Ганна Тараненко. Мрія – шлях до перемоги

Кожен важливий крок у нашому житті починається з мрії... та іскри натхнення. І здебільшого тільки від нас залежить її здійснення.
Саме ця мрія привела нас, чотирнадцять українських студентів, на землю Канади, де ми згідно з умовами Канадсько-Української Парламентської Програми (голова Ігор Бардин) мали провести два місяці, працюючи в офісах депутатів Парламенту. У цій статті я б хотіла поділитися з Вами своїми враженнями від цієї програми і надзвичайної подорожі.
Канадсько-Українську Парламентську Програму було засновано 1991 p. Фундацією Українознавчих Студій Торонто на честь столітнього ювілею прибуття перших українців до Канади. Вона спрямована на виховання майбутніх лідерів українського суспільства, і пропонує стажування впродовж двох місяців, сутність якого складає знайомство з парламентською демократією західного типу (хоча офіційно форма державного устрою Канади – це конституційна монархія) і порівняльний політологічний аналіз.
Власне, я мала чудову нагоду брати участь у цій програмі двічі – в 2002 році як учасник і 2003 року в якості українського координатора. Обидві подорожі справили на мене незабутнє, фантастичне враження. Подібний досвід не тільки розвиває, збагачує новими відчуттями, але й дає змогу подивитися з іншого боку на власне “я”, по-новому оцінити себе, адже в іншій країні люди сприймають себе по-іншому, і тому, звичайно, самі потроху змінюються.
Першим містом, яке зустріло нас за океаном, було Торонто, яке є, до речі, найбільшим за чисельністю населення в країні і найбільш розвиненим промислово. Торонто – це місто-побратим Києва, і саме там знаходиться один із найбільших культурних осередків української діаспори в світі – 100.000 осіб, там розташований і офіс Канадсько-Української Парламентської Програми. Цікаво було дізнатися, що в Торонто було створено найбільший у світ: український інтернет-сайт: http: // infoukes.com.
Забувши про втому від перельоту та зміни часових поясів, ми дивилися з вікон машини на визначні місця Торонто по мірі того, як проїжджали повз них: найвища в Канаді вежа CN Tower (Canadian National Tower), яка є, до речі, найвищою в світі, спортивний стадіон the Skydome, будинок Парламенту, озеро Онтаріо. Саме у цьому місті знаходиться і найдовша в світі вулиця – Янг-стріт.
Порівняно з Торонто столиця Оттава, де ми жили весь час, крім першого та останнього тижня нашого перебування в Канаді, здалася спокійнішою, а ритм життя повільнішим. Але можна одразу відчути, як канадці пишаються своєю країною, усе пронизане глибоким відчуттям патріотизму: якщо виглянути з вікна, здається будь-якого будинку Оттави, можна побачити щонайменше 5–6 червоно-білих прапорів з кленовим листком на будинках офісів, готелів, крамниць, не кажучи вже про урядові приміщення та будівлю Парламенту.
Окрім обов’язкової 8-годинної праці в штаті депутатів та відвідування засідань у Палаті громад, ми мали зустріч з колишнім генерал-губернатором українського походження Реєм Гнатишиним, мали зустрічі в посольствах США, Великої Британії, Німеччини, Японії, Департаменті з міжнародних справ і закордонної торгівлі. Дуже вразив Музей цивілізації та людини, Монетний двір, Верховний суд Канади, Національна мистецька галерея, Оттавський і Торонтонський університети.
Але, мабуть, найбільше враження на нас справив фестиваль тюльпанів 19 травня – безмежні ряди рожевих і червоних квітів, які кожен рік, як знак шани й подяки, надсилає королева Голландії, та поїздка на Ніагарський водоспад, на другому боці якого вже починається територія США, штат Нью-Йорк.
Майже європейським містом нам здався Монреаль зі своїм портом, базилікою Нотр-Дам, зробленою за зразком паризького собору, та перевагою французької мови над англійською – адже ми в провінції колишніх французьких емігрантів Квебек. Нам дуже пощастило бути в Монреалі якраз у той день, коли відбувались всесвітньо відомі перегони “Формула-1”.
Чудовим був також “крос-культурний” – обмін в середині самої нашої групи, адже ми представляли усі регіони України і вивчали різні фахи в університетах, отже юристи, політологи, медики, екологи, філологи, економісти з Миколаєва, Луцька, Сімферополя, Івано-Франківська, Львова, Харкова, Луганська могли багато чого навчитися один від одного. Таке спілкування дуже вплинуло на нас, і кожен зробив справжнє відкриття навіть стосовно своєї рідної мови і країни.
Не дарма кажуть, що велике бачиться на відстані: треба було пересікти Атлантичний океан, аби дізнатися стільки про власну українську культуру: що перший в Європі комп’ютер (другий після США) було зроблено в Києві; що НАСА використала теорію українця Юрія Кондратюка, щоб перша людина ступила на Місяць; що на території України можна легко вмістити вісім європейських країн, таких як Велика Британія, Ірландія, Голландія, Бельгія, Данія, Швейцарія, Угорщина та Албанія.
Здається, що за двадцять один рік мого життя саме ці місяці були найбільш захоплюючими, насиченими та важливими для формування свідомості. Я відчуваю, що досвід, набутий у Канаді, допоможе мені краще зрозуміти, як діє західна демократія і як усе краще, що є у цій системі, може бути використане в Україні. Без сумнівів, я рекомендую цю програму іншим українським студентам, адже це надзвичайна нагода попрацювати в вищому законодавчому органі іншої, та ще такої культурно і економічно розвиненої країни, набути досвіду життя в західному суспільстві та застосувати його на користь своєї Батьківщини та громади.