу. Місто було спокійним, як завжди вихідними. Лише на Контрактовій помітив кількох п’яних підлітків явно «немісцевого» типу поведінки. «А мне по х…, что я в чужом городе! Захочу и врежу кому угодно!» – так вони «мило» між собою спілкувалися. Але то був одинокий вияв присутності прихильників «великого Я» у Києві. В УНІАНі ж саме починалася прес-конференція представників кандидатів у президенти. Від Мороза був Вінський, від Ющенка – Тарасюк, від Вітренко – Марченко. За традицією, останній розсмішив найбільше. Коли Вінський і Тарасюк говорили про численні порушення на виборах, Марченко називав все це «недопрацьовками». І висновок у нього був теж оригінальний: єдиний результат виборів – це оприлюднення Наталією Вітренко «науково розробленої опозиційної програми». Потішившись з висновків Марченка, я рушив до ЦВК.
Майже годину змушений чекати, поки мене знайдуть у списках акредитованих журналістів, та проходячи через три металошукачі, я отримав змогу ознайомитись з усією різноманітністю новітніх одностроїв всіляких вітчизняних «правоохоронних» структур. Особливо «зворушливими» були білі рукавички прапорщиків Державної служби охорони. У приміщенні прес-центру ЦВК крім маси журналістів «тусувалися» різноманітні «технічні» кандидати у президенти – Нечипорук, Базилюк, Яковенко. На що вони тут чекали? Мабуть, хотіли показати журналістам, що вони реальні особи, а не виплід хворої фантазії гельманів і павловських? Крім цих «персонажів», там з’являлися різні народні депутати – від Зварича і Ключковського до Богатирьової і Гавриша. Періодично вони давали якісь коментарі, з яких неможливо було щось конкретне дізнатися. Загалом, увечері в ЦВК було трохи нудно. Хтось дивився телевізор, хтось стояв у «курилці», хтось купував горілку у буфеті. Десь о пів на десяту депутат Ключковський покликав присутніх до вікна. Там було добре видно, як з автобусів у дворі виходять бойовики «Беркуту» у «повному бойовому спорядженні». Раптом у залі побачив кількох «російських гостей», зокрема відомого члена ЛДПР Мітрофанова. Настрій у нього був дещо пригнічений. «Які прогнози у російських геополітиків?» – спитав у нього. «Ну что сказать? Ющенко – наш президент…» – послався він на відомі йому, але офіційно не оголошені, підсумки російських екзіт-полів – «Придется с ним сотрудничать. Пофестивалили за донецкие деньги и хватит». «Виходить, Тимошенко була права?» – задав я собі питання. Проте, маневри «Беркуту» у дворі не вселяли такого оптимізму. Але тут почав свій брифінг голова ЦВК Ківалов. Наведені ним результати вражали своєю фантастичністю: «Янукович перемагає у першому турі». Лише після питання Ключковського Ківалов уточнив, що то дані лише з кількох закордонних дільниць. Зрозумівши, що тут буде лише цирк, я знову попрямував до УНІАН.

Там я вдруге за добу побачив Плюща. Він був налаштований вже не так оптимістично. Обговорював з журналістами питання про те, як буде опозиція відстоювати свою перемогу на виборах. Оскільки було зрозуміло, що «просто так» влада здаватись не збирається. Раптом у залі запанувала тиша. «Так! Або все ясно, або нічого не ясно» – сказав пан Іван. «Все ясно, що нічого не ясно» – перервав тишу я. «В чомусь Ви праві» – сказав Плющ. Після невеликої перерви у залі з’явилася Юлія Тимошенко і знову почала «навіювати оптимізм», що випливав із паралельного підрахунку голосів штабом Ющенка. За цими результатами вже в першому турі перемагав Ющенко. «І хоча ППР ще не закінчено – динаміка свідчить, що цей результат збережеться» – констатувала «леді Ю».
Озброєний знанням «динаміки», знов рушаю до прес-центру Ющенка. Там все «кипіло». У клубі Могилянки «тусувалося» біля тисячі осіб: музиканти гуртів «Танок на майдані Конго», «Океан Ельзи», «Плач Єремії», «Мандри», кореспонденти українських і закордонних ЗМІ, політики, політологи, політтехнологи… Всі чекали на брифінг Ющенка, однак він постійно відкладався. Втомлена публіка постійно обмінювалася інформацією, що надходила мобільними телефонами. Розповідали про погроми і блокування виборчих дільниць. Богдан Гаврилишин затіяв суперечку з журналістами німецької телекомпанії ZDF, що сіли перед ним і заважали йому бачити сцену. Нарешті після кількахвилинних перемовин, під загальні аплодисменти, німецькі тележурналісти змушені були звільнити місце перед ним. Я мусив лежати перед сценою, оскільки більше вільного місця у залі не було. Поряд «залягла» делегація «російських демократів», що приїхали підтримати Ющенка. Якийсь представник СПС розповідав пікантні анекдоти про Януковича. Раптом у залі з’явився Ющенко. Він виголосив коротку переможну промову. Однак, такий лаконізм скорше навіяв песимізм. «Отже дійсно – поки нічого не ясно» – зрозумів я. Тож уже за кілька хвилин знову мчу до ЦВК.
Дорогою водій таксі проклинав «донецьких бандитів»: «Я ж сам звідти. Я ж цих «вовків» знаю. Вони всю область пограбували. А тепер хочуть всю Україну в кишеню собі покласти. І ніщо їх не зупинить…». У ЦВК я побачив вже справжній «театр абсурду». Журналісти розповідали по загадковий візит шефа МВС Білоконя у бронежилеті. Ківалов повідомляв щось нереальне про 60% підтримки виборцями Януковича. Під час прямих включень з ТВК присутні журналісти могли спостерігати, наприклад, п’яну секретарку однієї з ТВК, яка назвала себе «сєкрєтарьом ЦВК» (!!!), після чого голова тієї ТВК безцеремонно зіпхав її зі стільця своєю «п’ятою точкою». Після чергового такого включення у деяких журналістів сміх переріс в істерику. Ківалов спішно залишив зал, а деякі журналісти перемістилися до буфету, де стали коротати час за кавою з коньяком (хтось жартома порадив почати п’яний дебош у ЦВК), інші заснули прямо на стільцях і на підлозі перед президією прес-центру.
Майже о п’ятій ранку я вирішив освіжити враження в УНІАНі. Там тепер були лише «найстійкіші». Періодично присутнім повідомлялася найоперативніша інформація з Інтернету і різних телеканалів. Влаштовувались прямі «інтернет-мости» з активістами Комітету виборців України в регіонах. О десятій ранку КВУ оголосив результати свого паралельного підрахунку голосів, згідно з яким кожен з фаворитів отримав по 39,6%. Надворі крапав дощ. Відчувалося, що «перемогу вкрали». По дорозі до прес-центру Ющенка, біля Могилянки, зустрів Тараса Шамайду. На мої питання, чи буде мітинг протесту проти фальсифікацій, він чомусь «зашифрувався» і в притаманній йому манері «з’їхав з теми». В прес-центрі – повна тиша, і я поїхав на Майдан. Там зустрів Андрія Юсова з кількома сотнями активістів «Пори». Він закликав до активного спротиву і студентських страйків. Починалася нова сторінка боротьби українського народу з антинародним режимом…