Головна статті
Знак №1, березень 2007
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 6
Сторінка 7
Всі сторінки

Валентина Кузик. Сам пишу — сам читаю... або «:sceptic:»

Валентина Кузик. Сам пишу — сам читаю... або «:sceptic:»

Про digital РОМАНТИЗМ. – К.: Гамазин, 2006. – 320 с.

Я не люблю категоричності. Її так само не люблять чи  не усі гуманітарії, літературні критики, а також: виборники Свободи (Вибору і Слова), Демократії та Інших цінностей нашої та попередніх діб. А, може, це й не на краще...

Поняття літературності й літературність як поняття сьогодні не просто, сказати б, набуває розмитих меж... воно узагалі межі втрачає. Тепер літературою можна
назвати УСЕ. Буквально усе, що написано. І хто сказав, ніби автор помер? Автор живе! Він розмножується, ксериться, видається... авторів багато. Кожен із нас
автор.

Саме в цьому я повинна була переконатися, прочитавши колективного творчого доробка дописувачів сторінки глобальної мережі www.gak.com.ua. Щоб не бути категоричною – скажу: «Непереконливо :-/ ».

 Існування Інтернету в житті сучасника – константа його не тільки професійного, а й приватного життя. Тут, окрім новин, погоди та інформації про спітнілі пахви Брітні Спірс, можна почитати ще про те, що останнім часом робив ваш друг чи сусід або отой-он симпатичний незнайомець. Тут усе дозволено й задокументовано.

 Книжка digital РОМАНТИЗМ – про те, як той, ІНШИЙ світ проступає чи наступає на світ консервативного паперового письма. Як кожен власник лайфжорнала може почитати себе паперово оформленим і відчути себе автором. Не просто там дописувачем одного чи численних форумів, а відчути себе Шекспіром, Діккенсом, Джойсом! Мені складно сказати, чим (та чи справді) сайт Гоголівської академії відрізняється від численних подібних, проте я маю сумнів щодо доцільності такого шляху до книги – шляху від апріорного відчуття себе гідним називатися автором до логічного за­свідчення такого права на книжковій полиці.

 digital РОМАНТИЗМ еклектичний: стильово, жанрово, настроєво та за якістю літературного чи псевдолітературного продукту. І це очевидно не на користь збірці: відсутність стрижневого задуму перетворює її на купку доробків, які навіть і «купи не тримаються» (хоча упорядники і зробили спробу якось класифікувати те все за досі незрозумілим мені критерієм: склалося враження, що було повисмикувано тексти з загального доробку за мотивами, а по тому усе, що не увійшло до вже означеного, «закинули» у розділ «Суб’єктивне»).

 Якість запропонованого так само сумнівна. Причім цим хибує як власне творчість авторів (дієслівні рими, односкладові речення та слабкість ідейна, яка загалом стає недоступною за стіною мовних недоречностей), так і рецензії критиків, які, здебільшого, зрозуміло, позитивні та вкладаються у не надто конкретні однореченнєві твердження типу «Щось є у цьому вірші» або «Ну гарно пише авторка» чи ще – «Суперово»).

Формально суттєва перевага — наклад: 500 екз. Я так подумала як економіст... що книга окупиться, адже кожен автор, безперечно, придбає собі екземпляр на засвідчен­ня власної літературної спроможності... та ще й так нехай половина із них подарує татові/мамі/бабусі/коха­ній, аби піднести власний авторитет у їхніх прихильних очах.

...Усім нам необхідно вчитися ВИСЛОВЛЮВАТИСЯ. Почувати могутність та матеріальність Слова. Тільки тоді авторам гарантовано успіх (за умов наявності мінімального хисту до письма (sic!)), а книгам – вагомість.

 З словами котрогось допису­вача: «Критика має бути конст­руктивною, тому будемо продовжувати!»

Та отож... 



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.