Головна статті
Український самвидав, №2 (21), травень, 2007
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Всі сторінки
Ірина Рапп, Василь Овсієнко. Слово про митця" />

Ірина Рапп, Василь Овсієнко. Слово про митця

24 квітня 2007 року в Івано-Франківську помер видатний художник Опанас Заливаха. Народився митець на Харківщині 26 листопада 1925 року. Голодного 1933 року сім’ї вдалося виїхати з України на Далекий Схід. Панас вчився в художніх училищах, 1946 року вступив у Ленінградський державний інститут живопису, скульптури, архітектури ім. Рєпіна Академії мистецтв СРСР, але закінчити його зумів лише 1960 року, бо був виключений «за поведінку, недостойну радянського студента» — не пішов на зустріч із кандидатом у депутати. Про українство задумався, коли студенти інших національностей питали: «А звідки ти? До якої культури належиш?». Працював у Калінінграді, в Тюмені.

У 1957 році Панас Заливаха побував у Косові на практиці — і захотів бути українцем. У грудні 1961 перебирається до Івано-Франківська, часто буває в Клубі Творчої Молоді в Києві, знайомиться з шістдесятниками Іваном Світличним, Іваном Дзюбою, Євгеном Сверстюком. У 1964 році до ювілею Т. Шевченка Заливаха разом з Аллою Горською, Людмилою Семикіною, Галиною Зубченко, Галиною Севрук створив вітраж у Київському університеті. Але ще до прийняття комісією вночі проти 9 березня вітраж був знищений за розпорядженням партійних органів — як «націоналістичний».

27 серпня 1965 року Заливаху заарештовано і в березні 1966 засуджено на 5 років таборів суворого режиму за ч.1 ст. 62 КК УРСР, «антирадянська агітація і пропаганда» — за читання і зберігання самвидаву. Карався в Мордовії, де малювати йому забороняли. Тоді Заливаха взявся за малу ґрафіку — екслібриси, листівки. Усі роботи вилучали і знищували. Так пропало понад 200 робіт художника.

Після звільнення Заливаха працює креслярем на побуткомбінаті. Разом із Софією Караффою-Корбут створив низку проектів у видавництвах «Веселка» та «Каменяр». Плідно працює у станковому мистецтві. Стрімко еволюціонує до асоціативного осмислення образу. У 80-х експериментує в царині станкової та монументальної пластики. Створює дизайнерські проекти інтер’єрного оформлення (кафе «Медівня», ресторан «Білий камінь», кафе «Молочне»). 1987 Заливаха став одним з ініціаторів створення Української асоціації незалежної творчої інтеліґенції (УАНТІ). Оформляє обкладинку самвидавного журналу «Український вісник».

Повернутися до активної творчостi Опанас Iванович зміг аж iз настанням демократичних змiн в СРСР. Свiдченням цього є ряд робiт майстра, таких як «Є i будемо», «Дзвонар», «Червона калина», «ХХ вiк», «Мироносицi», «Українська мадонна», «Портрет Василя Стуса», «Портрет Шевченка», «Козака несуть», «Початок». 1988 року після багаторічних заборон влаштовано персональні виставки Панаса Заливахи в Івано-Франківську, Львові, 1989 — в музеї Т. Шевченка в Києві, згодом у Торонто, Лондоні, Нью-Йорку. П. Заливаха — лауреат премії імені Василя Стуса 1989 та Національної премії імені Тараса Шевченка 1995 року. 2003 року вийшов його Альбом (Упор. Б. Мисюга. — К.: Смолоскип, 2003. — 160 с., іл.).

Талановитий, самобутній художник, людина високих чеснот, Опанас Заливаха був загальновизнаним видатним представником української культури. Поховали художника 26 квітня в Івано-Франківську.

Опанас Заливаха, «У мандри»

 



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.