Лауреати видавництва

Калитко К. Портретування асфальту. – К.: Смолоскип, 2004. – 98 с. (Лауреати «Смолоскипа»)
ISBN 966-8499-05-0

«Портретування асфальту» – це четверта книга віршів поетеси, переможниці й лауреатки багатьох літературних конкурсів і фестивалів. В автопередмові до збірки «Посібник зі створення світу» Катерина порівняла свою книжку з нотатником вражень «після відвідування портретної галереї». У четвертій збірці майстерність спостерігати і відтворювати побачене значно вдосконалилася, адже цього разу вона пропонує індивідуалізоване бачення найбільш знеосібленого об’єкту – асфальту.

Леонович М. Окремі вірші важкі блюзи. – К.: Смолоскип, 2004. – 84 с. (Лауреати «Смолоскипа»)
ISBN 966-8499-03-4

Єдиний простір, куди б можна було вписати химерію слів Миколи Леоновича яко автора – це стиль Бароко. Танок навколо Бароко не припиняється ні на мить, навіть у явно дисонансних щодо загального строю збірки речах. Фантазм М. Леоновича у просторі словесності знаходить для себе найвигадливіші форми, почасти скуті, а інколи й уважно-розлогі, проте пейзаж, інтер’єр та антураж зникають у майже некерованому прориві вербальності, бо саме у найбільш класичних за формою віршах відчутні міць і шаленство мови, підведеної до межі її ж власної приреченості здоровому глуздові та розумності.

Байдаченко А. День перед вічністю. – К.: Смолоскип, 2004. – 136 с. (Лауреати «Смолоскипа»)
ISBN 966-8499-04-2

У центрі повісті Анастасії Байдаченко «День перед вічністю» стоїть національна трагедія під Кругами в січні 1918 року. Але твір має й інші часові пласти: не менш драматичні події розвиваються у XVII столітті, в 1978 й 2002 роках. Конкретні людські долі з їхніми здобутками і втратами, кохання, зради і смерть тісно переплітаються тут з національною історією і є ніби її дзеркальним відображенням.

Романенко О. Абстиненція. – К.: Смолоскип, 2004. – 72 с. (Лауреати «Смолоскипа»)
ISBN 966-8499-02-6

Вірші Олега Романенка про любов і життя. Він пише іронічно, місцями меланхолійно, а інколи – лірично. Ліричний суб’єкт ходить по землі, вдихає випари міста, думає, спить, згадує, знову ходить. У нього лишається незрима насолода від спостерігання за світом, у нього жевріє надія на цей величезний і перенасичений світ, хоч який він грандіозний, він не зможе обійтися без такої «маленької сумної людини», як він.