Головна статті
Знак №3, грудень 2005
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Сторінка 8
Сторінка 9
Сторінка 10
Сторінка 11
Сторінка 12
Всі сторінки
Антон КУШНІР. ПЕРЕДЧУТТЯ ПОЕЗІЇ" />

Антон КУШНІР. ПЕРЕДЧУТТЯ ПОЕЗІЇ

О дванадцятій годині ночі голова культкомісії місцевкому ВУАН зачинив і затулив вечірку, сказавши кілька зворушливих слів про те, що все якось обійдеться, що смертельної небезпеки немає і дай Боже здоров’я літературі. На цьому вистава кінчилась, і поле бою очищено без санітарної допомоги, бо літературні трупи не втрачають здібності рухатись.

– Ну й скубуться, Боже мій! – скрикнув на вулиці Яша. – Люблю дивитись. Той тому – гав! А той – гав-гав!

– Пишуть вони погано, от що, – поважно сказав інструктор. – Я читав зараз Загоскіна – отой пише.

Валер’ян Підмогильний, «Місто»

Їх мало хто любить, і ще менше – читає. Це зовсім не прикра історія. Просто так сталося, що часто в обличчя знаєш навіть тих, чиї тексти в очі не бачив. Або й не збираєшся.
Дехто з них називає себе «двотисячниками». Інші намагаються уникати будь-яких спроб уніфікації та класифікації, а надто – за «віковим» критерієм. Їх багато, суттєво більше, ніж то здається на перший погляд. Але вже зараз можна сказати, що, найімовірніше, це буде покоління без обличчя. Збірний образ наймолодшої української поезії – непевна й хитка конструкція, яка розпадається на уламки, щойно ти допасовуєш до неї останній фрагмент.
Не так давно один з найавторитетніших пошуковиків у всесвітньому павутинні Google дійшов висновку, що інтернет неможливо проіндексувати. Ні виміряти, ні вивести статистику. Неможливо описати те, що не має меж і щомиті змінюється. Ця поезія – продукт гіперколажування.
Їхні тексти не просто різняться між собою, часто-густо вони видаються цілком непоєднуваними. Від наївного письма Галини Ткачук до позірного концептуалізму «Neабищо». Від герметичності Павла Коробчука до прямоговоріння Наталі Ільчук. Від підкресленої недбалості Олега Романенка до філігранної вибагливості Романа Горбика. Перелік можна продовжувати, все одно хтось незгаданий потім буде ображатися.
Співіснування подібних крайнощів насправді не є парадоксом в умовах сучасної невизначеності самого поняття поетичного. Молодий поет не має перед очима універсальних критеріїв, які дозволяють зарахувати чи не зарахувати той чи інший текст до корпусу поетичних. Критеріїв, які він мав би прийняти або ж навпаки – заперечувати. Протилежні поетики вже не є взаємовиключними. Вибір і пошук мови – у її найширшому семіотичному розумінні – цілком покладений на власну відповідальність автора. Те, як ти говориш, є так само (не)важливим, як і те, про що ти говориш.
Про цю літературу можна сміливо говорити як про літературу часописів, альманахів та самвидавів, а ще – читаної поезії. Чи радше – передлітературу. Передчуття літератури. Паралітературу. Тексти, які можуть стати літературою, і тексти, які навіть потенційно до дітератури увійти не можуть. Чи не тому в ній так багато імен, які невпинно з’являються і зникають – годі й намагатися їх усі запам’ятати. І чи ж не тому в ній так багато сирих, слабких, відверто поганих текстів. Це література чернеток – не лише у школярському розумінні, як шкіц до чогось поправного, що має бути згодом. Це тексти з літературного пограниччя, без якого неможлива література як така. Просто так сталося, що більшість молодих поетів були витіснені в це пограниччя.
Їх подекуди порівнюють із українськими двадцятими-тридцятими або – ще краще – із примарним «українським авангардом». Цей період в українській поезії нині є настільки містифікованим, що порівняння із ним – це радше погано завуальований комплімент. Однак певні підстави для такого порівняння є. Тексти наших наймолодших поетів мали б писати люди іншого віку і в інший час. Простіше кажучи, ця поезія в основній своїй масі застрягла в модерні.
Друга спільна риса, яка єднає двадцяті й двотисячні – відродження уваги до міста. Чого не можна закинути текстам покоління «00» – так це браку урбанізму.
Від тих же двадцятих літературна рецепція міста належала скоріше до руїн, згодом – сакралізованих руїн. Що ж, кожна література має право на свої руїни.
Місто та осмислений досвід міста, що у двадцятих роках уможливило унікальну дивергенцію поетичних форм і смислів, від університетської поезії Зерова до ламаної ритміки Семенка, відтоді стояло в літературі похмурими руїнами. Дев’яності спромоглися хіба що сакралізувати ці руїни.
Досвід дев’ятдесятників – досвід міфотворення міста, оптика, скерована на історичні середмістя та сліди попередніх текстів (безумовно – «автентичних»), що проступають зі старих мап і затертих вуличних табличок, кропітке і дещо іностальгійне нанизування артефактів; міста містичні мости, намагання якщо не впорядкувати дійсність по-своєму, то хоча би втекти у множинність смислів від картин і ритмів вуличної реальності. Так, це можна вважати ескапізмом.
На їхньому тлі погляд двотисячників шокує своєю нерозбірливістю і необов’язковістю. Разом із тим, вони настільки радикально зменшили дистанцію до об’єкта розгляду, що декому вона здалась нескінченно малою. Тобто такою, якою можна знехтувати.
Цей погляд дуже подібний на погляд Беньямінового фланера. Фланер прокладає свої химерні маршрути у просторі, що йому не належить і в якому він нездатен щось змінити. Єдина реальність, якою він може володіти, – та, що відбивається на сітківці ока. Фланеру незнайомі операції втручання задля реогранізації матеріалу, адже сенс його блукань – естетична рецепція, до дискурсивного осмислення якої він найчастіше не вдається.
Комбінування найнеочікуваніших візуальних калейдоскопів – гра в її чистому розумінні, яка приносить задоволення, не залишаючи сліду у просторі, де вона відбувалася, і не змінюючи самих гравців. Побачені картини залишають на фланері не більший слід, ніж відображення на дзеркальному склі.
Ця поезія не схильна до саморефлексії. Натрапляючи на своє відображення у дзеркалі, фланер не бачить ні себе, ні іншого. Лише черговий кадр у нескінченній серії миттєвих фотознімків 00. Нульовий рахунок на табло. Коротка рокіровка у шахах. Жодного відвідувача на лічильнику веб-сторінки. Нульовий градус письма. Помилка дві тисячі. Це зовсім не прикра історія, ось – я навіть залишу три крапки наприкінці [точка відліку][точка кипіння] [точка неповернення]...



Коментарі 

 
#1 Gepatit_Anync 2018-07-13 14:09 Софосбувир купить цена с доставкой по РФ софосбувир и даклатасвир цена купить в России, цирроз печени лечение гепатита С софосбувиром из Индии

http://gepatitu-c.net
 

Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.