Оксана Дащаківська. Семінар нових ідей та старих міфів

Х семінар творчої молоді в Ірпені можна назвати семінаром нових ідей та старих міфів. Принаймні на політологічній частині це яскраво проявилося. Перша вдала ідея народилася в Києві, коли на організаційній нараді представники з Полтави, Києва й Львова вибрали таку цікаву та складну тему як «Молодь як вимір культурної та історіотворчої діяльності». Ні у кого це не викликало заперечень. Всі розуміли – настав час говорити про значення та роль молоді, тобто нас самих у цьому житті, у житті України та на рівні світових процесів. Звісно, питання сенсу життя хвилюють усіх, і кожна інша вікова група теж відіграє не малу роль на всіх рівнях соціоісторії та культуротворення, проте семінар є семінаром творчої молоді. І якщо стосовно теми суперечок не було, то вони з’явилися пізніше, коли кожен почав розмірковувати, що таке молодь і яке її значення, де вона проявляється найбільше, а де трохи менше, чи є сфери суспільного життя, що закриті перед молоддю. Усе це сформувалося в такому «різнобійному» плані семінару й темах круглих столів. Саме тому ми говорили і про «Молодь як об’єкт політтехнологів», і про «Молодь як суб’єкт політики». Щоб зрозуміти, а «чи не ми одні такі у цілому світі, що потребуємо більше від цієї держави та вимагаємо права на більшу участь», розглядали тему «Молодіжні покоління у світовій історії». А щоб більше підкріпити теорію, було запрошено представників аж двох визначних поколінь України – представники покоління шістдесятників та покоління минулого десятиріччя, що починало Ірпінський семінар творчої молоді.
Рада, що реальність Ірпеня залишалася такою ж як завжди – тепла атмосфера (чого не скажеш про житло), дружня бесіда, весела забава, смачна вечеря. Тут не виникають та не руйнуються жодні міфи – тут просто живеш.
А щодо роботи семінару, то от де були справжні міфи! Як виявилося, молодь справді дуже активна, багато хоче зробити у цьому житті, тільки жоден учасник, на жаль, так і не зміг сформувати, що таке оце «багато», де воно і з чого починається, і чи є його межа. Всі хотіли приїхати на цей семінар, та виявилося, що не так багато було охочих спробувати себе у спільній дискусії, висловити свою позицію вголос. Шкода, адже, як на мене, Ірпінь – універсальна можливість для формування власного я: серед людей, що за означенням є твоїми друзями, тебе ніколи не засудять, у тебе є можливість знайти однодумців, та все ж активність цьогорічних ірпінців була досить скромна. Хоча, звісно, були винятки – Юрій Шеляженко, і дуже прикро, що я його називаю винятком, радше би кожен так як він використовував Ірпінь, ми були б змушені обирати не Президента Ірпеня, а цілу раду Президентів.
Міфом, що було зруйновано, є і наші уявлення про покоління минулого десятиріччя та шістдесятників. Не знаю, чи варто проводити якісь паралелі, однак враження після обох зустрічей привели мене до однієї думки – я не хочу бути такою. Я не хочу, щоб моє життя вже у 30 років виглядало безсенсовим, бо я досягла якоїсь стратегічної мети, я не хочу відсидіти в тюрмі, а потім виявити, що все вже сталося без мене, я не хочу оцінювати мистецькі твори лише після прочитання біографії автора, зрозумівши, як важко йому це вдавалося. Думаю, такі відчуття охопили не лише мене, більшсть задавалося питанням – чому так сталося? Та, на жаль, жодних відповідей ми не отримали. Думка, що час від часу виринала, – можливо проблема в постановці мети, можливо, і одним, і другим треба було прагнути влади? Однак, думаю, що влада – це не та цінність, яка надає сенсу життю. І кожен з нас продовжить пошук відповідей у своїй окремішності.
Новий президент відразу ж приступив до дій, і завдяки його зусиллям було прийнято «Декларацію творчої (активної) молоді». І хай вона трохи кострубата за формою, та ця декларація чи не один з найвагоміших результатів цьогорічного Ірпінського семінару. Це єдине, що змогла творча молодь, яка не бажає бути об’єктом маніпуляції, це те, на що здатна молодь, яка лише дозріває для того, аби стати суб’єктом культурної та історіотворчої діяльності. Гість семінару Святослав Шеремета – молодий, проте вже політтехнолог, розповідав, що таке молодіжна політика в розуміннях політичних сил та політичних партій. Як виявилося, робота з молоддю не є пріоритетною для більшості політичних партій України, і вітчизняні політтехнологи її спектр дій дуже обмежують – молодь треба залучати до акцій на зразок мітингів. Чи не єдиними формами роботи з молоддю є організація концертів, дискотек за підтримки політичної партії. І всі звинувачували політтехнологів. А можливо, проблема не в них? Проблема в нас самих. Чому молодь не ходить на вибори? – саме це змушує політтехнологів знімати з рахунків молодь – від неї ж не залежить результат, чому молодь так легко ведеться на провокації? – саме ця риса, що притаманна молоді (гарячковість, що робить революції) призвела до стереотипу, що молоді лише ці революції й потрібні. Чому ми звинувачуємо: «Нам не дають!», а не питаємо: «Можливо, ми не правильно беремо?», «Що зробити, аби наше суспільство стало більш сприятливим для нашої реалізації?».
Отож, Ірпінь як і належить, поставив більше запитань, аніж дав відповідей. Звичайно, будемо ще довго чути докори щодо наукового рівня семінару. Та прошу всіх, хто цей докір висуватиме, пам’ятати – ви теж там були і що Ви зробили для його підвищення. Та приємна атмосфера довіри та щирі розмови є такими ж потрібними, як і ВАКівські статті, що можуть бути представлені на семінарі.
Отож, Ірпінь був і залишається святом довіри та спільноти для об’єднаної молодої України.