Ганна Яновська Еліта, доцільності та равлики

 ведуча круглого
столу «Культурні молодіжні організації: доцільність існування»

Останній круглий стіл цьогорічного ірпінського семінару мав назву «Молодіжні культурні організації (доцільність існування)». Культурні організації вирізняються з-поміж інших організацій тим, що метоє іхньої діяльності є творчість. Творчість, у свою чергу, часто є непередбачуваним процесом, і це може налаштовувати учасників обговорення на дещо містичний лад. Можна пригадати роман Курта Воннеґута «Котяча колиска», у якому йдеться про релігійне вчення з дуже простою й універсальною концепцією структури людства: усіх людей, незалежно від будь-яких їхніх ознак, Бог поділив на так звані караси, кожен із яких виконує певну Його волю. Життя людей, які належать до одного карасу, тісно пов’язані певною спільною справою, і люди злагоджено її роблять, попри те, що можуть ніколи одне одного не бачити (хоча взагалі люди одного карасу тягнуться одне до одного). З іншого боку, люди схильні створювати й просто бачити у світі штучні групи, які називаються гранфалонами. Тих, хто належить до якого-небудь гранфалону, об’єднують лише зовнішні ознаки, це такий собі ерзац карасу. Гранфалоном можна назвати, наприклад, клас у школі, мешканців одного міста, політичну партію тощо. Якщо виходити з такого бачення світу, культурна організація вимагає певного карасного підґрунтя, яке й визначає доцільність спільної справи.
Доповідь Юлії Гончар з Умані, присвячена проблемам національної еліти, викликала жваве обговорення. Зокрема, основна дискусія розгорталася навколо тези про те, що в Україні є, наприклад, мистецька, наукова, військова еліта тощо, а національної еліти як однієї великої верстви немає. Суперечки точилися навколо того, чи нормальний такий стан речей.
У трьох наступних доповідях ішлося про літературні угруповання. Олег Коцарев (учасник харківського літконгломерату «Весло слова») у своїй чималій доповіді, присмаченій характерним гумором, виклав «деякі доцільності» існування літературних угруповань, паралельно перелічивши найбільш відомі українські літгурти, і поділився з учасниками круглого столу своїми міркуваннями про перспективи діяльності таких об’єднань. Сашко Ушкалов (представник також харківського літгурту «Zacharpolis MM») виступив із доповіддю про молодіжні літературні організації Харкова. Такі об’єднання класифікувалися передусім за наявністю чи відсутністю в них старшого керівника («професійного письменника»), навколо якого гуртується молодь. Відмінності між студією і власне літературним угрупованням доповідач ілюстрував повчальними й не дуже випадками з життя, переймаючись насамперед психологічною самостійністю й самодостатністю молодих авторів. Про досвід існування літературних угруповань ішлося й у наступній доповіді ніжинської поетки Софії Киричок. Потім зал притих і послухав невелике повідомлення Павла Нечитайла (Кам’янець-Подільський) про клуби історичної реконструкції (велику частину яких частіше називають клубами рольових ігор). Останньому доповідачеві, крім питань про лицарів у справжніх кольчугах і з несправжньою зброєю, дісталося ще й питання про… Малу академію наук, до якої, він, як виявилося, теж був прямо причетним. Митці зі смаком займалися улюбленою справою казкових героїв — людей подивитися й себе показати.
У межах цього круглого столу було також презентовано поетичну збірку Юлії Ємець-Доброносової з ілюстраціями авторки. Назва книжки «Равлики тиші» виявилася дуже доречною саме в цьому місці й цієї пори, адже дощі, якими поливало територію Ірпеня, викликали підвищену активність місцевих равликів, яких можна було бачити буквально всюди.
Круглий стіл справив добре враження зокрема тому, що його учасники жваво обговорювали конкретні питання. А до вельми загальної теми круглого столу (доцільність існування молодіжних культурних організацій) народ поставився, сказати б, із певною мудрою зваженістю. Ті, хто сидів у залі, з радістю хвалилися своїми досягненнями, обмінювалися контактами, будували спільні плани – знаходили тих, хто належить до їхнього карасу. Адже єдиний висновок, який напрошувався,– доцільність будь-чого вимірюється його результатами.