Видавництво «Смолоскип» було створено на еміграції. Після здобуття Україною незалежності воно перенесло свою діяльність в Україну. У США «Смолоскип» видавав дисидентську і правозахисну літературу, а також твори українських письменників, репресованих сталінським режимом. В Україні «Смолоскип» видає дебютні книжки наймолодших авторів, ставлячи собі за мету створювати і розширювати середовище української творчої молоді.
Вже традиційні четвергові читання у "Смолоскипі" 27 березня вітали виняткову гостю – знану поетку, письменницю, літературознавця та перекладача Віру Вовк (Селянську) з далекого Ріо-де-Жанейро. Пані Віра провела коротку автограф-сесію у книгарні "Смолоскипа", дала ексклюзивні інтерв’ю "1" та "5" каналам українського телебачення, а тоді прочитала перед захопленою публікою свої вірші (по одному з усіх 12 збірок) і власний переклад "Прологу" до поеми "Мойсей" Івана Франка португальською мовою.
Пані Віра Вовк є найавторитетнішим репрезентантом української культури у Південній Америці. Починаючи з 1957 року, коли вона стала завідувачкою кафедри німецької мови в Державному університеті Ріо-де-Жанейро, пані Віра переклала вірші десятків українських письменників німецькою та португальською мовами, збагатила українських читачів перекладами поезій Поля Клоделя, Пабло Неруди, Федеріко Гарсія Лорки, Рабіндраната Таґора, Стефана Ґеорґе, творів Фрідріха Дюренматта.
Вечір був особливий тим, що, як зізнався сам Сергій, він раніше ніколи не читав прози, тільки поезію, так що ті, хто не переситився українською літературою на Медвіні мали ексклюзивну нагоду вперше почути прозу Сергія Пантюка у виконанні Сергія Пантюка.
Упродовж вечора ми поставили Пантюкові кілька запитань.
Перш за все, ми поцікавилися, що він думає про укрсучліт. "Я стараюсь не думати, - відповів Сергій, - а робити все, щоб він існував", і додав, що нині українська література переживає якщо не золотий, то срібний вік: таке було хіба ще у 20-х рр.
По-друге, ми запитали, кого з письменників минулого він би відзначив. Взірцевим автором, якого незаслужено приписано до масліту Сергій Пантюк вважає Артура Конан-Дойля, а з сучасників відзначив Річарда Баха.
По-третє, ми запитали про максимальні творчі плани Сергія. "Я ніколи не буду модним письменником. Я не ставлю собі це за мету", - відповів він. Але наразі в роботі в нього є 5 романів і 7-8 новел, які дуже хочеться "добити".
Насамкінець ми запропонували Пантюку прочитати що-небудь з будь-якої книжки в книгарні. Сергій вибрав Євгена Плужника. І читав так, що аж мурашки по шкірі. До речі, як з’ясувалося, Сергій персона нон грата в Росії та Білорусі.
«Автора» ! «Автора»! – так хотілося закричати, коли я дізналася про приїзд «Смолоскипу» в Полтаву. Хто буде, і що покажуть – навіть не здогадувалася. І про саму презентацію насилу дізналася. Але відчувала – без хорошої думки хорошого автора не обійдеться. І мова не лише про Леоновича. Хоча у місцевої преси склалася інша думка – коли облдерж...якось там...телекомпанія почула/побачила Леоновича, «поета і прозаїка родом із Полтави» - одразу сповнилися гордістю за земляка, і гордість ця переросла у створення цілої передачі про згаданого поета і прозаїка. Особливою шаною сповнилися і працівники бібліотеки, коли почули, що Микола був у них постійним читачем. Але постійно намагалися загнати презентацію в рамки традиційної «совковщини» - запросили ведучу, представників влади, громадськості, місцевої літературної еліти... І ці герої реагували відповідно до своїх ролей - влада довго, нудно, натхненно говорила, за що і отримала солодку цукерочку у вигляді книжок від «Смолоскипу» - публіцистику Багряного та збірку в пам’ять героїв Крут. Пані ведуча з усіх сил намагалася приборкати непокірних смолоскипівців, та все марно. Ну та хіба можна таке видавництво чи молодих поетів – в даному випадку Миколу Леоновича і Юлю Стахівську - в рамки загнати? Вони й переламали хід гри, чи то марлезонського балету.
Костюк Григорій. ЗУСТРІЧІ І ПРОЩАННЯ: Спогади у двох книгах / Передм. М. Жулинського – К.: Смолоскип, 2008. – Кн. 1. – 720 с. Ціна – 37 грн.
“Зустрічі і прощання” – це мемуари видатного літературознавця, людини, молодість якої припала на одну з найдинамічніших, але й найтрагічніших епох нашої літературної історії, 1920 – 30-ті роки.
У 1925 – 29 рр. Григорій Костюк вчився у Києві, слухаючи курси таких видатних постатей, як М. Зеров, П. Филипович, Б. Якубський. У 30-х переїхав до Харкова й увійшов до літературного об’єднання ПРОЛІТФРОНТ, де тісно спілкувався з М. Хвильовим, М. Кулішем, П. Тичиною, Ю. Яновським, Г. Епіком, Іваном Багряним, Остапом Вишнею та багатьма іншими літераторами. Був очевидцем сталінської розправи над інтелігенцією, зрештою і сам потрапив до концентраційного табору. Перший том “Зустрічей і прощань” присвячений саме цьому періоду життя Г. Костюка. Це живі, пронизливі спогади про усіх тих митців та учених, з якими зустрічався автор, про проблеми, які їх хвилювали, зрештою, про побут, саму тканину їхнього життя.
Досі найширшими мемуарами про літературний Київ та Харків 20-30-х вважалися “Розповідь про неспокій” Юрія Смолича. Одначе книга Костюка, написана у еміграції, тобто без жодних цензурних втручань, значно повніша і щиріша. Вона зацікавить не лише спеціалістів-філологів – прочитавши “Зустрічі і прощання”, велику насолоду отримає кожен, хто цікавиться живою історією культури.