Олег Коцарев. ЮВІЛЕЙНИЙ МІКРОЕДЕМ ДЛЯ ТВОРЧОЇ МОЛОДІ

З 4 по 8 травня в Ірпені Київської області проходила мистецька частина Х ювілейного смолоскипівського семінару творчої молоді. На Ірпінський семінар (у народі – просто Ірпінь, хоч можна було б вигадати, як на мене, й щось орнаментальніше, на кшталт Ірпенале) традиційно з’їздиться кілька десятків літераторів, продуцентів інших видів мистецтв, науковців, студентів, аспірантів віком до 30 років з найрізноманітніших регіонів України. Також Ірпінь – місце, де лавреати літературного конкурсу «Смолоскип» уперше (дасть Бог, не востаннє) купаються в променях світського визнання молодомистецької тусівки. Учасники виголошують і слухають доповіді, влаштовують мистецькі вечори, приймають гостей і неформально спілкуються. Такий собі мікроедем, чи там мікрокапрі, для творчої молоді.
Цьогорічний семінар організатори присвятили темі: «Молодь як вимір культурної та історіотворчої діяльності». Першого дня обговорювали співіснування, співпрацю й боротьбу літературного «покоління 90-х» і «покоління 2000-х»: «Молодь проти молодих». Анонсована як «жорсткий брифінг», дискусія виявилася вельми млявою та малопредметною. Ані «нові молоді», ані їхні підтридцятилітні колеги навіть до ладу не скористалися приводом добряче повипендрюватись. Утім, варто було зібратися та поговорити, бодай аби зрозуміти, що немає жодного конфлікту поколінь. Як немає й особливої співпраці. Здається, головний інтригуючий момент у стосунках молодших і старших письменників (у тому числі й з «навколосмоло- скипівського» середовища) – їхня взаємна байдужість. Отож, обміркувати є що.
Наступний круглий стіл назвали «Молодіжна культура: офіційна, суб- та контркультура». Там найгостріші дебати викликало по-перше питання оцінки стьобу й блюзнірства на прикладі творчості (так би мовити?) Вєрки Сердючки. Відсутність смаку, нав’язливість, специфічне поводження з національними символами одними сприймалося як ознака катастрофи, а другими – як свідома деконструкція масової культури та знущання з неї. Виринуло на цьому круглому столі й запитання, чи є в Україні взагалі молодіжна офіційна культура. Дехто жартував, що цю почесну місію в нас виконує Поплавський, інші казали, що офіційне – те, що підтримується державою. Наскільки ж «офіційним» є зразок контр- чи субкультури, що підтримується, наприклад, великим бізнесом, як то нерідко буває, творча молодь визначити не змогла.
Ще один цікавий захід ювілейного Ірпеня – зустріч із шістдесятниками – Михайлиною Коцюбинською, Людмилою Семикіною, Лесем Танюком. У більярдній залі Будинку відпочинку письменників (де останні два роки знов проходить семінар) було влаштовано імпровізовану «виставку шістдесятництва»: фотографії учасників руху, фотозамальовки «духу часу», особисті речі, рукописи, одяг в’язнів і навіть ключі від камер. Ця експозиція виявилася непоганим засобом «оживити» й позбавити нудного соцреалістично-підручникового намулу драматичну історію не таких уже далеких п’ятого, шостого й сьомого десятиліть уересерівського буття. Трагічність контексту дещо пом’якшувала інтер’єрна еклектика: наприклад, смугаста роба в’язня політичного концтабору, розкладена на більярдному столі. Істотно пожвавлювали сприйняття «шістдесятницьких історій» і новини з Харкова, де саме заарештували активістів «Нашої України» І. Варченка й Є. Золотарьова. Зустріч із шістдесятниками мала кучеряву навзу «Форма існування контркультури (самвидав)». Але насправді про самвидав було сказано чомусь не дуже багато, а про самвидав мистецький – так і зовсім нічого.
А зустріч із Дмитром Стусом у рамках презентації книги творів його батька «Палімпсести» відбулася взагалі в атмосфері якоїсь супер-напруги, незрозумілої людям, не зануреним у колізії особистого життя родини Стусів. У повітрі ширяли якісь недосказані претензії творчої молоді до Дмитра Стуса й ще незрозуміло до кого.
Найрозпливчастішою виявилась більшість доповідей круглого столу «Образ молодої людини: стереотипи і моделювання». Чітка, ба навіть кон’юнктурна тема, однак, спровокувала мало конкретики й іще менше звертань до власне мистецтва. Дещо здивував і підбір доповідачів, тож слухачі часом переставали розуміти, де вони знаходяться й з якої нагоди тут зібралися. Усі ці проблеми компенсувала доповідь Ганни Яновської з ненав’язливим «контент-психоаналізом» сучасної поезії на предмет фігурування у ній такого донедавна молодіжного одягу, як джинси. А доповідь Тараса Шмігера про взаємні стереотипи львів’ян і східняків, окрім самих стереотипів, оприявила ще й таке цікаве явище, як «львівський комплекс» багатьох україномовних (чи лише?) мешканців більш русифікованих міст. Скидається, що вони (мешканці), переживши етап обожнення Львова як цитаделі урбанетичного українства, раптом почувають болючу потребу в якнайбільшій і якнайнищівнішій іронії стосовно цього міста, певному його приниженні. Ніби стандартні Едипові питання. Хоча, за тим самим Фройдом, інколи навіть ручка уві сні може бути просто ручкою...
Останній круглий стіл присвячувався доцільності існування молодіжних культурних організацій. Наводилися різноманітні підходи до класифікування організацій (переважно літературних), їхнього функціонування, фінансування тощо. А Олег Коцарев (це такий молодий письменник і журналіст з Харкова) навіть запропонував укрупнити наявні молодіжні літорганізації та створити більш ефективні всеукраїнські. Втім, на думку деяких слухачів, стилістичні фігури доповіді й милі іронічні конструкції завадили зрозуміти, про що ж саме там ішлося. Можливо, саме тому ідея укрупнення не знайшла жодного конкретного відгуку. І все-таки, саме цей круглий стіл каталізував замислення учасників літгуртів про своє оргбуття.
Поза круглими столами, точніше після них, відбувалися мистецькі акції. Цього року вони були вдаліше організовані, аніж у попередні роки. У перший ірпінській вечір відбулися «загальні читання віршів» (свої тексти декламували майже всі учасники семінару) – завдяки чіткому регламенту й чіткій нумерації все тривало не занадто довго і досить щільно, аби, з одного боку, скласти якесь уявлення про тексти «дебютантів» і нові тексти вже знаних тут митців, і, з другого боку, не знепритомніти. Другого ж дня був вечір лавреатів. Звісно ж, на ньому найбільшу увагу привернула творчість цьогорічних переможців «Смолоскипа». Утім, виступали й лавреати минулих років, і лавреати «Молодого вина». А насамкінець, 7 травня відбулася так звана Ватра – прощальний перфоменс із елементами літератури, театру, музики й фуршету. Загалом, відчувалася певна втома від домінування літератури на цьому Ірпені (на відміну від попереднього, де була спроба відносно зрівноважити представлення різних мистецтв), натомість, багато хто погодився, що серед продемонстрованої літератури талановитої та цікавої було більш, ніж завжди.

Як би це не дивно виглядало після чотирьох днів перебування в Ірпені, у суботу всі учасники таки роз’їхалися по домах («по своїх та чужих») після сумовитого постіменинного закриття, на якому було висловлено незвично багато організаційних завваг і пропозицій, у першу чергу стосовно вибору тем, відбору учасників і налагодження кращого інформаційного взаємозв’язку.
Так чи інакше, але, на мою думку, ювілейний Ірпінь відзначився інтенсивнішим, ніж у минулі роки, кулуарним неформальним спілкуванням учасників з різних регіонів (а подекуди й земляків – у рідних містах на це не зважди є час). Що, за великим рахунком, може правити за чи не найголовнішу місію Ірпінського семінару – створювати інформаційний контекст, що давав би змогу молоді не варитись у власному соку (хоч і це іноді непогано) й давав би імпульси до нової творчої й організаційної діяльності. Як-от: започаткування проекту антології агресивної поезії житомирським і харківським «поставанґард-середовищем», прослуховування записів білоруської рок-групи «NRM», наведення контактів між авторами й часописами, поширення некомерційної літератури (а часом поширення справжніх «книжкових вибухів», наприклад, Андрусяково-Борисенкового перекладного видання Каммінґса, першого в Східній Європі) тощо. Зрештою, просто спілкування навколомистецького рівня чи й творчомолодіжний флірт – уже непогана штука, потенційно здатна вплинути на творення національної культури.
Останньою ж організаційною звитягою учасників Ірпеня стало відкриття смолоскипівського інтернет-форуму: www.freeforums.ru/user/smoloskyp, де починають обговорюватися «відповідні» теми й уже обдумується організація того семінару, що, як сподіваються учасники, відбудеться наступного року.