Головна статті
Знак №3, грудень 2005
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Сторінка 8
Сторінка 9
Сторінка 10
Сторінка 11
Сторінка 12
Всі сторінки
Ксенія Терещенко. “Ми і Вона”" />

Ксенія Терещенко. “Ми і Вона”

 

 

Якби я писала замітку в щоденну газету, її текст виглядав би так:
“9 листопада о 19.00 в “Квартирі Бабуїн” відбувся вечір поезії та презентація антології одинадцяти поеток “Ми і вона”. Натхненниця проекту та ведуча Мар’яна Савка, в розкішній оксамитовій сукні з мереживом, розпочала вечір, розповівши про феномен львівської жіночої поезії. З одинадцяти поеток присутні були Олена Галета, Маріанна Кіяновська, Галина Крук, Мар’яна Савка, Ірина Старовойт, Віхта Сад та Олена Гусейнова (остання хоча і не львів’янка за походженням, однак львів’янка за духом). Авторки декламували на тлі екрану, на який проектувались портретні знімки авторства Олександра Новіцького. Твори відсутніх Марії Кривенко, Ліди Мельник, Ярини Сенчишин та Дарки Сироїд прочитала Мар’яна Савка. Вечір жіночої поезії не обійшовся без чоловіків – поеток запрошували до слова Тарас Федюк, Анатолій Дністровий, Василь Герасим’юк, Роман Скиба та інші. Особливо відзначився Толік Дністровий, який спробував спрогнозувати, як би виглядала антологія чоловічої поезії “Ми і Він” та “поет в законі” Роман Скиба, під час виступу якого необережний офіціант перевернув тацю з посудом. Найбільшими оплесками була нагороджена Ірина Старовойт, яка заворожила аудиторію своєю щирістю та майстерним читанням, Віхта Сад прочитала найбільше віршів, найменше – Олена Гусейнова. Особливого шарму надавали звуки скрипки (виступи супроводжувались живою грою двох музиканток). Теплу, майже сімейну атмосферу презентації перебивав лише шум кавоварки, що невпинно працювала, заважаючи насолоджуватись віршованим словом гостям вечора, які сиділи поблизу барної стійки. Слід відзначити оригінальний дизайн самої збірки (Ми і Вона. Антологія одинадцяти поеток. – Львів, Видавництво Старого Лева. 2005 рік. – 124 сторінки, передмова Віктора Неборака), в якій вірші супроводжуються творчими автобіографіями та фото авторок”.
Й обов’язково додала б вірш Мар’яни Савки “Бабуні Стефі”, як ілюстрацію “феномену львівської жіночої поезії”. Однак для пересічної київської газети це надто маргінальна подія, щоб виділити 1500 знаків на передостанній сторінці (no comments). Зате варта 4000 для Знаку.
Відповідаючи Ользі Радомській з попереднього (жовтневого) числа Знаку, – ось, прошу, перед нами зініційована самим жіноцтвом антологія. І вона все-таки кореспондує (не найкращим чином) до антології, про яку писала Ольга (“Незнайома” від Василя Габора) – в першу чергу на рівні назви. Справді, вдумайтесь: “Незнайома”, “Ми і вона” – антологія як укладання певного канону за особистим смаком упорядника, з флером анонімності-невизначеності на титулці – про всяк випадок, аби не відповідати за критерії відбору, якість... і хоча “Ми і вона” зовсім не анонімна, а, навпаки – гіпертрофовано-портретна, адже фото авторок там чи не стільки ж, скільки віршів (це що, спроба побавитись у красунь-моделей? Заявити – ми є не лише букви? Ми жінки з плоті і крові? Жінки з великої Букви?), розібратись в ній, якщо ти “не в дискурсі”, важко. Хоча фото – це добре. З них принаймні можна почати намацувати, що ж об’єднало цих авторок (єднати за географічним принципом “всі зі Львова” не менш глупо, ніж за статевим, нє?!) – адже ні з “автобіографій”, ні з патетичної передмови (“Поезія – якщо це Поезія – подібна до Причастя… Пийте з неї всі”) й не менш патетичної післямови Віктора Неборака (“Поезія – як небо над нами, наповнене зоряним світлом, вічним світлом, хоч і зорі згасають”) цього не зрозумієш. Якось я запросила свою подружку (пильну й уважну слухачку, але далеку від поетичного світу) на вечір Олени Гусейнової та Богдани Матіяш у Львові, у межах цьогорічного Форуму, який вела Маріанна Кіяновська. Коли вірші були прочитані, мені довелось розповідати, хто це взагалі такі, адже Маріанна обмежилась фразою “Ну що я можу про вас сказати? Я вас люблю”. На рівні “ми всі один одного добре знаємо, тому давайте говорити теплі, але не інформативні слова один про одного” і пройшов вечір в Бабуїні. І чого ж потім дивуватись замкненості літературного середовища? Відсутності інтересу до нього з “широких кіл громадськості” – адже це направду виглядає зазвичай як посиденьки на кухні, де всі усіх знають, а тим, хто не знає, залишається пити пиво, обговорювати гардероб виступанток і слухати гул кавоварки з вкрапленнями поезій, не вдумуючись, адже фото на екрані, живі обличчя поеток, слова, ноти перетворюються на речі одного порядку, однаково значущі, а радше, малозначущі, і насолоджуватись атмосферою поетичного вечора а-ля кафе-шантан.
Вочевидь, саме для цього все й було організовано – зібрати друзів, порадіти за знайомих авторок, симулятивно долучитись до прекрасного і спокійно розійтись. Пардон якщо жорстко, мені йдеться не про те, щоб попустити поезію і все високе. Але ця “антологія” найбільше подібна на мікстуру за невідомим рецептом, в гламурній обгортці, за якою не видно того, що багато текстів у збірці гострі, що вони оповідають не лише про бабунь і сентименти, але й хриплять “роз’ятреним від крику горлом поміж ногами” (Галина Крук) про вишуканий інтелектуалізм і специфічно жіночі туги. Але про тексти – ні слова. Я не літературознавець. Просто моя внутрішня феміністка похабно матюкається і запитує – як поєднати “поетки сьогодні – знехлорофілені стебла – голять інтимні місця і не котуються твердо” Марії Кривенко з банально-недолугим світським характером усього цього дійства? Кажуть, на вечорі були кореспонденти з журналу “Віва – хроніка свєтской жизні”.
P.S. З усіх одиннадцяти поеток шестеро – колишні лауреати “Смолоскипа”: Галина Крук (1996), Ліда Мельник (1997), Мар’яна Савка (1998), Ірина Старовойт (1999), Маріанна Кіяновська (1999), Олена Гусейнова (2005).



Коментарі 

 
#1 Gepatit_Anync 2018-07-13 14:09 Софосбувир купить цена с доставкой по РФ софосбувир и даклатасвир цена купить в России, цирроз печени лечение гепатита С софосбувиром из Индии

http://gepatitu-c.net
 

Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.