Петро Вознюк. Попередження

Ось і минув довгоочікуваний багатьма день 31 жовтня – день, коли могла нарешті визначитися доля нашої країни на найближчі десятиліття. Могла, але натомість маємо чергову порцію невизначеності і сподівань. Певна річ, для декого ці солодкі сподівання, здається, є навіть кращими від самої перемоги (бо тоді треба брати на себе відповідальність і діяти). Однак для тих, хто прагне дійсного успіху, безумовного втілення свого вибору, саме час підбити деякі практично важливі підсумки.
Перший тур голосування унаочнив як позитивні, так і досить тривожні тенденції в українському суспільстві. До перших треба зарахувати насамперед політичну зрілість виборців, котрі знову (як і на парламентських виборах-2002) не дали себе задурити висуванцям-провокаторам і всіляким другорядним кандидатам, чітко відчуваючи єдину реальну антитезу нинішньої кампанії. Люди все очевидніше розуміють і примарність надій на ефективність ретроградних рецептів. Повернення у минуле неможливе і, більше того, для більшості громадян непотрібне й небажане – про це свідчать електоральний регрес Н. Вітренко та катастрофічний результат П. Симоненка (навіть з урахуванням усіх можливих «крадіжок» голосів).
Наявна активність виборців (близько 75%) також налаштовує на стримано-оптимістичні висновки. Проте саме у цій царині може виникнути й найбільша небезпека. Зараз як ніколи важливо усвідомити, що байдужість чи то у формі звичайного молодіжного «пофігізму», чи то у формі псевдоінтелектуального ескейпізму неприпустимі. Можливо, комусь дійсно «соромно голосувати», але ще більш соромно нехтувати своїм правом вибору у такий момент. За теперішньої ситуації це не що інше, як політичне і громадянське дезертирство. Пам’ятаймо: кожен невикористаний виборчий бюлетень може бути використаний проти нас і нашого вибору. Навіть більше: кожен голос, поданий «проти всіх» – це голос проти Вас і Вашого майбутнього, з якою б конкретною перспективою ви це майбутнє не пов’язували. Саме такий генеральний «месидж» несуть нам перший тур виборів і всі події, що трапилися потім.
Прислухаймося уважно до цього зовсім не «китайського» попередження – воно натомість дійсно останнє й остаточне. Інакше тритижнева пауза очікування загрожує перетворитися принаймні на п’ятирічну.