Олександр Сорба. «У Моєму майбутньому я бачу майбутнє моєї країни»

Минув вже десятий семінар творчої молоді України в місті Ірпені.

Признаюсь, що цього року я вперше взяв у ньому участь, але для мене це не було відкриттям, першим знайомством із «Ірпенем». Щорічні семінари творчої молоді були надто яскравою подією і не могли залишитись непоміченими, тому, декілька років поспіль залишаючись стороннім спостерігачем, я щиро співпереживав травневим подіям, які відбувались під Києвом.
Хоча чи можна залишатись стороннім спостерігачем, коли ти молодий і всі думки та відчуття твої ніби зв’язані єдиним нервом із навколишнім світом, коли ти ще не втратив віру в те, що людина є господарем своєї долі, і абсолютні цінності нашого життя є настільки далекі і недосяжні, наскільки ми самі дозволили їм віддалитись від нас, відгородившись мурами власного страху. І все ж таки я не міг зрозуміти, чому так багато розмов навколо «Ірпеня» і що саме об’єднує людей, які були там, в якесь особливе братство, що змушує їх прагнути кожного року опинитися в тому ж місці в той же час? Тоді я ще не розумів того, що Ірпінь, це місце і водночас це подія, яка змінює людину, тому той, хто був там бодай раз, буде прагнути потрапити туди ще раз і не лише для того, щоби оживити спогади спільної історії, але для того, щоби отримати нове натхнення від того місця, від того дійства, які вже стали знаковими для тебе, адже колись круто змінили тебе самого. А можливо, все сталось тому, що ти був готовий до змін, із нетерпінням чекав на них і «Ірпінь» лише показав тобі це?
Цього року мені випала честь бути ведучим одного з круглих столів; тему для обговорення було обрано наступну: «Молодіжні покоління у світовій та українській історії». Серед доповідачів особливо потрібно відзначити Тетяну Давидченко із доповіддю на тему: «Покоління сучасної людини – людини homo economicus», також Ларису Жеребцову («Молодіжне покоління 90-х рр. ХХ – поч. ХХІ ст.») і, звичайно, Олександра Портнова із його досить вдалою спробою визначити місце молодіжних поколінь в українській історії, аргументовано обстоюючи твердження про молодіжні покоління як одну з головних детермінант історичного процесу.
Але найбільше враження залишилось не від виступів доповідачів, хоча це аж ніяк не применшує їхнього доробку, і кожен із тих хто піднімався на трибуну, безперечно, заслуговує на найвищу оцінку за результатами своєї роботи; але найбільш цінним була, і думаю доповідачі тут зі мною погодяться, та особлива атмосфера взаємної поваги та готовності до діалогу, яка панувала весь час засідання круглого столу. На семінар з’їхалися зі всіх куточків України студенти різних курсів, аспіранти, які незалежно від їхнього фаху, наукової спеціалізації та сфери особистих зацікавлень побудували досить конструктивний діалог. Напевне, це мало б дивувати, але я скажу, що так все і повинно було статись, адже мова йшла про ті речі, які є однаково близькими і математику, і філософу, і економісту, й історику і будь-кому іншому, адже ким би ми себе не вважали відповідно до своєї професійної приналежності, соціальної ролі, політичної орієнтації і т. д., ми неодмінно залишаємося людьми та громадянами. І, якщо перше зобов’язує нас бути відданими Богу (принаймні як Абсолютній Ідеї) і жити згідно з принципами моралі, то друге покладає на нас обов’язок перед суспільством і вимагає активної громадянської позиції і готовності відстоювати цю позицію із належним відчуттям відповідальності за неї.
Тому в залі, напевне, не знайшлося б жодної людини, яка б безпристрасно спостерігала за перебігом палкої суперечки, і кожен з трибуни чи з місця, вголос чи подумки не раз ставив питання перед іншими і самим собою, не раз відповідав і сумнівався в правильності відповідей, адже мова йшла про його долю, долю його країни і його власну роль в цьому складному процесі. Напевне, найважливішим здобутком цілого семінару було те, що кожен, поза сумнівом, встановив для себе на все життя єдину беззаперечну істину про те, що майбутнє моєї країни є моє майбутнє, і починається воно в моєму сьогоденні. Не можна дати відповіді на всі питання раз і назавжди, але можна і потрібно бути відданим своїй справі, бути відповідальним та наполегливим, освіченим та принциповим ... словом бути людиною і громадянином. І тоді в своєму майбутньому я буду бачити майбутнє своєї країни, адже наші долі є нероздільні; а моє сьогодення стане для нього основою, міцним фундаментом наступних перемог.