Євген Булавка. Вибір цивілізації – завжди актуально

конференція до річниці Переяславської Ради в Кіровограді

За відомим принципом – крок вперед, два кроки назад, діють сьогодні вищі посадові особи України. Ще не вистигають згаснути емоції від чергових декларацій відданості «європейському курсу інтеграції», а керівники держави вже опиняються в обіймах східних сусідів, боючись, напевне, «втратити горобця».

Події вересня 2003 року додали переконаності в тому, що суперечливість є найбільш характерною рисою «епохи Леоніда Кучми», як позначив останнє десятиліття один з творців цієї епохи, голова Верховної Ради Володимир Литвин. І справа не лише у факті підписання президентом України угоди про створення єдиного економічного простору з Росією, Казахстаном та Білоруссю, що, зрозуміло, відіб’ється на наших стосунках з ЄС. Саме по собі це новоутворення видається доволі сумнівним, адже надто очевидним є те, що кожна зі сторін-учасниць розуміє його завдання по- своєму, і ці розбіжності настількі суттєві, що, фактично, зводять зусилля організаторів акції нанівець.

Таким було загальне тло, на якому 10 вересня у м. Кіровограді відбувся круглий стіл на тему: «Інтеграційна модель для України, історичний досвід і перспектива». Цей круглий стіл став першим у низці заходів, присвячених 350-й річниці Переяславської Ради, що протягом найближчого часу спільно проводитимуть Міжнародний благодійний фонд «Смолоскип» та Наукове товариство «Гуманітарна Колегія».

Обласна бібліотека для юнацтва ім. Бойченка, що гостинно прийняла учасників круглого столу, стала місцем доволі жвавої дискусії. Вдалу постановку питання у підході до оцінки ролі Переяславської Ради в історії України запропонував у своєму виступі Олександр Циценко. Ярослава Музиченко підняла проблему повернення до України культурних цінностей, що в різні часи були вивезені до зібрань та колекцій в Росії. Але, треба зазначити, поточна політична ситуація, зокрема перспектива входження України до ЄЕП, відбилася на обговоренні. Більшість спроб зосередитись на розгляді наслідків для України подій 1654 року розбивалися об позицію присутніх: чи не готується, часом, для України Переяслав-2?

Взаємовиключність одночасного входження України до ЄЕП та вступу до Світової організації торгівлі у своїй доповіді спробував довести Микола Акімов. Були розглянуті й інші аспекти майбутньої, а тепер вже укладеної угоди. Олексій Хмара підкреслив той факт, що остаточно визначитись із напрямком інтеграції для України можливо за умови знайдення порозуміння стосовно зовнішньополітичних пріоритетів всередині держави. В продовження цієї тези пролунали під час круглого столу і заклики відійти від традиційних фобій та обговорити не менш актуальні питання внутрішнього життя, що на загальному фоні виглядало трохи провокативно.

В цілому ж учасники дискусії зійшлися на тому, що вибір 2003 року, як і вибір Україною своєї долі у році 1654-ім, це, насамперед, вибір цивілізаційний. А наслідки цього вибору постійно присутні на вулицях українських міст і зараз. Ленін чи Кіров у центрі того ж таки Кіровограду не єдині і, мабуть, не найстрашніші елементи такої присутності. Для прикладу – у перейменуванні вулиць, процесі, який потроху торкається цього обласного центру, чи у назвах деяких місцевих газет помітним є апелювання не до вітчизняної, а до російської імперської спадщини. Що характерно сьогодні і для інших міст Центру, Сходу чи Півдня України.

Втім, є у Кіровограда й інші, більш привабливі, риси. Насамперед, – це діяльність осередків українства, зокрема кафедри українознавства Кіровоградського державного технічного університету, завдячуючи колективові якої і стало можливим за два неповних дні провести, окрім круглого столу, ще відбірковий тур чергового фестивалю поезії «Молоде вино» та низку зустрічей у студентських аудиторіях. Мудрі люди вчать, що добрий початок – це вже половина справи. Якщо брати цю тезу за основу, то ставка на Кіровоград як на відправний пункт у пошуках «інтеграційної моделі для України» себе цілком виправдала.