Головна статті
Український самвидав, №1-2 (16-17), березень, 2006
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Сторінка 8
Сторінка 9
Сторінка 10
Всі сторінки
Василь Стус. Двадцять років після смерті: сучасне сприйняття та переосмислення" />

Василь Стус. Двадцять років після смерті: сучасне сприйняття та переосмислення

Cаме під такою назвою відбулася в Києві 3 лютого 2006 року в будинку «Смолоскипа» наукова конференція, організована Музеєм-архівом українського самвидаву та видавництвом «Смолоскип», присвячена пам'яті видатного українського поета і дисидента Василя Стуса.

Фотопортрет Василя Стуса

 Оскільки багато аспектів творчості поета пов'язано з його страдницьким життям, про що не раз наголошено на конференції, нагадаємо читачам найважливіші сторінки з життя Василя Стуса, без чого не можна адекватно сприймати його творчість.

Василь Стус народився 6 січня 1938 в с. Рахнівка, Гайсинського р-ну, Вінницької обл. Навчався на історико-філологічному факультеті Сталінського педагогічного інституту, потім викладав українську мову та літературу.

1959 року було опубліковано першу добірку віршів в «Літературній газеті» В. Стуса, яка засвідчила появу нової поетичної зірку в українській літературі. Але юнак прагне поглибити свої теоретичні знання з філології і тому 1963 р. вступає до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Шевченка Академії Наук УРСР. Як згадують Іван Світличний, Євген Сверстюк, Юрій Бадзьо — друзі поета — саме роки навчання в аспірантурі, найменш ідеологізованій структурі порівняно з «чужою школою та інститутом», допомогли найбільше поету у формуванні поетичного мислення та формуванні особистості. Протягом двох неповних років з 1963 р. по 1965 р. В. Стус має змогу читати найкращі книги в найкращих бібліотеках України, обговорювати найновіші досягнення літературознавчої думки в колі шістдесятників.

Однак тоді ще маловідомий поет як чесний громадянин не міг стояти осторонь, не виступити проти репресій й комуністичного режиму стосовно української інтелігенції.

4 вересня 1965 р. на прем'єрному перегляді фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» в Києві В. Стус разом з Іваном Дзюбою взяв участь в акції протесту проти арештів, за що 20 вересня був виключений з аспірантури.

Почалися нелегкі часи пошуку праці — на будівництві, кочегаром, в Державному історичному архіві, інженером технічної інформації в проектно-конструкторському бюро. Ідеологічного тиску зазнає поет і на літературній творчості — 1965 р. спробував видати свою першу книжку «Круговерть». Але після негативної рецензії М. Нагнибіди, в якій було піддано критиці ідейно-художні критерії автора та його громадянську позицію, книжку було знято з плану.

Протягом 1965–1971 років В. Стус працює над літературознавчими студіями: «Феномен доби» (про творчість П. Тичини), «Зникоме розцвітання» (про творчість В. Свідзінського), пише критичні статті про сучасну українську поезію., а також активно працює в царині перекладу, зокрема Рільке, Ґете, Брехта («Життя Галілея»), Лорки, німецьких експресіоністів, Целяна, Ґі де Мопассана та ін. Однак надрукувати свої праці під власним ім'ям стає все важче, виникають перші спроби поширення власних творів у самвидаві.

Наступна поетична збірка, «Зимові дерева», також не вийшла друком в Україні, хоч мала позитивні редакційні рецензії поета Івана Драча і критика Євгена Адельгейма.

Попри невдачі з пошуком роботи та опублікування власних творів в Радянській Україні В.Стуса шанують за кордоном. Так 1970 р. книга «Зимові дерева» вийшла в Бельгії.

Протягом другої половини 1960-х років В.Стус формується як правозахисник з відвертою громадянською позицією. Він протестує проти реставрації культу особи Сталіна, проти політики денаціоналізації, обмежень свободи слова; пише відкриті листи до Президії Спілки письменників на захист В. Чорновола (кінець 1968 р.) — з приводу опублікованої в «Літературній Україні» наклепницької статті О. Полторацького «Ким опікуються деякі гуманісти», редакторові журналу «Вітчизна» Л. Дмитерку з гострою критикою його виступів проти І. Дзюби ("Місце в бою чи розправі», 1969), до ЦК КПУ і КДБ, до Верховної Ради України (1970), де Стус виступає проти обмеження свободи слова, порушень прав людини тощо.

13 січня 1972 р. В.Стуса було заарештовано і звинувачено у проведенні антирадянської агітації й пропаганди. Під час слідства Стусом було написано поетичну збірку «Час творчости/Dichtenszeit», що містить близько 300 оригінальних віршів та понад 200 перекладів з Ґете.

За написання 14 віршів та 10 літературознавчих статей, що й було головним злочином В. Стуса перед радянським режимом, у вересні 1972 поет засуджений до 5 р. таборів суворого режиму і 3 р. заслання.

Впродовж всього періоду ув'язнення В. Стус був активним учасником боротьби за надання статусу політв'язня, проти свавілля табірної адміністрації, а 15 липня 1976, як протест проти карального режиму, зрікається радянського громадянства. За час перебування в Мордовії було створено збірку віршів «Палімпсести», перекладено всі «Сонети до Орфея» Рільке. Час від часу вірші під час обшуків, так званих «шмонів», забирали, нависала загроза їх знищення, що було для В. Стуса найстрашнішим випробуванням, тому поет намагався якомога більше віршів переслати у своїх листах до дружини й друзів.

1977 року поет листовно дає згоду на членство в Українській громадській групі сприяння виконанню гельсінських угод.

У серпні 1979 повернувся після ув'язнення в Київ, працює не за професією через «негласну» заборону, а формувальником у ливарному цеху, на конвеєрі взуттєвого об'єднання «Спорт».

14 травня 1980 р. знову заарештований і засуджений до 10 р. таборів особливо суворого режиму і 5 років заслання, як особливо небезпечний рецидивіст. Цікаво, що на суді його захисником був В. Медведчук, який сьогодні вважається одним з лідерів сучасної «опозиції» Президенту В. Ющенку. В жовтні 1980 з листом на захист Стуса до учасників Мадридської наради з перевірки виконання Гельсінкської угоди звернувся академік Андрій Сахаров.

Термін відбував В.Стус у таборі смерті в с. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл., ВС-389/36-1. Умови утримання тут були дуже надзвичайно тяжкими: постійні утиски адміністрації, позбавлення побачень, хвороби. На початку 1983 поет тримає голодівку 18 діб! На рік був запроторений в одиночку! Проте навіть в таких нелюдських умовах тривала робота над віршами та перекладами. Приблизно 250 віршів, написаних верлібром, і 250 перекладів мали скласти книгу, названу ним «Птах душі». Але все написане негайно конфіскувалося — доля цих текстів й досі невідома.

Однак в 1983 р. В.Стусу вдалося передати на волю текст під назвою «З таборового зошита». Після його опублікування на Заході тиск на В.Стуса посилився.

28 вересня 1985 р. за вигаданим приводом В.Стус черговий раз був кинутий до карцеру, де оголосив голодівку протесту «до кінця», де й загинув уночі з 3 на 4 вересня 1985. Таємно похований на кладовищі с. Борисово тюремними наглядачами, які не дочекались приїзду рідних. 19 листопада 1989 р. В.Стус повернувся в рідну Україну і був перепохований разом з О.Тихим і Ю. Литвином на Байковому кладовищі в Києві.

Лише в незалежній Україні поет-правозахисник В.Стус став визнаним на батьківщині — 1993 р. творчість В.Стуса відзначена Державною премією ім. Т.Шевченка; протягом 1994-1999 рр. вийшло академічне видання творів Стуса у 6 томах, 9 книгах, підготоване редакційною колегією на чолі з М.Коцюбинською, а в 2005 році В.Стус став Героєм України, згідно з наказом Президента В. Ющенка.

Ця коротенька розповідь про життя Василя Стуса засвідчує, що дослідники творчості не можуть говорити про нього лише як про поета, не враховуючи життєві обставини, в яких творив В. Стус, що часом сприяє «сакралізованому» розумінню поета, перш за все, як мученика, борця. Зрозуміло, що до нас дійшли далеко не всі його твори, оскільки під час ув'язнення пропало багато його книг і рукописів, які й досі не віднайдені, що складає ще одну вагому проблему дослідження творчості В. Стуса.

Чи можемо ми, сучасні дослідники, сьогодні подивитись на творчість В. Стуса дещо з іншого боку, спробувати заглибитись в його творчість та віднайти поетичного генія?

Відповіді на ці запитання та багато інших проблемних моментів ми прагнули віднайти у спільному обговорені під час роботи конференції під назвою «Василь Стус. Двадцять років після смерті: сучасне сприйняття та переосмислення (соціологічні, політико-правові, лінгвістичні, літературознавчі та інші аспекти)», що покликана була, перш за все, спробувати переосмислити творчість поета з погляду сьогодення.

Варто зауважити, що наукових конференцій, присвячених творчості В. Стуса не так вже і багато відбулося в Україні за останні 15 років, зважаючи на те, що за поетичним талантом його називають «Тарасом Шевченком у ХХ столітті». Пригадується лише 2-3 подібні заходи, зокрема і конференція 1996 року в Києві, на яких все ж було зосереджено погляд на сакральному образі поета, і менше говорилося про творчість.

Музей-архів українського самвидаву та видавництво «Смолоскип» перш за все прагнули розпочати наукову дискусію і спробувати сформувати коло «стусознавців», які прагнуть досліджувати творчість В. Стуса в нових реаліях та умовах. Для цього ми запросили дослідників творчості В. Стуса різного покоління, як молодих науковців (переважно студентів та аспірантів), так і знаних літературознавців сучасної України: М.Коцюбинську, Є.Сверстюка, В.Овсієнка, В.Кіпіані, Е. Соловей.

Власне це нам і вдалося, підтвердженням чому є жваві дискусії учасників конференції та їхні наукові доповіді високого класу, що прозвучали в Києві. Хотілося б назвати тих молодих людей, для яких постать В.Стуса, за влучним висловлюванням Михайлини Коцюбинської, знаного літературознавця та лауреата Державної премії ім. Т.Шевченка, «відкрилася в глибину». Це Гарбар Марина з темою «Категорія простору в художньому світі збірки В. Стуса «Палімпсести», Харківський національний університет радіоелектроніки, кафедра українознавства, кандидат філологічних наук, Віват Ганна Іванівна, «Сон як концепція і сон як художній прийом у творчості Василя Стуса», Одеська національна академія харчових технологій, кандидат філологічних наук, Криловець Роман Анатолійович, «Філософська поезія Василя Стуса (на матеріалі збірок «Веселий цвинтар» і «Палімпсести»)», Національний університет «Острозька академія», аспірант, Поколенко Наталія, «Концепція націопростору в ліриці В. Стуса», аспірант, Донецьк, Савчук Григорій, «Небесні кольори у збірці «Палімпсести» В. Стуса», Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна, аспірант, Черемська Ольга, «Відгомони апокрифічної легенди та української народної духовної лірики у творчості Василя Стуса. Функціональні можливості стилізації», Харківський літературний музей, аспірант, Бабенко Валерій Михайлович, «Традиція й новаторство філософсько-світоглядних аспектів творчості В. Стуса», Донбаська національна академія будівництва і архітектури, кафедра філософії, кандидат філософських наук, доцент, Дмитрук Ольга, «Пророчі мотиви в поезії Василя Стуса», Рівненський державний гуманітарний університет, факультет української філології, студентка, IV курс, Найчук Євгенія, «Самотність як поетична тема Василя Стуса», Полтавський державний педагогічний університет ім. В.Г.Короленка, філологічний факультет, студентка, V курс, Оліфіренко Леся, «Антитетичність у поетиці Василя Стуса як відображення світогляду митця», Донецький інститут ринку та соціальної політики, доцент, кандидат філологічних наук, Стамплевська Ірина, «Світлий образ Еврідіки у піснях Орфея (образ дружини в поезії В. Стуса)», м. Цюрупинськ, Херсонщина, Тимченко Антоніна, «Василь Стус і рецепція творчості Володимира Свідзінського», студентка Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна, філологічний факультет, IV курс, Ісаєв Ігор, «Українські псалми (на прикладі поезій В. Стуса)», Запорізький національний університет, філологічний факультет, студент, ІІІ курс, Кандибка Наталія, «... Пізнати його мислення можна в кожному творі...» (Естетичні погляди В. Стуса на прикладі його літературознавчих праць)», Запорізький національний університет, філологічний факультет, студентка, ІІІ курс, Кисіль Віктор, «Два листи одного поета», с. Пісочин, Харківський р-н, Харківська обл., аспірант, Козир Олена Вікторівна, «Стежками Василя Стуса», Харків, Кузнецов Володимир Олександрович, «Епістолярна спадщина Василя Стуса: листи як форма існування», Донецький національний університет, кафедра історії української літератури, аспірант, Міщук Уляна, «Рецепція світу в мовотворчості Василя Стуса», Інститут української мови НАН України, Київ, відділ лексикології та комп'ютерної лексикографії, аспірант, Несвіт Сергій, «Морально-етичні домінанти В. Стуса в епістолярії», Донецький національний університет, кафедра української літератури і фольклористики, аспірант, Носенко Ірина, «До проблеми вивчення постаті Василя Стуса в школі», Полтавський державний педагогічний університет ім. В.Г.Короленка, філологічний факультет, студентка, V курс, Остапчук Юлія, «Синтаксичний аспект Стусового «самособоюнаповнення» (стилістичні функції простого неелементарного речення у творчості письменника)», Рівненський державний гуманітарний університет, факультет української філології, студентка, V курс, Подкоритова Лариса, «Василь Стус: анамнез захворювання», м. Хмельницький, аспірант, Пурій Наталя, «Грім серед не зовсім чистого неба, або місце національних героїв у встановленні національної свідомості», м. Дрогобич, Львівська обл., студентка, ІV курс, Федорченко Ольга Олександрівна, «Сучасне переосмислення ключових образів в поезії Стуса», м. Керч, Крим, аспірант, Хорунжий Юрій Михайлович, «Йоґанн Вольфґанґ Ґете і Василь Стус», Київ, письменник, Черних Катерина Володимирівна, «Василь Стус — «магістри гри» (символізм сосни в поетичній творчості митця)», Запорізький національний університет, філологічний факультет, студентка, ІІІ курс, Шміло Галина, «Іменники-оказіоналізми в поезії Василя Стуса», Львівський національний університет, студентка, ІV курс, Шупта Дмитро, «Зустріч з Василем Стусом», Одеса, письменник, та інші.

Частина доповідачів у будинку «Смолоскипа»

Власне, лише перелік учасників конференції та їх наукові інтереси вражає своєю багатогранністю та ерудицією. Цікаво, що давній міф про те, що В.Стуса вивчають і досліджують лише в Києві, про який протягом останніх 15 років часто говорять наукові керівники своїм аспірантам під час вибору теми дисертації в регіональних вузах, абсолютно спростувався: на конференції лише 2 представники були з Києва, а решта — з регіонів. А найбільшу зацікавленість викликає постать В.Стуса най його рідному Сході України — на Донбасі та Харківщині.

Як слушно зауважив один з учасників обговорення Дмитро Шупта з Одеси, що в будинку «Смолоскипа» на конференції 3 лютого зібралося три категорії людей.

Перша категорія — це люди, які пройшли з В. Стусом тяжкий і водночас щасливий шлях 1960-1980-х років, зокрема М.Коцюбинська, Є.Сверстюк, В.Овсієнко, про що вони говорили на круглому столі.

Друга — це науковці, які починали досліджувати творчість поета ще за його життя, але які виховувалися під сильним ідеологічним пресом, а відтак це вплинуло на їхні дослідження.

Та третя, наймасовіша аудиторія, — це 20–30 літні дослідники, які мають змогу поглянути на В. Стуса по-новому, через призму новітніх знань. Саме таке поєднання різновікових учасників наукової конференції якнайкраще може сприяти діалогу між поколіннями та виробленню нового погляду на проблеми дослідження В. Стуса, про що неодноразово говорили М.Коцюбинська, Є.Сверстюк, В.Овсієнко, Е. Соловей та інші учасники.

Віртуальними учасниками конференції стали також Осип Зінкевич та Надія Світлична, яка надіслала привітальне слово до «Смолоскипа», в якому зокрема сказано:

« ...З великим зворушенням довідавшися про те, що Василь Стус через 20 років після насильницької смерти зібрав таку кількість зацікавленим його життям, творчістю і смертю-безсмертям, вітаю Вас усіх з-поза океану, з Америки, куди він посилав-передавав свої Палімпсести.

За цих 20 років, що кардинально змінили нас і особливо нашу країну, виросло нове покоління, для якого Василь Стус — певною мірою абстракція, відгороджена висотою його таланту. Попри солідні видання, Стуса ще не відкрито для сучасників. Ще багато тем чекають дослідників: ще досі закрита тема ролі В. Медведчука в долі і смерті Стуса; ще не вивчено палімпсестности невільницької творчости В. Стуса, не проаналізовано його в'язничних записок, переданих із герметично закритого табору. Ще не досліджені архіви з Музею шістдесятництва й інших архівних збірок.

Для нашого покоління, яке мало щастя жити в одній із ним атмосфері, Василь Стус вивищився як борець за людську гідність і як літератор — талановитий і сумлінний. А водночас він лишився в пам'яті доброю і вразливою людиною з цілком земними слабкостями і чеснотами.

Для нашої родини (передусім для Івана Світличного) він був і лишився побратимом, братом, нероздільною душею. Як згадувала наша мама, Іван (уже хворий і безсилий) якось містично відчув загибель Василя ще до того, як стало відомо про його смерть. А Василь мріяв у своєму зеківському листі: «Молю Бога, аби стрітися колись з Іваном, схилити за дружнім тихим столом свої сиві чуприни, відчути джерельний голос Сверстюка — і померти можна, їй-Богу».

Тепер Іван і Василь стрілися, за Іриною Жиленко, «в Києві небеснім, за золотими вікнами зірок», де «Стусові і вічність тіснувата».

Можливо, найцікавішими подіями на конференції були жваві дискусії між представниками різних поколінь, зокрема на тему «хвороби душі» В. Стуса, проблеми сприймання учнями та студентами творів В. Стуса тощо. З'ясувалася і цікава деталь в біографії В. Стуса — це висунення його на Нобелівську премію в галузі літератури 1985 року, якого насправді не було, про що документально стверджував відомий журналіст Вахтанг Кіпіані.

До речі, Вахтанг Кіпіані зміг дослідити одну з «білих плям» в біографії В. Стуса на матеріалі понад 1200 архівних документів Музею-архіву українського самвидаву, презентація яких відбулася в електронному режимі під час роботи конференції. Це і публікації творів В. Стуса окремими книгами та в збірниках в Україні та закордоном як українською, так і різними мовами; це статті про життя та творчість Василя Стуса українською та різними європейськими мовами; це переклади творів В. Стуса; тексти радіопередач «Радіо «Свобода»; документи Української визвольної ради; різноманітне листування; біографічні матеріали та багато інших важливих матеріалів.

Під час конференції також відбулася презентація документальної виставки про життя і творчість В. Стуса, на якій було представлено рідкісні фотознімки поета та його найближчого оточення, звучав «живий» голос поета під час декламування власних віршів, а також були представлені інші унікальні матеріали з архівів Музею-архіву українського самвидаву.

Конференція «Василь Стус. Двадцять років після смерті: сучасне сприйняття та переосмислення (соціологічні, політико-правові, лінгвістичні, літературознавчі та інші аспекти)» матиме і своє логічне продовження — в березні 2006 року вийде спеціальний випуск журналу «Молода нація», присвячений нашому обговоренню творчості В. Стуса, а також до літа 2006 р. триватиме перша документальна виставка в Києві про життя і творчість В. Стуса в будинку «Смолоскипа», на яку запрошуємо всіх охочих.

Сподіваємося, що наступна наукова конференція, присвячена 30-ій річниці утворення Української громадської групи сприяння виконанню гельсінських угод, що відбудеться восени 2006 р., збере не меншу кількість учасників як з України, так і з її меж та стане гідним пошануванням справжніх Героїв України.

 



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.