Головна статті
Знак №1, червень 2005
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Сторінка 8
Сторінка 9
Сторінка 10
Всі сторінки
Галина Ткачук. Меджибіж (дивні оповідки)" />

Галина Ткачук. Меджибіж (дивні оповідки)

Розмова

Як я вийшла раннімвранком та на поле в маю. Роззиралась, де що квітло, на черешню твою. Угляділа там і панну на небесному тлі, всю в стрічки увібрану, і в зеленім мантлі. Та звіталась:
– Здрастуй, Галю, я – Царівна в стрічках. Вирушаймо зі мною – кілька день на ногах. Будуть Дзвінка і Ганна на зеленому тлі. Будеш ти, наче панна у зеленім мантлі.
Ми все йшли, і все плівся мій блакитний вінок. За стрічки їй дбав вітер оді трав до зірок. Все стемнілось, притихло, лиш знайшовся ручай. Поле всілось і зникло, раптом гай ся почав.
Каже панна:
– Послухай, ми в чарівнім гаю. Розкажи, котрим йменням кличеш радість свою. А тепер ступи ближче, щоб розлгедіти літери цього імення на моєму мантлі.
Підступаюсь, і – справді цей чарівним був гай! – чи від того, що темно, чи від того, що май – небо свідком: блищали на зеленому тлі його прізвище-ймення вишиті по мантлі.
– Ось от так! – каже панна, і сміється мені, плетучи так старанно, що вінець сутенів. – Поки бродиш гаями, то, не знаючи як, забуваєш за радість у далеких краях. Ми ж ходім крізь малину на галяву до всіх. Чуєш, панно Галино, щось їх гамір затих. Не дивуй, не розпитуй, у яких ти світах. Он жінки у пурпурних і блакитних мантлях.
Всі сиділи, стояли, розплітали вінки, їх квітки застрягали за перегин руки...

* * *

...як ми, дівчата,
носимо єдине обличчя
на різних черепах,
замурзане у різну косметику...
...різні антропологічні типи...
...різні вирази...
навіть сказали:
коли зноситься мантля,
коли ми більше не снитимемося,
а ти впадеш на підлогу,
бо скільки ж можна
лежати
потилицею на одному ослінчику, а ногами – на іншому,
скільки можна знущатися і терпіти знущання!

Прийдемо в іншому образі
або інші прийдуть у цьому образі
або зовсім інші в зовсім іншому обрисі.

Або із твоїм іменем хтось в гості зовсім злісний
і тонкісний.

Вийди надвір – все одно там Боярка,
Вийди за двір – фортеця Білгород.

****

Ведмідь Варнава

Ведмідь, окраса лісу, хазяїн дивного хутра, ішов та ішов болотами. На його спині в хутрі звила кубло миша. То була вредна сіра польова миша, казала ведмедеві:
- Візьми мене за жінку!
– Та нікуди це не годиться! Я можу взяти тебе хіба що за мишу, на спину собі – аби звила кубло.
– Ну, бери хоча б поки що так, а тоді будемо бачити, – одказала вража миша.
Коли вони розмовляли в лісі, здавалося: клишоногий каже сам до себе.
– Ну, сама суди, яка з тебе жінка?
– Як – яка? Прівлєкатєльна! І дуже навіть інтересна.
Кудлатий важко зітхнув.
– Ти ж не зможеш зготувати мені харч.
– Зате ти мене легко прогодуєш.
– ...Не зможеш влаштувати лігва.
– Зате я тебе люблю.
Скаже іще!
– Не пищи дурниць. Мені потрібна справжня жінка. От піду зараз до ведмедиць.
– Я тобі піду!
– А я піду! Тільки спробуй!
– І що? Та вкусю!
– А я тебе тоді заразом із кублом вичухаю, ще й у процесі ненароком розчавлю.
– Ну, давай, чави, вбивай своє кохання!
– Ти мені не кохання!
– А хто?
– Миша!
– Одне другому не вадить!
Здорова ведмедиця їла малину просто з гілок, з листками.
– Здорова була, Маріє! – проревів наш ведмідь.
– І ти будь здоров, Варнаво. Що таке?
– Та ходи мені за жінку!
Марія відвернула морду.
– Побійся Бога, Варнаво! І мене не клич на гріх, і сам не будь двоєженець.
– Ти про що?
– Та про мишу, жінку твою.
– Та яку?
– Та облиш!
– Та хіба миша ведмедеві жінка?
– А що?
– Я ж її навіть не бачу!
– Ну і що?
– Та я ж її... не люблю!
– Це завжди так здається.
«Фіг знає що!» – подумав ведмідь і почухав лівий бік.
«Фіг його знає, чого він!» – подумала миша і більш якісно почухала ведмедячий бік.
«Дякую», – подумав ведмідь.



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.