Головна статті
Український самвидав, №4 (19), жовтень, 2006
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Всі сторінки
Осип Зінкевич, Голова видавництва «Смолоскип». У тридцяту річницю Української Гельсінкської групи" />

Осип Зінкевич, Голова видавництва «Смолоскип». У тридцяту річницю Української Гельсінкської групи

Фото учасників Української Гельсінкської Групи в експозиції Музею-архіву українського самвидаву

9 листопада 1976 року, рівно тридцять років тому, по світу пролунала вістка про створення Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінкських угод. Це вперше за 60 років України у складі СРСР було створено легальну, відкриту, згідно з Конституцією УРСР і Гельсінкськими угодами громадську організацію.

У той день ініціатори створення тієї Групи жодним чином не могли передбачити, якою буде реакція влади, хоч сумнівів у нікого не було, що влада зреагує точно так само, як вона реагувала на творення підпільних українських організацій. Сьогодні 30 років пізніше майже неможливо сказати, чи члени-засновники Групи думали і планували, як донести інформацію про їхню діяльність до країн Заходу, які підписали Гельсінкські Угоди. Група могла існувати, могла підготовляти заяви, меморандуми, звернення і залишатися «внутрішньою групою» і проблемою Союзу, діяти в кордонах УРСР і СРСР і не прорвати інформаційної блокади Союзної влади щодо України.

Після першого знакового прориву України у Західний світ «Лихом з розуму» і «Українськими вісниками» В’ячеслава Чорновола, українське питання набувало зовсім інших поворотів. Вперше після десятиліть світ заговорив про Україну, про репресії, національне питання, колоніальний статус України у складі СРСР. Після розгрому вісниківського середовища Чорновола, нових ув’язнень і репресій, на деякий час світ залишався в очікуванні. Чи зможе Україна знову заговорити, чи знайдуться люди нові й інші, які зуміють скористатися новою нагодою, Угодами, які були підписані у Гельсінкі у серпні 1975 року?

Про створення московської Гельсінкської групи відразу заговорив увесь світ. У Москві — десятки західних пресових агентств, посольств, торговельних представництв.

У той самий час Україна перебувала у повній ізоляції від Заходу. Чи знайдуться шляхи, якими б донести інформацію на Захід? Щоб повідомити світ про створення Групи, Микола Руденко мусів їхати до Москви, щоб там, на приватній квартирі, влаштувати прес-конференцію і донести до відома світу і країн-учасниць Гельсінкського процесу, що Україна знову Є, що УРСР, член Організації Об’єднаних Націй, ЮНЕСКО і МАГАТЕ опинилася поза Гельсінкським процесом.

Коли Західні радіостанції заговорили про створення Української Гельсінкської Групи, представники правозахисних українських комітетів оборони українських політв’язнів у США, усвідомлювали собі і знали, що без допомоги українського Заходу прорвати інформаційну блокаду України самим членам Української Гельсінкської Групи буде неможливо.

Незважаючи на негативне ставлення до Гельсінкського процесу деяких українських крайньо правих політичних груп, українські правозахисники пішли на ризик, проти політичної течії потужних українських діаспорних сил і вирішили створити у США відповідник, своєрідне представництво Української Гельсінкської Групи на Заході.

У перших днях після 9 листопада не було жодних можливостей, щоб сконтактуватися з представниками УГГ у Києві і домовитися з ними. Фактично за тиждень після створення Української Гельсінкської групи, 17 листопада 2006 року, з ініціативи «Смолоскипа» відбулася нарада представників українських правозахисних груп в Америці — Вашингтона, Балтимора, Філадельфії, Нью-Йорку й Детройту і створено Комітет Гельсінкських Гарантій для України, який очолив президент «Смолоскипа» доктор Андрій Зварун.

А ще чотири дні пізніше, у неділю 21 листопада, відбулася перша телефонна розмова представника Вашингтонського Комітету з головою УГГ Миколою Руденком, під час якої узгоджено співпрацю і обопільно визнано, що на Заході УГГ буде представляти Вашингтонський Комітет.

На Заході у видавництві «Смолоскип» опубліковано майже всі документи УГГ («Український Правозахисний Рух», 1978 і «Українська Гельсінкська Група: 1978–1982», 1983). В Україні треба було чекати майже тридцять років, щоб ті документи опублікувала Харківська Правозахисна Група. Документи УГГ, опубліковані на Заході українською і англійською мовою донесено до відома широкої громадськості Заходу, до парламентів і держав-учасників Гельсінкського процесу, а в Україні ці документи були поширювані шляхом самвидаву.

Західні країни визнали Українську Гельсінкську Групу і боротьбу її членів за національні і людські права: Президент США Рональд Рейґан проголосив день 9 листопада 1982 року Днем Української Гельсінкської Групи.

29 жовтня 1981 р. Сенат Канади, 25 серпня 1983 р. Сенат Австралії

і 6 травня 1986 р. Сенат США спеціальними резолюціями відзначали діяльність Української Гельсінкської Групи, а 10 листопада 1986 року — 10-ту річницю УГГ було відзначено під час Гельсінкської конференції у Відні.

В Україні 20-річчя УГГ відзначила Українська Республіканська партія невеличкою документальною брошурою, а з нагоди 25-річчя у Києві відбулися конференції і зустрічі.

У тридцяту річницю в видавництві «Смолоскип» пройде конференція, а також побачить світ документальна книга, присвячена діяльності УГГ.

В цій книзі буде опубліковано історико-документальну статтю Василя Овсієнка, декілька важливих документів УГГ, біографічні дані про всіх членів УГГ, інформації про діяльність вашингтонського Комітету Гельсінкських Гарантій для України і Закордонного Представництва УГГ, бібліографію видань УГГ українською й іншими мовами та публікацій про УГГ, а крім того — ілюстраційні матеріали.

Опублікувати ці документальні матеріали стало можливим завдяки колекції Музею-архіву українського самвидаву при видавництві «Смолоскип» у Києві.

 



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.