Володимир Кшевецький. Ірпінський семінар молоді... Чи все ж для молоді?

Отож, закінчився семінар. Мені, як людині, що побувала в Ірпені перший раз, трохи важко було одразу висловити свої думки щодо подій на мистецькій частині, коли під час заключного засідання я був запрошений до слова, щоб поділитися своїми враженнями, думками, пропозиціями про Ірпінський семінар та навколо нього.
Але зараз, два тижні потому, коли враження осіли та дали місце здоровому глузду, хочеться поділитися своїми роздумами про Ірпінь-2004, спробувати дещо проаналізувати, посперечатися…
Хочу для роздумів запропонувати таку проблему як «Семінар молоді чи семінар ДЛЯ молоді?». На перший погляд, прийменник ДЛЯ не відіграє майже ніякої ролі. Проте, це лише на перший погляд. Правим був Осип Зінкевич, та й уся команда організаторів семінару, коли постійно наголошував на цій величезній різниці: «Це семінар творчої молоді, а не семінар для молоді». Але чи все насправді було від молоді, а не для неї?
Отже, безперечно, Ірпінський семінар організовувала молодь, що знає інтереси свого покоління. І це плюс. Тематика семінару, окремі доповіді (наголошую, окремі) були цікавими, підсвідомо втягували в дискусії. Проте була велика кількість доповідей, що просто ніяк не пов’язувалися з проблемами семінару, були виголошені лише, вибачте, заради майбутнього гонорару. Принаймні, таких доповідей нарахував близько семи. І нехай мені потім говорять, що він про це такої думки, бо сам не був доповідачем. Так, не був… Та хіба це вирішує якось цю проблему?
Можливо, на конкурс потрібно було надсилати не тези статей, а самі статті, щоб молоді організатори змогли чіткіше побачити структуру майбутніх круглих столів, якось пов’язати теми доповідей в одне логічне ціле. Тому, як не крути, круглі столи були створені саме ДЛЯ молоді. Для окремої молоді. Така моя думка…
Про вечори поезії. Будь-який молодий психолог скаже, що слухати поезію більше години немає сенсу, тому що перестаєш вловлювати її суть, втомлюєшся і не отримуєш ніякого естетичного задоволення. Може, наступного року слід запросити декілька студентів-психологів, щоб ті дали корисні поради, направили весь цей струмінь ліризму в правильне русло. Ще одне: як і доповіді, окремі поезії були просто графоманськими, нагадуючи сіреньке наслідування Тичини, Сосюри, Сєвєрянина, Забужко та Скиби. І чи завжди потрібно зайвий раз матюкнутися, виразитися нецензурно, коли не знаєш, яка публіка тебе сприймає і ЯК вона тебе сприймає. Повторюся, але це також є максималістським правом молодих.
Особисто мені сподобалися ночі Ірпеня – все, що відбувалося після 23:00. Коли молодь сходилася групками та займалася своїми справами, які їм були по душі: читали свою поезію у тісненькому колі, грали на гітарах, просто спілкувалися з людьми, з якими можна дійсно приємно подискутувати без усіх регламентів у 2–3 хвилини та черги в задаванні питань.
Насамкінець дозволю собі нескромний висновок: Ірпінь-2004 був ніби Янусом з двома обличчями. Вдень то був семінар ДЛЯ молоді, а ввечері з переходом у ніч він же перетворювався у зустріч молодих.