Головна статті
Знак №1, березень 2007
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 6
Сторінка 7
Всі сторінки


Юрій Завадський. Поезія.net" />

Юрій Завадський. Поезія.net

Тези про “віртуальну літературу”

1.

Аби обійтися без надмірної ідеалізації можливостей віртуальності та новітніх літературних форм, варто зосередитися на проблемі існування/неіснування поезії в сучасних інформаційних мережах (комп’ютерних або інших) та поза ними. Вічна проблема початкуючих теорій – типологія одиниць, котрі повинні підлягати їй та структуруватися згідно її положень. От ми й стоїмо в ці роки перед хаосом форм, котрі населили віртуальний світ. Ці форми прискорено розвиваються, змінюються, занепадають, – теоретику доводиться з блискавичною швидкістю ловити їх, фіксувати, описувати.

Але справа вивчення  “віртуальної літератури” не обмежується літературознавством, – мусимо завжди мати на увазі й комп’ютерні науки, психологію людини, кібернетику, загальні культурні тенденції, стьоб, графоманію – врешті, все, що визначає смаки та орієнтації нашого сучасника. І не хочеться лише константувати існування тих чи інших сайтів, порталів, форумів, – ця сумна статистика, врешті, нічого не дає  ані розвиткові літератури, ані не поглиблює її розуміння.

2.

Комп’ютер – не панацея, а комп’ютерна мережа – не вінець творіння. Щоразу більше бачимо альтернативних пристроїв та способів їх поєднання, котрі, безперечно, здатні спростити конструювання, збреження, пошук та користування інформаційними одиницями, – чи це літературні тексти, чи новини, чи щоденникові записи. І крокування інформаційного проґресу виказує ймовірність появи щоразу більш “гуманних” машин. Так, пристрій, якого ми сьогодні йменуємо “комп’ютером”, повинен в майбутньому стати слухняним механізмом, котрий проте матиме свій креативний потенціал. Рожева мрія створити “електронного поета” – достатньо реальна. І ця сторона розвитку “літературних машин” (за висловом Т.Нельсона), попри зовнішній скепсис та внутрішній занепад, не може бути випущена з поля зору. Наприкінці 1960-х років, як розповідає Віктор Пекеліс у відомій книзі “Кібернетична суміш”, машина на ім’я “РЦА-301” здатна була зі словниковим запасом у 130 слів за одну хвилину написати 150 чотиривіршів. Ось “Вірш №027”:

Поки життя створює помилкові, цілком порожні образи,

Поки повільно час тече повз корисні справи,

А зорі сумно кружляють у небі,

Люди не можуть сміятися.

Цікаво, що б сотворив сьогодні комп’ютер, який стоїть на Вашому робочому столі? Чи не перевершив би він своєю вигадкою та спонтанністю декого з наших сучасників? І чи не живуть між нами поети, які присвоюють собі творчість своїх мовчазних електронних рабів?

3.

Безперечно, що комп’ютерна мережа є найпростішим шляхом письменника до читача і навпаки. Переваги публікування літературних текстів у мережі – оперативність, діалоговий режим, можливість внесення правок, доповнень, – цілком повноцінна “друга оральність” літератури,  повернення про “живого слова” в новій віртуальній інкарнації. На цьому й наголошують вболівальники “живих журналів”, подібних їм блоґів, форумів тощо. Цей шлях для літературного твору, маючи багато позитиву, практично нічого нового не дає самому літературному творові. Це та ж публікація в періодиці чи самвидаві, лише швидша, доступніша, простіша, економніша, – це розширення обговорення, вдосконалення “зворотнього зв’язку”. Літературний продукт, натомість, залишається тим самим, що й колись – відносно цілісним, із тими ж каналами зв’язку з читачем, тим самим потоком даних, які читач сприймає послідовно, байдуже, чи з аркуша паперу, чи з площини веб-сторінки. Існує підозра, що будь-який текст, який був опублікований та опрацьований у віртуальному середовищі, має на собі відбиток отої віртуальності, але це тема іншої розмови. До переліку таких способів публікації літературного тексту варто віднести мережеві літературні конкурси, персональні сайти письменників, мережеві версії періодичних видань чи книг тощо. До цього переліку додамо й так звані “блуки” (“blog” + “book”) – книги, складені з дописів до “живих журналів”, блоґів.

Сучасні літературні критики, безперечно, грішать перебільшенням ролі можливостей мережевого спілкування, обміну інформацією, взаємного коментування тощо. Наявні та перспективні можливості сучасних інформаційних технологій сприяють пришвидшенню інформаційного обігу, проте ці вдосконалення не можуть собою замінити природи літературного твору, його особливих рис та цілей. Ймовірно, ці слова сприймуться “віртуальною” молоддю критично, але наголосимо на важливому аспекті розуміння “літератури у віртуальному середовищі” – ми мусимо відрізняти власне літературний твір та інформаційне нагромадження довкола нього. Література та літературне життя потребують відмінних методологій дослідження; і прокляття псевдоплюралізму, який підміняє функції!

4б.

Стосовно гіпертекстових літературних творів в українській літературі варто зазначити, що їх є в наявності обмаль. У польській літературі на сьогодні, наприклад, такого ґатунку творів нараховується не більше десятка, і це за ситуації інформаційної відкритості польського культурного простору світовому процесові. У російській літературі подібна ситуація. В Україні гіпертекстові твори поки що широко не обговорюються і не пропонуються читачеві поряд з т.зв. секвенційними, проте починають творитися. Наприклад, молодий харківський поет Олег Коцарев є автором, за власним жанровим визначенням, гіпертекстової поеми „Квітневі тести”, що деякий час була розміщена в Інтернеті. Олег Коцарев, відомий своїм незвичним поетичним стилем, створив нелінійний текст досить простої будови, що наслідує структуру психологічного тесту. У процесі читання першого фраґмента, що є єдиним вузловим елементом тексту, читачеві пропонується підраховувати певні бали відповідно своєму ставленню до того, про що мовиться у вірші. Примітно, що підрахувати достоту правильно майже неможливо, оскільки текст вірша заплутаний, і результати обрахунків мають більш естетичний характер. Для створення ситуації більшого комфорту читач має можливість скористатися калькулятором для підсумування нарахованих балів, клацнувши на відповідне гіперпосилання:

Підраховуйте свої очки, бо система ще не досягла такого,

аби рахувати їх за вас.

Використовуйте пальці, очі, вкладку "калькулятор", павуків і мляві гумові кактуси, схожі на легенькі скрипкі повітряні кульки....

Наприкінці фраґмента розміщено гіперпосилання на результати тестування, яких є декілька альтернативних, і саме наявність цих гіперпосилань створює ситуацію вибору і вимагає від читача перейти від читання до „праці”. Читач, згідно своїх обрахунків, обирає потрібне гіперпосилання і переходить на сторінку результатів.

Ситуаційна друга частина тексту також наслідує форму психологічного тесту. Внизу сторінки розміщено гіперпосилання на кшталт „перерахувати”, натискуванням на яке читач може повернутися назад на вузлову сторінку та пройти тестування ще раз.

Текст О.Коцарева своєю поетикою нагадує згаданий постмодерністський вірш, оскільки містить велику кількість алюзій, алогізмів, а мова його не відповідає т.зв. літературній нормі, має ознаки розмовного мовлення з елементами жарґону. Так звані результати тестування представляють собою тексти, сповнені властивої для поетичного стилю О.Коцарева несподіваної образності:

...Згасли у ваших нігтях

дванадцять жаб Тонули в болотному хорі

нервово Пестили ви родимку на руці

Висохло сонце на вашому носику!

і

взагалі

на всі питання

ви Відповідали

нечесно!

Останній випад у сторону читача примушує його застановитися, чому саме цей фраґмент, а не інший, став продовженням вузлового фраґмента. Текстом зумовлюється створення, висловлюючись в термінах Е.Дж.Аарсета, ерґодичного дискурсу, що вимагає від читача зусилля більшого, аніж перегортання сторінок. Читач покликаний осмислити структуру тексту, проаналізувати його фраґменти, аби скласти собі уявлення про „Квітневі тести” як про літературний твір. Щось схоже доводиться робити читачеві з відомими гіпертекстовими творами (традиційно їх класифікують як зразки прозових жанрів – повість, роман, оповідання, – але це виглядає вкрай сумнівно) Майкла Джойса “afternoon, a story” чи Шеллі Джексон “Patchwork Girl”. Хоча ці тексти суттєво складніші за згаданий твір українського автора, виконані в дещо іншому середовищі та поширюються на компакт-дисках, що дозволяє забезпечити захист авторських прав та контролювати розповсюдження тексту з погляду маркетинґу.

4в.

Проте сучасна “віртуальна література” не обмежується гіпертекстовими творами. Наприклад, надзвичайно багато оформлена поема  літераторів зі США Джада Моріссі та Лорі Теллі „My Name is Captain, Captain” являє собою комплекс текстів, які виконані в середовищі Macromedia Flash. Цей твір є одним з найпопулярніших на сьогодні анімаційних текстів в США, що представляють нове покоління літератури поряд з гіпертекстовою прозою. Декотрі з її сеґментів потребують втручання читача, чим виявляють інтерактивну природу поеми та певну долю залежності від часу читацького сприймання її сеґментів. У практиці читання цієї поеми виділяються такі види діяльності, як читання тексту, візуальне сприймання зображальних форм, вибір серед масиву даних альтернативних шляхів прочитання, управління перебігом тексту в окремих „просторах письма” (термін Дж. Д. Болтера).

Поема пропонує читачеві не одразу поринути в текст, а за можливості пройти навчання для набуття навичок роботи з ним, оскільки кожен фраґмент, елементи якого розміщені в певному просторі на екрані комп'ютера, не лише сам себе “представляє” читачеві, але потребує активності читача, який рухом курсора може унаочнити приховані фраґменти в просторі поеми. Таких фраґментів нараховується 31. Декотрі з них є вузловими і з них починається читання первних послідовностей фраґментів. Ці вузлові фраґменти пропонують або почати читання, або пройти інструктаж про можливості, які пропонує читачеві текст: як поводитися в рамках окремого фраґмента, як динамізувати читання, як відкрити текст для прочитання, як обрати шлях прочитання. Вузлові фраґменти обладнані навіґаційною панеллю, яка дозволяє читачеві перейти на певні розділи твору.

„Не потрібно володіти азбукою Морзе, щоб осягнути дух цього тріумфу літературного оформлення. Винайшовши такий грайливий інтерфейс, Джад Моріссі та Лорі Теллі написали щось більше, аніж поему – вони створили передову поетику, що ґрунтується на анімації, рекомбінації та дослідженні. Короткі повідомлення в тексті подібні до повідомлень, що їх передає несправною рацією жінка-пілот,” – говорить критик та письменник Боббі Ребід про поему „My Name is Captain, Captain”. І дійсно, в цьому творі природно об'єднуються мова, графіка, анімація та гіпертекст в один естетичний комплекс, сприймати який, попри його багатошаровість, досить легко. Уважно досліджуючи текст, вишукуючи його приховані елементи та спрямовуючи своє читання певним шляхом через певні посилання, читач розкриває для себе його семантику.

Подібною є поема американського поета Браяна Кіма Стефанза “The Dreamlife of Letters”, перебіг якої відбувається на протязі 11 хвилин. У виготовленні цього твору також було застосовано Macromedia Flash. Ця поема, як говорить сам автор у передмові, схожа на “старий конкретизм” 1950-х років – центральними персонажами поеми є самі літери й слова, які змінюють свою форму, колір, положення в просторі екрану тощо.

В українській літературі важко знайти аналогічні за структурою літературні твори. Хоча існують важливі передумови утворення масиву мультимедійної літератури, що виявляються в тенденціях української зорової поезії та прози від початків до сьогодні (І.Величковський, М.Довгалевський, М.Семенко, І.Іов, М.Мірошниченко, В.Трубай. М.Сорока, А.Чужий тощо). І не хотілося б згадувати свої власні “анімаційні вірші” як єдиний зразок такого літературного ґатунку в українській поезії Ж)).

Ці твори представляють собою втілення комплексного багатозасобового мистецького об'єкту, якого також можна назвати в термінах комп'ютерних наук інтерактивним, мультимедійним, нелінійним. На шляху досягнення цієї майже утопічної цілі злиття знань та засобів в одне ціле виділяються етапи освоєння людиною можливостей т.зв. нових медіа, тобто нових засобів комунікації, які на сьогодні об'єднуються комп'ютером чи подібними до нього пристроями та їх мережами. Можемо сказати, що одним з етапів розвитку телесинестетичних систем є створення літературних творів, що переходять межу самої літератури, об'єднуючи в один комплекс малярство, музику, кінематограф, мультиплікацію, телебачення, інформаційні архіви та засоби спілкування.

5.

Тут повинні бути висновки, котрі традиційно розпочинаються конструкціями на кшталт: “Отже”, “Таким чином”, “Як бачимо”, “У цій статті”, “Відтак”, “Хочеться завершити”, “Ну що ж”, “І взагалі”, – але спробуємо оминути цей важкий та вразливий етап і поставити крапку.

4а.

Натомість існують специфічні літературні форми, котрі дійсно заслуговують на увагу як нові з погляду літературної теорії. Маємо на увазі нелінійні й мультимедійні текстові одиниці, що надають нових прав авторові й читачеві, позиціонуючи їх в особливий спосіб. Читач набуває в межах системи літературного тексту прав ситуаційного автора, натомість автор стає над читацьким свавіллям, лише спостерігаючи спотворення свого тексту, причому структура тексту саме на таке спотворення й розрахована. Технологія гіпертексту дозволяє створити нелінійну структуру тексту, послідовність читання елементів якої залежить від волі читача.

Незаперечним є той факт, що українська література сьогодні не володіє тими формами, які панують у європейських чи американських літературах. Згадати хоча б т.зв. постмодерністський вірш, який, зважаючи на його специфічну структуру та тотальний анархізм форми, українські критики не сприймають. Але в сучасній поезії США, наприклад, постмодерна поезія є панівною формою, і зразки її, що вважаються за еталони, мають велику мистецьку вартість.

За наявності чотирьох розміщених у межах вузлового фраґмента альтернативних посилань на інші фраґменти, які є продовженням тексту, створюється можливість великої кількость відмінних прочитань цього тексту. Ми можемо припустити один з багатьох варіантів побудови шляху прочитання „Квітневих тестів”: вузловий фраґмент => фраґмент-результат 1 => вузловий фраґмент => фраґмент-результат 3 => вузловий фраґмент => фраґмент-результат 2. Безперечно, в роботі з текстом читач повинен докладати зусиль, аби зрозуміти його структуру та призначення кожного з його функціональних елементів (гіперпосилання продовження читання та повернення на вузловий фраґмент, посилання на калькулятор).


Микола Леонович. Блоґ, блук, бук…" />

Микола Леонович. Блоґ, блук, бук…

Якась спонтанна, але принципова пе          редумова: я намагатимусь не давати лінків. Так само можна попередити читача, що надмірної цитації не буде – всі, ну, майже всі першоджерела лежать в мережі, де кожен говорить одночасно, від першої особи і вперше. Я – один з таких мовців, один з учасників гри.

Отже, що би можна було назвати мережевою літературою? Спробуємо звичну орієнтацію – за хлібними крихтами, чи то пак, ключовими словами: блоґи, інтеракція, вікі, ґуґль, гіпертекст, гіперфікшн, кіберпанк, культура.

Надідеї, до якої треба було б підтасовувати експериментальні дані, у нас немає, отже, це такий наш bottom-up-рух за свободу інформації від рабських пут системності .

Блоґи – Інтернет дав змогу швидкого зізнання світові: я кохаю! я думаю! я знаю! я ще багато, дуже багато чого. Кажуть, що блоґи попервах були внутріш­ньо­корпоративними каналами зв’язку, однак автоматизовані інтерфейси, можливість коментувати й бути прокоментованим, мати архів публікацій, взагалі – можливість легко створити свій «сайт», – це те, що приваблює людей, які ще вчора, коли перша хвиля інтернет-буму згасла, не докотившись до України, думали про «персональні сторінки».

ЖЖ, безумовно, не єдиний (а я досі впевнений, що це може бути новиною) спосіб вільного поширення власних думок, однак, на даний момент, саме LiveJournal має найбільшу аудиторію на всій території ex-USSR, гарну програмну підтримку у вигляді клієнтських програм для PC і Mac, численні активні (й не дуже) спільноти користувачів. Вже відбулися якісь розвіртуалізації, знайомства з «тілами», були шлюби жж-стів, і, що, можливо, не так цікаво, але значно важливіше –
є перші українські блуки (це від слів blog і book; блоґ – теж, до речі, походить від словосполучення web log, але це вже мало кого цікавить ) – видання «Буква і Цифра».

Ще є WordPress, дещо менш відомий за блоґер (чому – треба, мабуть, спитати ґуґль). Відносно нові сервіси – це со­ціальні фотоальбоми (які багатьом, якщо переглядати уважно, замінили жж) на Flickr та звалище низькоякісного пірат­ського відео на YouTube – але там можна побачити вже практично що завгодно – від Ахматової та Бродського до живих виступів Девіда «Фаза» Ф’юджинського, джаз-авангардового гітариста, якого в Україні слухає, мабуть, до десятка людей.

Вікі – це ще не зовсім опанована штука, дуже, однак, зручна, як для автоматизованого ведення документації в системах з багатьма користувачами, так і для мистецьких збочень. Спробую пояснити просто – ти створюєш словникову статтю, яка може містити посилання на передбачені тобою, але ще не написані розділи. Таке пояснення годиться для вікіпедії, але варто прибрати енциклопедичність, як стає зрозуміло, що така маши­на, яка може заготувати будь-яку кіль­кість номерів у готелі для твоїх друзів – прекрасний майданчик для творчості. Відвертих мінусів два. Вікі – це переважно серверна технологія, за винятком програм для одного (ну, плюс-мінус гості) користувача на локальному комп’ютері, без Інтернету. Себто, в будь-якому разі постає питання про гостинґ, якісь налаштування, словом, марудні й нецікаві речі. Другий мінус – жахливо мати три сотні ненаписаних, але вже названих розділів.

Гіпертекст – з чого, власне, почалося: від машини-письменника «Мемекс» до аніме-серіалу про дівчинку на ймення Лейн. Протокол. Система розмітки тексту, до якої звикаєш настільки, що паперові сторінки видаються екранами, роз­діленими на параграфи, заголовки від 1 до 6. Перехресні стежки. Енциклопедії. Гра в класики. Хозарський словник. Все це просто слова, яких з приводу гіпертексту було сказано чимало. Головне – це принцип, який уможливлює зв’язок най­від­даленіших текстів за допомогою одного, двох, трьох кліків мишою. Шукаючи матеріали про самвидав у ґуґлі, я знайшов samvydav.net, з якого потрапив на жж цитрусової. Це було вже до­статньо, як для Інтернету, давно, але приклад яскравий. В трьох словах, гіпертекст – це від і до, або – це наше все.

Гіперфікшн – тут трохи складніше. Це той випадок, коли принцип замість техніч­ного стає естетичним. Вікіфікшн, якою є моя Повість ікс-пі, це теж гіперфікшн – твір, написаний засобами гіпертексту. Але тут вже жодних Хозарських словників. Таке читають (читають?) з монітору. Подібні твори претендують на авангард­ність, а інколи, як це трапилося з «After­noon, A Story» Майкла Джойса, навіть на комерційну вигоду. Розвиток саме мережевої літератури без гіпер­фікшн немож­ли­вий так само, як вирішення складних прикладних задач без суто теоретичних наук. Зараз, коли випадає прочитати ані­мовану за допомогою флеш розповідь з елементами гри, прийомчики Майкла Джойса видаються примітивними, але він чесно намагався зробити програму для мит­­ців, а не для групи програ­містів (як ос­танні версії флеш),
і щось їм навіть вдалося.

Ґуґль – найкраща, найцікавіша, найпродуктивніша компанія, що пережила бум і кризу дот-комів. Зараз у багатьох випадках google саме rules – кермує, ви­значає, і трошки знає, що буде в кінці. Це вже не тільки пошуковик – це й пошта, й групова терапія (теж, до речі, цікава місцина для письменницького розгулу), й пошук на локальних компах, і ґуґль-база, і блоґер2, і Труба (незважаючи на власний відео-сервіс). Все перелічувати навіть не варто. Ґуґль активно, красиво і якісно впроваджує соціальний, особистісно-орієнтований Інтернет. Personalize, or don’t. Без ґуґля Інтернет був би інакшим – схожим на одноосібний світ майкрософту, коли все – для тебе. (До речі, редакція дякує ґуґлю за надані фото.)

Інтеракція – тицьни сюди, вибери тут, залиш свій коментар, відпиши автору прямо зі сторінки, створи власну тему на моєму форумі – можливість зворотнього зв’язку – це просто чудово, справді. Так, письменнику потрібно знати, що його читають (а коментар – це якраз і є показник того, що тебе прочитали), але приємно не тільки знати, а й бути поруч. Десь в Інтернеті є гра, в якій до п’яти десятків одночасно під’єднаних людей складають слова, перетягуючи різнобарвні літери на одному полі. Реалізували затію буржуї, і відчуваєш подив, коли хтось краде у тебе літеру зі слова POLTAVA, аби скласти свою LUBOV.

Кіберпанк – принципово, тому, що не постмодернізм. Постмодерністи всі закін­чились тоді, коли техногенна цивілізація завдала нищівного удару пам’ятнику симулякрам – WTC у Нью-Йорку, водночас поховавши десь під уламками одного з героїв «Розпізнавання образів» – новенького (відносно, однак…) роману Вільяма Ґібсона – візьміть, почитайте. Якось так вийшло, що фільм «Джонні Мнемонік» не часто демонструють по телебаченню. Але цей фільм знято за мотивами невеликої, в принципі, новелки, яку розтиражовано по всій мережі – принаймні, неважко буде знайти щось доступною мовою.

В принципі, не йдеться навіть про фантастику як таку. Кілька років тому – це було ще зовсім нещодавно – ви тримали в руках нетривкі дискети 5,35 дюйма на уроці інформатики, могли зібрати комп’ю­тер «Спектрум», – а зараз дискета ємністю 1,4 Мб коштує практично так само, як DVD диск на 4Гб – все нормально, летимо за приборами.

Культура – можливо, так, ідеться не стільки вже про літературу – якою ми її бачили протягом всього Нового Часу, ну, ті з нас, котрі все це могли побачити – скільки про нову мережеву культуру,
яка виникає там, де закінчується підлітковий інфантилізм і «падонкавські» заморочки, і ще не починається стабільність, упевненість і неготовність до змін.
Інтернет стає дедалі доступнішим, навіть у нас, навіть у Полтаві – ми, звісно, до Америки чи Європи трошки ще не дотягуємо, однак хаос і «вселенський смітник» потроху перетворюється на персоналізований, зручний чілаут рум, де інформацію можна всотувати з повітрям, де зібралися добрі друзі, і правила поведінки
народжуються з бажання допомогти одне одному. 


СПОЧАТКУ БУЛА ЦИФРА: інтерв’ю з учасниками проекту „Буква і цифра”" />

СПОЧАТКУ БУЛА ЦИФРА: інтерв’ю з учасниками проекту „Буква і цифра”

Цьогорічна «Книжка року». Нагородження в номінації «Художня література». Ви­ступ Толіка Ульянова – ланцюгового-пса-авангарду. Зала прокидається від революційного заклику: перестаньте вже роздавати премії цим консервативним мейнстрімо­вим письменникам тіпа Жадана! Дайте краще текстовому лейблу «Буква і цифра» – піонеру мережевої літератури в країні! Ур-ра! Ур-ра! Ур-ра!

Хто ще не знає, БіЦ – це ті самі, що видали популярні маладьожні проекти «Пісьма братана», «Всі наші» і «8. Жіноча мережева проза». І видадуть ще багато чого. Тож поки видавці і автори БіЦ ще не почали спілкуватися з громадськістю через прес-службу, а не аську – постукаємо і спитаємо: як з мережі виринає література.

«Ми, мабуть, не надто схожі на інші видавництва: у нас немає офісу, секретарок, факсу...»

Ксенія Терещенко: «квіточка ICQ»: бонк (Віталій Муж)

Ксенія Терещенко (02:09 PM) :

найгеніальніше журналістське питання: з чого все починалось?

Бонк (02:15 PM) :

наприкінці 90-х років де­хто з активних учасників samvydav.net видавав альманахи, які були навіть дуже паперовими... а взагалі ідею висунув гігз (редактор samvydav.net). текстів на той час назбиралось багато (понад двісті творів) і нам здалось що було б цікаво пробувати видати «найцікавіше і найпоказовіше» із цього всього масиву.

Ксенія Терещенко (02:16 PM) :

починати видавничу справу з нуля – це достатньо круто. як організована робота видавництва?

Бонк (02:28 PM) :

все не так нереально, як здається на перший погляд. ми мабуть не надто схожі на інші видавництва. у нас немає офісу, секретарок, факсу... але є активна присутність в інтернеті, є ініціативні активісти, які допомагають, і головне є бажання експерементувати. тобто в цьому плані ми ближче до формату незалежних гаражних музичних лейблів які існують на заході. До речі, у нас немає спонсорів, грантів – ми самі себе фінансуємо і тому ні від кого не залежимо. «сатисфакції» – проекти самооокупні, ми не працюємо у збиток.

робота виглядає десь так: шукаємо-вибираємо-спо­стерігаємо як розвивається проект (наприклад так було із vsi-nashi.livejournal.com). потім вирішуємо видавати, беремо 200-300 сторінок найцікавішого, придумуємо формат, особливості реклами...

взагалі у нас працює 2 принципи:

1) намагаємось залучати побільше людей в нашу команду (ілюстраторів, піарників), яким в першу чергу цікаво робити з нами наші проекти.

2) намагаємось одночасно запускати 1 книжку. це звичайно зменшує темп видавництва, але зате дозволяє повністю віддатись якомусь проекту. адже не забувайте, у нас у всіх є ще просто робота (в рекламних аген­ціях, банках, газетах, журналах, пароплавах).

Ксенія Терещенко (02:42 PM) :

от критики ламають собі голову – такий акт (паперизація нет-прози) свідчить про її не самодостатність, комплекси бла бла чи просто зумовлений бажанням збільшити аудиторію? Чи просто бажаєте заробити на модній темі?

Бонк (02:48 PM) :

якби ми намагались заробити на модній темі – то мабуть продавали б рингтони із мелодіями R’N’B.

для нас проекти текстового лейблу «Буква і Цифра» – це можливість постійно привносити нові імена в літературний контекст, розширяти так би мовити текстовий діапазон. чи створюємо ми новий тренд? поки важко про це казати, бо минуло мало часу, і мало книжок видано. але ми б щиро хотіли, і ми бачимо це як одну з наших цілей – підштовхнути інших людей відкривати свої міні-ви­давнитцва, запускати якісь сайти, піратські радіо­станції в інтернеті із читкою текстів, можливо, інші проекти...

стосовно несамодостатності нет-прози – для нас книга, чи сайт, чи екран мобільного телефону – це один із ка­на­лів донесення текстів. і ми просто задіємо всі можли­ві канали. сьогодні один з важливих каналів паперова кни­га. можливо через 20 років буде щось інше. просто ми не фетишизуємо книгу... а комплекси – якщо їх розу­мі­ти як сильне бажання щось довести світу і собі – не бачу ні­чого поганого. зрештою це і рухає всі суспільні процеси...

Ксенія Терещенко (02:50 PM) :

тепер про комплекси авторів )) Які критерії відбору та мотивація нет-авторів? Були з ними якісь проблеми (хоча б з нік-неймовою анонімністю)?

Бонк (03:04 PM) :

при відборі для нас важливо в першу чергу текст, наскільки він новий по ідеям, по формі. крім того ми ще оцінюємо чи ще хтось із укр. видавництв міг би це на­друкувати (якщо розуміємо, що текстом могло б зацікавитись велике видавництво, то чесно радимо автору йти до них, бо вони дають більші можливості). ми ж здебільшого беремось за те, що інші вважають недостойним паперу.

 ми платимо гонорари, але часто сам автор говорить: «та які гонорари? мені просто прикольно що книжка вийде». адже навіть, якщо автор отримає 10% від реалізації – це справді дуже мала сума.

тому ми інвестуємо свій час і гроші у промокнижки, якісь заходи і т. д. тобто у нас здебільшого не грошовий обмін із авторами, а щось на кшталт «духовного бар­теру».

нікнеймовість – це рішення автора. ми нічого не нав’язуємо – хочеш бути під ніком – будь-ласка!

Бонк (03:27 PM) :

мережеві тексти. крім того, у нас заплановано кілька перекладів і просто цікаві тексти, які створені у часи, коли не тільки інтернету, а комп‘ютерів ще не існувало взагалі. ми не заглядаємо в далеке майбутнє, бо воно все одно буде зовсім іншим, ніж ми його уявляємо. якби мені п‘ять років тому сказали, що я буду видавати книжки, я би не повірив.

«Мережа дає можливість як експериментувати з формою, так і залишатися в межах
традиційного письма»

Ксенія Терещенко @ пані груня (Віра Балдинюк)

З усіх авторок «8» ти маєш чи не найбільший літературний досвід. Можна відкрити читачам твоє справжнє ім’я, включно з освітами-посадами-лауреатствами?

Можна, якщо так зручніше. Що б там не говорили про автономію тексту й диктат інтерпретацій, читачеві все ще необхідно знати, чи автор не фашист, не убивця, скільки автору років, які в його долі є трагічні нотки, за які його можна ще більше полюбити й заповажати. Отже, Віра Балдинюк, філолог, редактор, кандидат філологічних наук, науковий співробітник відділу теорії літератури.
В далекому 1999 році отримала літературну премію
видавництва «Смолоскип». Більше фактів, які б могли викликати до мене співчуття, не назву. Я молода, але слова «юна перспективна авторка» до мене, на щастя, застосувати неможливо.

Як вважаєш, мережева проза – це новий жанр/тренд в сучукрліт? Можна провести якісь паралелі з іноземними літпроцесами?

Мережева література в широкому розумінні – це інакший первинний спосіб донесення текстів до читача і специфічне середовище, у якому відбувається їхня фіксація. Вторинним кроком може бути друк, як у випадку книжок текстового лейблу «Буква і Цифра». Але його може і не бути. Так, ми не зазначаємо, чи був написаний вірш на шоколадній обгортці, чи на шпалерах в коридорі. Але для нас важливо, що збірка Ігора Калинця «Черлений червень» існувала в рукописному варіанті, а надрукована була самвидавом закордоном. Це інакший контекст існування, ігнорувати який не варто.

Мережа дає можливість як експериментувати з формою, так і залишатися в межах традиційного письма. Через те в мережевій літературі існує більш авангардний вектор розвитку – нелінійні гіпертекстові конструкції з візуальними і звуковими ефектами. Гадаю, незабаром вони втілюватимуться в мультимедійних носіях – новому способі існування книжок.

Як ти взагалі оцінюєш діяльність БіЦ з професійної точки зору?

Особисто у мене вони викликають повагу. Вони одинаки, які мають сміливість пропонувати якісний продукт. Немає нічого легшого, ніж переказувати міфи про смаки аудиторії, про потреби масового читача, друкувати книжки на газетярському папері, за дві хвилини зляпати дизайн обкладинки з жіночим задком і нечитабельними шрифтами. Трохи важче – проявити ініціативу. Друкований продукт БЦ відповідає смакам недурних і небайдужих людей – як видавців, так і читачів.

Що скажеш про якість текстів БіЦ? Що відрізняє нет-авторів від традиційних? Іншими словами, ірпінську тусовку від самвидавівської?

Зміст книжок БіЦ відповідає формі, якість текстів відповідає рівню художнього мислення авторів. Стосовно якості художніх текстів?... Для прикладу, тексти різноманітних українських конкурсних проектів, спрямованих на екстенсивний розвиток літературного середовища, справляють на мене гнітюче враження. На відміну від, скажімо, талановитої новели Катерини Маслик «Мойри» з «Антології українського самвидаву» (2005), або дописів Пєті чи Наташі зі «Всіх наших» (2006). Так вже склалося, що сьогодні книжка рідко поціновується цілковито; найчастіше ми вихоплюємо уривки, фрагментуємо книжку у власній свідомості до рівня цитат. Але я завжди рада зачепитися хоча б за яскравий образ, аніж жувати нескінченний латекс зі смаковим замінником «масова література», ідентичним натуральному.

Я думаю, що не існує об’єктивного поділу і принципової різниці між самвидавівською й ірпінською літературними тусівками, бо на самвидаві (як і на інших літфорумах) я завжди бачу знайомі ірпінські імена. Всі творчі різночитання більше пов’язані з особистісним бажанням бути почутим і поцінованим. Після останнього Ірпеня я помітила більше десятка нових журналів молодих
людей, учасників семінару творчої молоді, на livejournal.com. Читацька аудиторія, відповідно, спільна.

Можна помітити різницю між текстами, які писала традиційним чином, і ЖЖ витриманими?

Я б сказала, «жж-орієнтованими». Я зловила себе на тому, що в другому випадку ставлюся до текстів з більшою увагою. Тут треба враховувати засоби, якими ти можеш втримати увагу читача. Адже інтернет-читач більше економить свій час і кілобайти, він не вмощується з книжкою в кріслі. Він обдурюює роботодавців, встановлює заборонені програмки, заходить у робочий час на заборонені фірмою сайти для того, щоб «викрасти» цей простір для власного читання. Я пам’ятаю про те, що мій текст з’явиться в чиємусь полі сприймання лише як частинка загальної стрічки новин. Я повинна це якось враховувати.

«Сучасна жінка така різна!
і матір, і укладач рейок, і писака»

Ксенія Терещенко : «квіточка ICQ»: цитрусова
(Ірина Ковальська)

Ксенія Терещенко (03:57 PM) :

і як воно бути фронт-вуман БіЦ?

citrusova (03:59 PM) :

я би не ризикувала так себе приштамповувати, бо БіЦ – це «чоловіче» видавництво, що би не вкладали в це слово. більш того, кілька інших авторок (якщо мова про 8) мають відношення суттєво більше :-)

Ксенія Терещенко (03:59 PM) :

Взагалі, що для тебе залученість у БіЦ? Кому може бути потрібною така продукція?

citrusova (04:01 PM) :

цілком щиро – пишаюся дружбою з ними і вважаю що вони піонери і золошукачі. пардон мій пафос :) якщо абстраговано про проект – він чудовий, і сприймаю його не в контексті «я там є» чи «мене там немає», а «проект існує на планеті земля» .

потрібно це МАСАМ! як казали наші предки – завдання у нас одне – тотальний лікбез і культура. хай навіть некомерційна.

Ксенія Терещенко (04:01 PM) :

а як почала ставитись до свого блоґу після виходу 8?

citrusova (04:04 PM) :

як ти знаєш, це не перша книжка, де я (і деякі інші люди) надрукувалися під різними псевдонімами. тому особисто для мене ніякого особливого зсуву не відбулося. з іншого боку, купа приятелів постійно кидають мені лінки на ресурси, де так чи інакше обговорюють мій блоґ – мене це відверто веселить – зірка домаш­нього пошиву.

Ксенія Терещенко (04:11 PM) :

прийшло усвідомлення щоденника як творчості, де все ніби особисто, АЛЕ... ?

citrusova (04:14 PM) :

хехе :))) він ніколи не був для мене «щоденником» в стандартному понятті... чи може в мене викривлене поняття про щоденник, який, зізнаюся, спробувала вести у віці років 11 – відкрила страхітливого вигляду зошит в

дермантиновій обгортці, написала «як я провела сьогодні»... і все. думаю, люди часто провадять внутрішні діалоги із самом собою, а результатом часто може стати розгорнутий опус. власне, думка написати (чи намалювати, чи виліпити з підручного матеріалу) може бути і виношена 9 місяців, і викинута під час стресової ситуації в ще зародковому стані – стандартного процесу
тут немає...

Ксенія Терещенко (04:17 PM) :

а чому це відбувається саме в Живому Журналі? Розкажи історію кохання..

citrusova (04:20 PM) :

жж не є якимось винятком, просто, дозволь процитувати «самвидав» – «так істЕрично склалося». він досить популярний і відомий, абревіатура «жж» вже стала практично власною назвою. насправді, поновлюю сам блоґ я не надто часто – насамперед, через хронічний брак часу і притаманну людям лінь, а окрім того, сказати в маси щось вартісне уваги маю дуже рідко, бо ризикую перетворитися на божевільного оратора під якоюсь уявною ратушею онлайнового життя.

Ксенія Терещенко (04:27 PM) :

а як відбувалось формування 8 у 8? як вжилась з іншими авторками в одній палітурці?

citrusova (04:30 PM) :

взагалі сама назва книжки виплекалася десь за місяць-два після ідеї щодо книжки. спочатку навіть кількість авторок була іншою, теми творів доволі розмитими, словом, покрито пеленою. згодом, коли виявила бажання приєднатися ще одна дівчинка, все само собою оформилося у 8-ку. як радісно було шукати різні магічні властивості числа по енциклопедіях :-) надавати значення кожному явищу, де фігурувала цифра :-) ну, така собі гра-шиза.

а щодо дівчат – більшість із них я доволі давно знала особисто, і, власне, останнє, що ми ставили на меті – бути схожими в текстах. як ото пишуть в пахучому глянці – «сучасна жінка така різна! і матір, і укладач рейок, і писака».

Ксенія Терещенко (04:32 PM) :

як відчувати себе на презентаціях, вийшовши в реал (знаю, що це не перший вихід, але все ж)?

citrusova (04:35 PM) :

дуже приємно, насправді. я тепер вірю поп-співачкам, які верещать зі сцени «я вас люблю!!!». всезагальна увага і мало не поклоніння (як теляті якомусь), і хмари любові довкола. я коли потім розглядаю знимки, хочеться собі ска­зати «відліпи цю голівудську посмішку з писка, вар’ятко».

Ксенія Терещенко (04:44 PM) :

а дозвольте спитати, «Які ваші творчі плани?» :)) ну, насправді не так про плани, а що б хотілось зробити далі?

citrusova (04:47 PM) :

якось взагалі уникаю останнім часом говорити про плани, а тому малодушно відповім – ніяких :) ну, хіба що забрати нарешті з роботи півстолітньої давності фаянсову статуетку дівчинки і розфарбувати. а потім комусь віддарувати, як «щось непотрібне, але миленьке»

«Міряти мережеву прозу загальнолітера­турними
критеріями неправильно»

Женя Ковалевська @ mc_yulka (Юлія Мак-Гаффі)

Що для тебе живий журнал? З якою метою його ведеш?

Живий журнал – це зв’язок зі світом і можливість познайомиться з великою кількістю цікавих людей, з якими ми інакше просто ніколи б не перетнулися. Ще – це джерело інформації. Загалом, ЖЖ – це щось дуже живе і дуже корисне.

Що найбільше цінуєш серед можливостей інтернету?

Він вбиває відстані. Перекреслює сотні і тисячі кілометрів і наближає те, що потрібно наблизити в той або інший момент. Ну, і крім цього - це мега-джерело інформації. Будь-якої.

Пишучи тексти, чи могла припустити, що їх прочитають сотні людей?

Їх і так читали і читають сотні людей у моєму жж - принаймні кілька сотень точно. До того як з’явилася ідея зробити книгу, я, звичайно ж, не могла собі уявити, що побачу все це в друкованому вигляді й у твердій
 палітурці:-)

Яких змін зазнав електронний текст при трансформації в друкований?

Я б не стала робити якісь розмежування. Коли я робила свій текст, частково брала шматки ЖЖ, не редагуючи взагалі, щось дописувала, ну й вийшло те, що вийшло:-)

Як ставишся до закидів, що тексти в антології доволі сирі?

З твердженням про сирість не згодна. Зрештою, це мережева проза. Новий жанр. І міряти її загальнолітера­турними критеріями неправильно. А щодо нецензурщини – це частина нашого життя і мого, зокрема, теж. І тому, якщо це є в житті, чому не писати це на папері?:-)

Чим для тебе стала книга «8. Жіноча мережева проза»? Це спосіб матеріалізації створеного, до­датковий заробіток, спроба виходу на ширшу аудиторію?

Для мене це не комерційний проект, гроші я заробляю іншим. Книга стала цікавим і епатажним експериментом і, як кажуть англійці, big fun. Жодного разу ні на секунду не пошкодувала, що ми це зробили.


Валентина Кузик. Сам пишу — сам читаю... або «:sceptic:»

Валентина Кузик. Сам пишу — сам читаю... або «:sceptic:»

Про digital РОМАНТИЗМ. – К.: Гамазин, 2006. – 320 с.

Я не люблю категоричності. Її так само не люблять чи  не усі гуманітарії, літературні критики, а також: виборники Свободи (Вибору і Слова), Демократії та Інших цінностей нашої та попередніх діб. А, може, це й не на краще...

Поняття літературності й літературність як поняття сьогодні не просто, сказати б, набуває розмитих меж... воно узагалі межі втрачає. Тепер літературою можна
назвати УСЕ. Буквально усе, що написано. І хто сказав, ніби автор помер? Автор живе! Він розмножується, ксериться, видається... авторів багато. Кожен із нас
автор.

Саме в цьому я повинна була переконатися, прочитавши колективного творчого доробка дописувачів сторінки глобальної мережі www.gak.com.ua. Щоб не бути категоричною – скажу: «Непереконливо :-/ ».

 Існування Інтернету в житті сучасника – константа його не тільки професійного, а й приватного життя. Тут, окрім новин, погоди та інформації про спітнілі пахви Брітні Спірс, можна почитати ще про те, що останнім часом робив ваш друг чи сусід або отой-он симпатичний незнайомець. Тут усе дозволено й задокументовано.

 Книжка digital РОМАНТИЗМ – про те, як той, ІНШИЙ світ проступає чи наступає на світ консервативного паперового письма. Як кожен власник лайфжорнала може почитати себе паперово оформленим і відчути себе автором. Не просто там дописувачем одного чи численних форумів, а відчути себе Шекспіром, Діккенсом, Джойсом! Мені складно сказати, чим (та чи справді) сайт Гоголівської академії відрізняється від численних подібних, проте я маю сумнів щодо доцільності такого шляху до книги – шляху від апріорного відчуття себе гідним називатися автором до логічного за­свідчення такого права на книжковій полиці.

 digital РОМАНТИЗМ еклектичний: стильово, жанрово, настроєво та за якістю літературного чи псевдолітературного продукту. І це очевидно не на користь збірці: відсутність стрижневого задуму перетворює її на купку доробків, які навіть і «купи не тримаються» (хоча упорядники і зробили спробу якось класифікувати те все за досі незрозумілим мені критерієм: склалося враження, що було повисмикувано тексти з загального доробку за мотивами, а по тому усе, що не увійшло до вже означеного, «закинули» у розділ «Суб’єктивне»).

 Якість запропонованого так само сумнівна. Причім цим хибує як власне творчість авторів (дієслівні рими, односкладові речення та слабкість ідейна, яка загалом стає недоступною за стіною мовних недоречностей), так і рецензії критиків, які, здебільшого, зрозуміло, позитивні та вкладаються у не надто конкретні однореченнєві твердження типу «Щось є у цьому вірші» або «Ну гарно пише авторка» чи ще – «Суперово»).

Формально суттєва перевага — наклад: 500 екз. Я так подумала як економіст... що книга окупиться, адже кожен автор, безперечно, придбає собі екземпляр на засвідчен­ня власної літературної спроможності... та ще й так нехай половина із них подарує татові/мамі/бабусі/коха­ній, аби піднести власний авторитет у їхніх прихильних очах.

...Усім нам необхідно вчитися ВИСЛОВЛЮВАТИСЯ. Почувати могутність та матеріальність Слова. Тільки тоді авторам гарантовано успіх (за умов наявності мінімального хисту до письма (sic!)), а книгам – вагомість.

 З словами котрогось допису­вача: «Критика має бути конст­руктивною, тому будемо продовжувати!»

Та отож... 


Ростислав Семків. Література апґрейдед" />

Ростислав Семків. Література апґрейдед

Думаю, за якийсь час з’явиться новий тип видавництв: вони не друкуватимуть книжки, вони публікуватимуть блоґи. Їхні сайти стануть відправними точками доступу до елек­трон­них текстів, цього разу текстів «живих», принципово незавершених, фрагментарних, одначе ціліс­них в межах авторської свідомості, в якій виник первинний імпульс до їх створення. Ці нові тексти, справжню «мережеву літературу», читатимуть частіше, ніж братимуть до рук звичну книжку.

Ні, йдеться не про остаточну смерть названих книги чи автора – лише про завершення традиційного їх розуміння, припинення їхнього функціонування у звичних нам формах і виявах. Автор помирає не як креативна свідомість, а як свідомість цілісна. І йдеться навіть не про впли­ви – про контроль. Автор є, проте він більше не володіє, не владарює, не владний. Не застрахований від прочитань, про які на­віть не мислив.

Із книжкою ще простіше. Хіба ми, п’ючи чай з пакетиків щоранку з ширпотребних гор­ня­ток, не згадуємо час від часу ностальгійно про далекосхідні чайні церемонії, де все було «так, як треба»? Але ж ми не перестаємо пити чай!

Нещодавно у приватній розмові директорка бібліотеки «Києво-Могилянської Акаде­мії» Тетяна Ярошенко, розповідаючи про новий корпус бібліотеки на 250 місць, дода­ла, що 100 з них будуть комп’ютеризовані, оскільки справу з фізичними книжками в уні­вер­си­теті мають хіба першокурсники. Старші давно перейшли на читання з екрану, котре, поза зовнішньою незвичністю, є більш зручним – оперативнішим. І не врятують тепер – це вже я від себе – вислови на кшталт популярного ще кілька років тому дотепу: «З книжкою я можу лягти у ліжко, а з комп’ютером – ні». З сучасним смарт­фоном (всі це знають) можна піти хоч і в душ. І це лише тільки початок.

Вибуху романного письма у XVIII–XIX століттях передував активний розвиток мемуаристи­ки: маючи достатньо вільного часу, британські сквайри та французькі буржуа писали і про своє приватне, і про справи державні. Саме вихід поза межі приватного в царину тематичного узагальнення та літературного шліфування й позначив перехід від ро­манного типу письма до продукування роману як жанру. Ми за крок від цього. Поки що чи­слен­ні блоґи в мережі, у своїй більшості, призначені «тільки для друзів», – цнотлива вка­зів­ка, що це – не для загальної уваги. Проте, окремі блоґгери сміливо і чимраз частіше пе­ре­ходять тонку межу між випадковим висловом і невипадковим, красиво викінченим літературним постом.

З-поміж неозорого масиву більш чи менш цікавих журналів – і це лише мій суб’єктивний підбір прикладів, – котрі на­пов­нені оглядами штибу «як я провела/ провів нині день» (див. щоденники користувачів www.livejournal.com/users/amlgm, chery_taboo, instytutka, postman31, stip-kievskij, te34, valcury), та журналів, в яких імплантовано окремі художні твори їхніх авторів (mykolan, olehkots, strongowski, swalllage_kits), посту­по­во вирізняєш спроби концептуалізації (yuryzavadsky), автоміфологізації (otec_bonifacij) чи й зразки непересічної оповідності (найперше, pani_grunia та ushkal_jr). З іншого боку, зростає кількість візуально орієнтованих чи мішаних візуально-текстуальних журналів (напр.: grycja, invisiblewomen, panchoxa, zumka).

Бракує ще хіба одного кроку до створення ширших мережевих композицій, які б, широко використовуючи всі три складові такого типу літератури – текст, візуальне та лінк, центрувалися довкола єдиного персонажа чи фабули, тим самим трансформувавши звичний нам роман у гіпертекстовий романізований світ у
межах єдиної блоґової подачі. Сучасні історії он-лайн залишаються приватними, надто приватними, але саме з цієї приватності має шанс народитися щось на кшталт давніх записок мандрівників Крузо чи Гулівера. Тільки для цього варто знищити головного дракона, який пожер і підім’яв під себе мало не всю нашу і паперову літературу: автобіографізм – брак літературного уза­га­ль­нення.

Залишається хіба повернутися до того, з чого починав. Адже в наш час немає нічого легшого, ніж видрукувати власну книжку: це не так вже й дорого, і немає жодних цен­зурних перешкод, котрі в інформаційному суспільстві декому маряться як ностальгійні спогади. Одначе, є відмінність між виданням книжки на ризографі та появою її друком у престижному видавництві. Є різниця між виходом поетичної збірки з волі автора, та внаслідок перемоги у лі­те­ратурному конкурсі. Видавництво більше не є всього лиш конторою, яка організовує видання, – це інституція, котра бере на себе сміливість га­рантувати власну планку якості публікованого (винесеного на публіку) тексту. Саме таку функцію намагається виконувати «Буква і цифра», беручи до публікації одні тексти з мере­жі та відкидаючи інші; саме в той спосіб розмежовуватимуться блоґи, публіковані в мережі самостійно, та ті, котрі долучатимуть до своїх сайтів авторитетні (тут і зараз, лише тут і зараз) видавничі центри. Йдеться про дові­ру до їхньої адреси, тієї, з якої починатимуть свій вечір читачі завтрашнього дня.


Олег Коцарев. Письменники в інтернеті: боязке підкорення павутини" />

Олег Коцарев. Письменники в інтернеті: боязке підкорення павутини

Теорія – це харашо, а практика – ще краще. Поки щораз більше коло до­слід­ників та оглядачів викристалізовує розуміння сутності, значення і наслідків взаємодії Інтернету та Літератури, ми з вами подивимося прості­ше – що цікавого й корисного може знайти користувач на сайтах сучасних письменників.

Але давайте, шановні читачі,  відразу домовимося, що сайтом письменника ми вважатимемо таку інтернет-сторінку, котра повністю присвячена авторові, містить більше інформації, ніж одна фотографія, рік народження і два старі вірші, та, по можливості, функціонує від імені самого письменника. Іншими слова­ми, сторіночка з віршами Петра Петровича Петренка десь у надрах поетичного підрозділу сторінки філологічного факультету, яка є частиною сайту N-ського університету, з адресою www.university. nn.ua/depart/filolog/stuff/ dozvillia/poetry/petrov.htm – це не сайт письменника, а ось персональний сайт Умберто Еко www. umbertoeco.com – це таки справжній письменницькій сайт.

Твори

Найчастіше інтернет-користувач шукає на сайті письменника що? Логіка (за відсутності у вільному доступі маркетрингово-соціологічних даних) підказує: його твори. Зазвичай вони на сайті є. Серед винятків – сторінка Володимира Цибулька tsybulko.kiev.ua – її герой, здається, геть забув про літературу й так захопився політикою, що переповнив сайт винятково політичними новинами, комен­таря­ми і статтями, тим, чого в Мережі, на відміну від цибулькової художньої творчості, і так навалом.

Усе ж наразі комп’ютер не може по-справжньому конкурувати з книгою в плані комфортного і тривалого читання, тому навіть Любко Дереш на своєму сайті deresh.info не боїться під банером відносно нового роману «Намір!» ставити гіперпосилання «читати». А дехто, наприклад, Іван Андрусяк (любов до іронічного вживання наукових термінів цей поет, прозаїк, критик, публіцист і перекладач втілив в адресі сайту – www. dyskurs.narod.ru), вміщує на сайті у вільному доступі ледь не всю свою творчість. Треба від­значити, що дискусії про застосування авторських прав в Інтернеті тривають («копірайт» проти «копілефту»), тому ми не знаємо, наскільки вільно тут будуть публікуватися літературні твори у майбутньому. У тому ж таки майбутньому через Інтернет, як вважають затяті футурологи, мож­ливо, продаватиметься більше книжок, ніж через звичайні магазини, але вже й сьогодні через більшість сайтів письменників можна замовити їхні книжки.

Окремий випадок – літературні тексти, по­значені впливом «доби гіпертексту», тексти, навмисне створені значною мірою або виключно для Інтернету. Їх можна й потрібно шукати якраз у першу чергу на сайтах письменників. Класика жанру – сторінка Мілорада Павича www.khazars. com. Туди мають звертатися не лише ті, хто хоче познайомитися з суто інтер­активними творами на кшталт «Дамаскіна» (у якому читач змушений постійно обирати подальший напрям читання – кожна сторінка-епізод має по декілька «продовжень»). Без цього сайту не обійдеться і той, хто, напри­клад, схоче до самого кінця дочитати роман «Зоряна мантія», трохи побути «деміургом» та порятувати взаємини двох закоханих персонажів.

Усе про письменника і цікавинки

Якщо вас зацікавила особа літератора («це ж ким треба бути, щоб такий жах/таку цяцю написати!») або мусите зробити про нього журналістський матеріал, – і тут сайт даної творчої одиниці мусить допомогти. Біо­графії та різною мірою деталізовані координати містять усі сайти письменників. Найчастіше там є і фотографії. Так, Сашко Ушкалов на своєму сайті www.ushkal-jr.narod.ru особливо акцентує світлини з урбаністичних вело-«моціонів» (один із них, спільно з Сергієм Жаданом, проліг від Харкова аж до Полтави), виконані в спортивно-монументальній стилістиці.

Звісно, «все про письменни-ка» – це не тільки біографія і знімки. На неофіційному сайті Леся Подерв’янського «Цікаві досліди» www.doslidy.kiev.ua можна знайти і відео-, й аудіозаписи «Подіка», і його картини, й релізи тощо. Іван Андрусяк пропонує до фотогалереї й авто­біографії також добірку відгуків критиків про свою творчість та свої публіцистичні твори. Сайт Мілорада Павича містить цілі розділи пізнавальної інформації на кшталт «Павич і постмодерн», «Павич і гіпербелетристика», «Павич про рецепцію», «Павич у театрі» і навіть розділ «Таро». Цікаво, що розділ сайту Ірени Карпи www.karpa.name, присвячений статтям про неї, має назву «Брехня».

Додаткова родзинка письменницького сайту – електронний «щоденник», блоґ, куди автор у довільній формі й у довільний час занотовує все, що хоче, – думки, твори, цитати, знімки, жарти. Тут можна краще дізнатися про життя й погляди автора, побачити сам процес творчості (у блоґи в першу чергу «вики­дають» нові, часто ще не до кінця дороблені твори), поспілкуватися з письменником у формі дописів-коментарів.

Ідеальний спосіб спілкування між читачами або між читачами й автором – форум на персональному сайті. Форуми є не на всіх сайтах, а на краще облаштованих, дорожчих сторінках більш-менш відомих письменників. На деяких прогресивних письменницьких сайтах є не лише форуми, а й чати, наприклад, на сайті Віктора Пєлєвіна www.pelevin.nov.ru. На цьому сайті, крім чату й форуму, заведено також «Літературний суші-бар», де відвідувачі публікують власні твори.

Зрештою, чим би не врізноманітнювали свої інтернет-сторінки літератори, просто незамінний там іще один розділ – розділ новин. На щастя, більшість авторів-розробників про це не забувають.

Чого ми не знайшли на сайтах письменників

Почнемо з того, що ми не знайшли самих сайтів багатьох видатних авторів. Наприклад, Юрій Андрухович або не має власного сайту як такого, або він дуже гарно схований. Те саме – з Сергієм Жаданом. Можна сказати, що персональні сайти є в небагатьох українських письменників. І це однозначно погано, особливо в країні, де такі проблеми з книгорозповсюдженням зокрема і з інформаційним простором загалом.

Ще один недолік багатьох сайтів – відсутність версій іншими мовами. Це проблема не лише українських письменників – сторінка Умберто Еко чомусь є лише в англійській версії, сайт творчості Віктора Пєлєвіна має тільки російську версію. Звісно, переклад змісту сайту потребує витрат, але це – і додатковий шанс донести свою творчість до читачів інших країн. І тим не менше, сайт Ірени Карпи – одна з нечисленних сторінок україн­ських літераторів, що має англій­ську та російську версії.

Серйозного підходу до дизайну, структури й навігації сайту теж можна зустріти вкрай нечасто. І говорити тут немає про що: «ентузіастські» сайти зазвичай убо­гіші, а «комерційні» розроблено краще.

Але підсумок цієї статті оптимістичний – усе більше текстів письменників та супровідної інформації з’являється в Інтернеті. Отже, вам стає легше шукати і знаходити. Ви просто зобов’язані отримувати задоволення!

Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.