Олеся Мамчич. «МОЛОДІ» УСЛІД «МОЛОДИМ»

Коли ще в далекому-предалекому передчутті Ірпеня-2004 я вперше прочитала заявлені теми круглих столів – то аж облизалася. Ну, думаю, ото посперечаємося. Пригадався семінар попереднього року. Тоді вперше відчула, що моє покоління почало набувати сили не лише нахабно- самовпевненої- у- своїх- вельми- вузьких- колах, а й представницької. «Старші» це теж явно зрозуміли і образилися. Все життя тусувалися навколо «Смолоскипу», витворили своє герметичне коло, а тут якісь жовторотики...
Багато було контраверсійних думок: і текстів, мовляв, у них (нас) немає, і...
Словом, якби дискусія відбулася, її слід було починати саме тоді.
Минув рік, і «старші», здається, абсолютно без бою здали позиції. Емоції перегоріли. Навіщо сперечатися, коли й справді напівюнацький формат «Смолоскипа» дев’яностники переросли за віком? Хто з їхнього покоління вже давно нічого не писав, а їздив на творчі збіговиська за інерцією, – має досить соліднших справ. Хто в літературі залишився – вийшов на ширші тусовочні обрії, та й сім’ї вже, діти... Із заявлених осіб не з’явилися Жадан, Старовойт, Галета... А Пантюк урочисто пообіцяв, що більше на Ірпінь не поїде...
Я цього разу в Ірпені була вшосте, тож ще застала «старших» у розквіті.  

Тоді мені, першокурсниці (як втім, потім і друго- та третьокурсниці), було дуже незатишно. Досить іронічно я реагувала на модне хизування «старших» термінологією a la знамениті «дискурс» і «парадигма». Тепер чи то моє вухо надто звиклось із чужомовними словами (пардон, лексемами), чи дев’яностники подорослішали і самоствердження таким чином їм уже не пасує...
Раніше – відчувалась різка замкнутість тусовки, у яку тебе не впускали. Тепер – остерігаєшся, щоб самій не бути надмір тусовочною. І ще як рецидиви спостерігаєш, коли за давньою дружбою, кумівством, сватівством і т. п. деякі талановиті «старші» рекламують посередніх зі свого покоління. Раніше – вражали тексти «старших» незвичністю своєю у порівнянні зі шкільними та університетськими зразками. Зараз – розрізняєш, хто під чиїм впливом пише, і значно більше цінуєш талант, аніж форму подачі. Раніше – окрім священних корів постмодернізму та самих себе «старші» нікого не згадували. Нині – укладають антології класиків.
Так званий «жорсткий» брифінґ «Молоді проти молодих: автори перших років Ірпеня та нинішні: розвиток, деградація, нудьга чи жевріння надії?» розвивався швидше між нудьгою та жеврінням надії, що хтось таки розважить публіку. Одноразово це зробив Олег Романенко, заявивши, що нічого нікому доказувати не збирається, бо й так знає собі ціну.
Чому ми так різко не грюкаємо дверима перед найближчими попередниками? Суто естетично їх важко звести до спільного знаменника: тому до вподоби Жадан, а тому Скиба. Ми виросли на тих же текстах, що й вони. Читаємо ті ж «Критику», «Книжник», «Кур’єр Кривбасу» і т. д. І взагалі, брехня, що десять років завжди розмежовують покоління в літературі, хіба в житті і то під питанням. Адже літ так через сто – поетів, яким пощастить стати справжніми, буде не так уже й багато. Хто із нас знає, що Довженко був чи не найстаршим у поколінні 20-их?
Лунали ще закиди про одноманітність творчості «молодих», але, перепрошую, з дев’яностників наразі виокремилося близько п’яти яскравих не схожих між собою творчих особистостей – решта були так само дуже одноманітним тлом. Про «молодих» можна буде говорити років через п’ятдесят – хто був тлом, а хто витримав і залишився свічкою. Про «старих» – через сорок.
І коротко решта вражень: найбільші плюси цьогорічного Ірпеня, як на мене, – зустріч із шістдесятниками (супер! насичено, цікаво надзвичайно) і нічний трьохгодинний концерт Нечитайла. Решта залишила по собі мляве враження. Як завжди добре – побачити друзів, зав’язати контакти, подихати свіжим повітрям, погуляти в лісі і просто відпочити.
Вкотре набридаю ідеєю, що пора на семінарах зводити середовище літературне із художнім, кіношним і т. д. (минулорічний музичний експеримент удався – чом би не продовжити?).
У міру неприємно було слухати потоки єлею на адресу «Смолоскипа» при врученні премій. Ми всі усвідомлюємо, скільки «Смолоскип» робить для нас, але давайте не уподібнюватися Спілці, дякувати теж слід творчо!
За ці кілька днів із жахом побачила, як життя після університету зробило за рік із мене міщанку. Атмосфера Ірпеня це гарно підкреслила, і я повернулася з рішучим бажанням втілювати мистецькі проекти (ще один плюс).
За шість Ірпенів (на яких була я) – отримала багато творчих ідей і знайомств. За десять Ірпенів (узагалі) – витворилося середовище, яке вже починає давати серйозні плоди. В кулуарах ходили чутки, що цей семінар останній. Будемо сподіватися, що вони не підтвердяться.