Головна статті
Смолоскип України №9(86), вересень 2002
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Сторінка 8
Сторінка 9
Всі сторінки
Михайло МУРИН. МЕЖА" />

Михайло МУРИН. МЕЖА

Сьогодні навряд чи хтось заперечуватиме, що ХХI століття по-справжньому почалося не 1 січня, а 11 вересня минулого року. Напад терористів-смертників на США мав далекосяжні наслідки й відмежував від усієї попередньої історії людства якісно нову добу. Хоча, якщо придивитися уважніше, стає цілком очевидно, що теперішні глобальні зміни є скоріше очікуваною закономірністю, аніж раптовим форс-мажором. Їх було підготовлено всією попередньою діяльністю головних акторів світової арени. Торішня ж трагедія виявилася лише тим «спусковим гачком», що надав процесові перетворень нечуваної швидкості.

Взяти, до прикладу, чи не найрезонансніший аспект «чорного вівторка» Америки – військово-політичний. Експерти в усьому світі невтомно коментують і прогнозують можливі зрушення у цій царині. Причому обговорення питання зводиться, як правило, до одного: хто виграв, а хто програв? Більшість прогнозів безумовним тріумфатором називають Вашинґтон, який зумів вдало скористатися моментом і на хвилі антитерористичної мобілізації встановити контроль за геостратегічно важливими районами Євразії. Інші переможцем вважають насамперед Москву, котрій надано чудовий шанс довести свою незамінність у справі забезпечення глобальної безпеки. Нарешті, треті кажуть про безсумнівну користь для уряду А. Шарона – у вигляді можливості значно активізувати боротьбу із повсталими палестинцями. Проте далеко не всі при цьому згадують, що національним інтересам США вже давно відповідала заміна окремих «миротворчих» операцій повномасштабним наступом в ряді регіонів. Що зусилля нового російського керівництва задовго до торішнього вересня були спрямовані на відновлення імперського статусу (про що свідчить, зокрема, остання військова доктрина РФ). Що Ізраїлю та Палестині просто фізично тісно і складно ділити землю (і воду) на далеко не найродючішому клаптику близькосхідного суходолу.

Звісно, наслідки 11 вересня не обмежуються банальною зміною міжнародної кон’юнктури. Передусім тому, що ця дата раз і назавжди означила перевагу «людського чинника» над усіма видами технічної досконалості. Несамовитий фанатик, який любить смерть більше за життя, переміг професіонала, озброєного суперсучасними технологіями. Ніж, нехай і на короткий час, узяв гору над ракетами. Воля та рішучість тих, хто всупереч інстинктові самозбереження спрямував літаки на намічені цілі перевершили бездушний професіоналізм… Бен Ладен в одному з своїх інтерв’ю недарма поділив світ на дві частини – ту, в котрій присутня віра, й ту, де її нема. Його слова не варто розуміти спрощено, тільки як протиставлення ісламу християнству та решті людства. Адже ще в минулому столітті відомий український геополітик Юрій Липа розглядав історію як боротьбу держав віри з державами сумніву – в ім’я перемоги віри. Переможе той, хто буде вірити, а отже, мати впевненість, волю та рішучість діяти, незалежно від того, мусульманин це, християнин чи буддист. І це справедливо, позаяк смертоносні ресурси цивілізації зросли так драматично, що вирішальними знову стають підзабуті людські якості. Д. Лукас у своїх «Зоряних війнах» виявився абсолютно правим: долю Всесвіту вирішує не лазерна міць, а духовна сила людини. Однак торжество «людського чинника» також не може вважатися одкровенням 11 вересня. Воно цілковито вписується в існуючі концепції так званого «постіндустріального суспільства». Кривава драма в США стала лише остаточним утвердженням доби постіндустріалізму.

«Чорний вівторок», схоже, може залишити слід й у мистецтві. Ось, наприклад, як оцінив ті події класик сучасної німецької музики Карл-Гайнц Штокгаузен: «Це був найвеличніший твір мистецтва з усіх можливих у Всесвіті. В одночасному акті досягнуто те, про що не можна навіть мріяти у музиці. Професіонали музики десятиріччями працюють як божевільні, щоб усього лише виступати на концертах, а потім, як і всі, помирають. А тут люди, зосередившись на одному-єдиному виконанні, в одну мить понесли з собою у вічність п’ять тисяч осіб. Я б не міг цього зробити. У порівнянні із цим ми, композитори, просто нікчеми». Щоправда, після цієї репліки фестиваль музики Штокгаузена в Гамбурзі було відмінено, а самого метра ганебно вигнали з міста. Однак слова було сказано. І якщо по суті пророкована ними «естетика терору» знайде собі місце у світовій культурі, то це, мабуть, послужить «гідним» підсумком усіх антигуманістичних пошуків постіндустріального декадансу.

Одним словом, суспільно-політичні трансформації, які за звичайних обставин навіть у нашому швидкоплинному світі розтяглися би, напевне, не на один десяток років, після 11 вересня відбуваються без перебільшення блискавично.



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.