mykolan
Користувач
Fresh Boarder
|
інтернет-мистецтво - 2006/05/20 03:45
БІБЛІОТЕКИ МАЙБУТНЬОГО ГОРІТИМУТЬ
- Що вас так збунтувало? Що вибило смолоскип з ваших рук?
- Не знаю. У нас є все, щоб вважати себе щасливим, але ми нещасні. Чогось бракує. Я шукав повсюди. Я цілком певний лише одного: колись були книжки, тепер їх немає, я сам спалював їх упродовж десяти чи дванадцяти років. І я подумав - може, книжки мені допоможуть.
- Ви безнадійний романтик, - сказав Фабер. - Це було б смішно, якби не було так серйозно. Вам потрібні не самі книжки, а те, що колись було в них.
Р. Бредбері, "451 за Фаренгейтом"
Так, вони горітимуть, безумовно: ані електронний папір, ані жодні інші іновації не витіснять традицію зберігання знань на тривких матеріальних носіях, як і не зникнуть палії книжок - варто згадати, що я знаю людину, яка разом зі своєю матір*ю урочисто спалила примірник "Майстра і Маргарити" Булгакова (і ще - їм подобається Коельйо).
Але ми - будемо іншими; навіть серед фантастів та футурологів небагато людей, котрі бачать щось за межами традиційної соціобудови. Людина - тварина беззаперечно соціальна, проте завдяки мережі змінюється не тільки соціальна система, але й саме уявлення про людину мутує. В інформаційну епоху людина - це передусім її мислення, ментальний флюїд. В мережі цих ментальностей безліч, і повз більшість ми просто проходимо, але деякі нас хвилюють, і ми залишаємося. Хіба важливо, хто з вами говорить? Хіба вас цікавить, органічна ця істота чи ні?
Зараз я сиджу перед комп*ютером - сам, одинокий, поєднаний з близькими людьми тільки тонкими каналами, якими кванти свідомостей утворюють єдиний flow мережі.
Наші діти будуть іншими не тому, що набиратимуть свої тексти сенсорною клавіатурою, імплантованою в пальці, а хакер-кіборґ з підробною біометрикою потрапить в їх дім і перепрограмує його. Вони будуть іншими тому, що зразком, матрицею соціалізації виступатиме не едипівська "тато-мама" система, не ієрархія сюзерен-вассал (куди вже там "десятникам"!) - їх виховає складна поліфонія мережі.
Вони будуть мультиперсоналами, і нам доведеться прийняти це.
А доти, доки це станеться, ми будемо писати вдома, нарізати слайси і кодити в оффлайні, і йти зі своїми словами до мережі. Уявлювана доступність: влитися в інформаційний Гольфстрім - насправді залишається ефемерною; нецікаві сайти падуть; на сторожі сигналу групи, відділяючи його від шумів, стоятимуть модератори - ментальності, яким ви довіряєте - не авторитети, які утворять канон, а знайомі тобі голоси, котрі, на відміну від тебе, готові слухати все - а ти можеш завжди розвернутися і піти, коли у шумі, який огортає сигнал, ти не розпізнаєш сигналу.
І навіть якщо наші діти писатимуть вдома - і на папері - вони писатимуть інакше, і ми, моноперсонали, будемо приймати це: взаємовпливи: мистецтва, е-мистецтва та мережі - вже ми не уникаємо їх.
А нам іще досі немає про що говорити.
Ми і не говорили - ми думали.
Ми не говорили про блоґи, про гіпертекст - те, що нібито лежало на поверхні, тому що ми не знаємо, де проходять межі, як відрізнити приватну реальність і реальну приватність; ми досі не змогли реалізувати в технологіях і розпізнати в собі те, про що говорилось іще півстоліття тому - у класичних книжках, які були передчуттям майбутньої (і навіть для нас) мережі.
Ірпінь - традиційно - місце зустрічі людей, для більшості з яких взаємопроникнення та складні й тривалі стосунки з інтернетом - в майбутньому.
За останні роки кількість людей, які живуть в мережі (серед ірпінців), суттєво не змінилася; їх небагато, вони не закликають впустити інтернет в командний рядок свого серця: в глобальній мережі проект глобалізму розсипається (інтернет, це класичний базар, агора, де є все і кожен шукає своє).
Але що ж вони, ті інші? Про що думають вони?
І чи сняться їм електричні вівці?
я літаю, я в раю |
Форум 
