Головна статті
Знак №1, червень 2005
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Сторінка 8
Сторінка 9
Сторінка 10
Всі сторінки
Ганна Яновська. Волохата книга" />

Ганна Яновська. Волохата книга

* * * 

Будинок «Донвугілля» органічно увійшов до забудови Пушкінської вулиці. Лаконічну композицію головного фасаду доповнюють дві монументальні постаті шахтарів.
Харків: Архітектура, пам’ятники. – К., 1986.

Напівлеви. Напівкобольди. Хто вигнав їх в осінній холод
Лише в наплічнях і чоботях, а в руки дав відбійний молот?
Хто ноги їм загнав під пахви, в бетон закутим і безпечним?
Чому немає в місті птаха, який би сів на їхні плечі?
Вони зорять у сіре небо, на ятки з пивом край дороги,
Крізь переплетені дерева – на мідний череп синагоги...
Гуде Сумська в порожню бочку, дзвенять віддалені трамваї.
Там, унизу, синів і дочок бетонним привидом лякають.
У місті – містика. Бо люди такі смішні і забобонні,
Примарні туляться верблюди між слів у казці телефонній.
В годину пристрасті чи страху – душа у них середньовічна.
Химери капають із даху. Сідають маски на обличчя.
Що ж, майстре, ти для них старався, і це вони тобі пробачать.
Хто засміявся, хто злякався – а глибше мало хто побачить.
А глибше – страх і заздрість хижа, розправа з мертвими й живими,
Красуні, вже давно заміжні, і ті (не ви), хто поряд з ними...
Химери... Друже мій сторонній, повір мені: ця кара – вічна.
У тебе совість не бетонна – не зазирай у їхні вічі.
Я знаю, майстер цих кобольдів десятим шляхом обминає.
Химери – сорому і болю своїм майстрам не пробачають.
І переїзди будуть марні, і зміна імені, заняття...
І антипривидні лікарні не знімуть з нього це прокляття.
}Не гляне він у ці обличчя, давно у пам’яті затерті,
І, як майстри Середньовіччя, горілку п’є й боїться смерті.

Незруйнований аул. Колискова

Білий каптар ходить навколо будинку,
Чорною шерстю всипаний його слід.
Слід довжиною не менше шістнадцяти дюймів.
Білий каптар стукає пальцями в стінку.
Сонце допіру сіло, рано дивитись на схід.
У таборах солдатських не скоро гратимуть сурми.
Білий каптар чорною шерстю вкритий.
е зазирай, господине, йому в лице.
Куля його не бере, господарю, тож не лаштуй рушницю.
Кажуть, що він з подорожніх збирає мито,
Тільки не кажуть яке. І, напевне, за це
Білі солдати бояться його і генерал боїться.
Білий каптар губами торкається шибки.
Подих його туманить тоненьке скло.
Вікна малі, крізь них лиш рука пролізе.
У господині з руки випадає скибка.
Чути стає, як сухо дихає зло –
Зброя і вибухівка в ящиках і валізах.
Сонний господар бгає до люльки листя.
Лиш сірники сирі, та й рука тремтить.
Завтра прийдуть зелені по сіль та гранати,
Думає він і ловить люлькою іскру.
Білий каптар піде, як вогонь догорить.
Просто він дуже любить вогонь споглядати.

* * *

...Це – мистецтво висушити криницю так, щоб наступного дня в ній не залишилося ані краплі води...

Отфрїд Пропелер «Крабат»

Це – мистецтво переселятися з тіла в тіло
Вздовж напрямку руху метропоїзда,
Повертаючись потім назад...
Тут усе просто. Головне – не злякатись чужого обличчя,
Котре може виявитись вашим.
Це схоже на сон, коли, блукаючи по цвинтарю,
Ви зустрічаєте пам’ятник зі своєю фотографією.
Відразу після переселення необхідно глибоко вдихнути.
Так ви відчуєте одночасно

і нікотин у легенях об’єкта,
і його повний, розтягнутий шлунок,
і перехоплений тугим пасом живіт,

А це – найкоротший шлях до телепатії.
І ще один важливий момент. Будьте обережні:

Об’єкт може вийти на будь-якій зупинці.
А двері метро – затовста перешкода для повернення в себе.
Але якщо це таки сталося,

необхідно промовити мантру №128.
Вона вмикає стоп-крани.



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.