Ганна Гриценко. Вертеп-2004, або Нотатки про розвиток громадянського суспільства в давній Іудеї

Ой зійшла, зійшла правда на небі
Та й поселилась поміж людьми,
Всім розказала, як треба людям,
Як треба жити, як Бог велить.

Колядка 

Традиція могилянської вертепної драми тягнеться ще від «старої» Академії. Ще тоді, у XVIII столітті, спудеї у своїх вертепах додавали до канонічного сюжету також невелику сатирично-побутову інтермедію. Зрештою, дотепність та легкий суспільно-політичний відтінок ніколи виставі не шкодили.

Сучасні могилянці відродили та підтримують гарну традицію. На цей рік Спудейське Братство НаУКМА вже вкотре запропонувало свій варіант вертепу. Начебто й за всіма канонами, але й не без підморгування до публіки – чим не актуальна фраза «народ наш мовчить або тоне в дебатах»? І якщо раніше суспільство колядників займалося переважно обранням собі провідника, то тепер маємо сміливий крок вперед – цьогорічний вертеп прагнув, за словами Ірода, «до розвитку громадянського суспільства в давній Іудеї».

Епізод перший. Ангел сповіщає громаді радісну новину – Діва Сина породила. В народі – моментальний резонанс: одразу починаються розмови, дискусії, дебати… Дехто моментально знаходить в цьому вигоду: «Це ж великі будуть гроші й наклади газєт хароші!». Для іншого, навпаки, це якась чергова чи позачергова напасть. А когось це взагалі мало хвилює – йому що, він просто хоче, щоб усе було гаразд, всього потроху, кожному побільше… За полемікою, потираючи руки, спостерігає чорт. Йому добре – у нього інституційний інтерес.

Епізод другий. Три царі зі Сходу сперечаються щодо того, як вивести суспільство на правильний шлях. Перший цар зневірений: народ живе абсолютно пасивно, і з цим нічого не можна вдіяти. Для іншого проблему можна елементарно вирішити – «скличем з’їзд, зженем людей, виберем творця ідей, оберем провідника, щоб відвів нас від гріха». Третій і це заперечує: «Нащо з’їзд, як є зоря?». Але зрештою, дебати вони залишають на потім, а зараз мають спільну мету – привітати Сина Божого.

Епізод третій. Ірод. Невисокий, непоказний, проте, як і належиться, абсолютно самозакоханий, у пілотці з червоними зубцями, що мала би символізувати корону. Ірод крутиться перед люстерком, розглядає себе з різних боків. Дізнавшись про трьох східних царів, він одразу ж намагається залучити їх на свій бік. Асортимент спокус – на будь-який смак: горілка, гарні дівки, влада, гроші: «Весь бюджет вам на оброк, лиш пустіть на третій строк!!!». На що царі цілком резонно іронізують: «Хм, ми для тебе тут – той Конституційний Суд…» і залишаються непохитними у своєму рішенні вітати Божого Сина. Ірод, природно, дратується і хапається за булаву – небезпечно полемізувати із владикою! Зрештою, роль арбітра ситуації бере на себе Смерть. Місце для гаранта конституції давньої Іудеї в пеклі, а не на землі, – у вертепі традиційно має тріумфувати справедливість.

Та хоч би як там було у виставі, а в реальному житті доля суспільства залежить не лише від тих, хто при владі. Треба тільки схотіти, і свою лепту може внести кожен. Питання тільки – яку? Саме тому дійство завершується полемікою Спудея, що вірить в силу знання та переконання, із Козаком, для якого все вирішується просто. Треба лише стати, «як предки, до бою й різні». Згоди між ними немає. І чи буде колись? У могилянського вертепу кінцівка відкрита…