Головна статті
Український самвидав, №1-2 (16-17), березень, 2006
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Сторінка 8
Сторінка 9
Сторінка 10
Всі сторінки


Василь Стус. Двадцять років після смерті: сучасне сприйняття та переосмислення" />

Василь Стус. Двадцять років після смерті: сучасне сприйняття та переосмислення

Cаме під такою назвою відбулася в Києві 3 лютого 2006 року в будинку «Смолоскипа» наукова конференція, організована Музеєм-архівом українського самвидаву та видавництвом «Смолоскип», присвячена пам'яті видатного українського поета і дисидента Василя Стуса.

Фотопортрет Василя Стуса

 Оскільки багато аспектів творчості поета пов'язано з його страдницьким життям, про що не раз наголошено на конференції, нагадаємо читачам найважливіші сторінки з життя Василя Стуса, без чого не можна адекватно сприймати його творчість.

Василь Стус народився 6 січня 1938 в с. Рахнівка, Гайсинського р-ну, Вінницької обл. Навчався на історико-філологічному факультеті Сталінського педагогічного інституту, потім викладав українську мову та літературу.

1959 року було опубліковано першу добірку віршів в «Літературній газеті» В. Стуса, яка засвідчила появу нової поетичної зірку в українській літературі. Але юнак прагне поглибити свої теоретичні знання з філології і тому 1963 р. вступає до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Шевченка Академії Наук УРСР. Як згадують Іван Світличний, Євген Сверстюк, Юрій Бадзьо — друзі поета — саме роки навчання в аспірантурі, найменш ідеологізованій структурі порівняно з «чужою школою та інститутом», допомогли найбільше поету у формуванні поетичного мислення та формуванні особистості. Протягом двох неповних років з 1963 р. по 1965 р. В. Стус має змогу читати найкращі книги в найкращих бібліотеках України, обговорювати найновіші досягнення літературознавчої думки в колі шістдесятників.

Однак тоді ще маловідомий поет як чесний громадянин не міг стояти осторонь, не виступити проти репресій й комуністичного режиму стосовно української інтелігенції.

4 вересня 1965 р. на прем'єрному перегляді фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» в Києві В. Стус разом з Іваном Дзюбою взяв участь в акції протесту проти арештів, за що 20 вересня був виключений з аспірантури.

Почалися нелегкі часи пошуку праці — на будівництві, кочегаром, в Державному історичному архіві, інженером технічної інформації в проектно-конструкторському бюро. Ідеологічного тиску зазнає поет і на літературній творчості — 1965 р. спробував видати свою першу книжку «Круговерть». Але після негативної рецензії М. Нагнибіди, в якій було піддано критиці ідейно-художні критерії автора та його громадянську позицію, книжку було знято з плану.

Протягом 1965–1971 років В. Стус працює над літературознавчими студіями: «Феномен доби» (про творчість П. Тичини), «Зникоме розцвітання» (про творчість В. Свідзінського), пише критичні статті про сучасну українську поезію., а також активно працює в царині перекладу, зокрема Рільке, Ґете, Брехта («Життя Галілея»), Лорки, німецьких експресіоністів, Целяна, Ґі де Мопассана та ін. Однак надрукувати свої праці під власним ім'ям стає все важче, виникають перші спроби поширення власних творів у самвидаві.

Наступна поетична збірка, «Зимові дерева», також не вийшла друком в Україні, хоч мала позитивні редакційні рецензії поета Івана Драча і критика Євгена Адельгейма.

Попри невдачі з пошуком роботи та опублікування власних творів в Радянській Україні В.Стуса шанують за кордоном. Так 1970 р. книга «Зимові дерева» вийшла в Бельгії.

Протягом другої половини 1960-х років В.Стус формується як правозахисник з відвертою громадянською позицією. Він протестує проти реставрації культу особи Сталіна, проти політики денаціоналізації, обмежень свободи слова; пише відкриті листи до Президії Спілки письменників на захист В. Чорновола (кінець 1968 р.) — з приводу опублікованої в «Літературній Україні» наклепницької статті О. Полторацького «Ким опікуються деякі гуманісти», редакторові журналу «Вітчизна» Л. Дмитерку з гострою критикою його виступів проти І. Дзюби ("Місце в бою чи розправі», 1969), до ЦК КПУ і КДБ, до Верховної Ради України (1970), де Стус виступає проти обмеження свободи слова, порушень прав людини тощо.

13 січня 1972 р. В.Стуса було заарештовано і звинувачено у проведенні антирадянської агітації й пропаганди. Під час слідства Стусом було написано поетичну збірку «Час творчости/Dichtenszeit», що містить близько 300 оригінальних віршів та понад 200 перекладів з Ґете.

За написання 14 віршів та 10 літературознавчих статей, що й було головним злочином В. Стуса перед радянським режимом, у вересні 1972 поет засуджений до 5 р. таборів суворого режиму і 3 р. заслання.

Впродовж всього періоду ув'язнення В. Стус був активним учасником боротьби за надання статусу політв'язня, проти свавілля табірної адміністрації, а 15 липня 1976, як протест проти карального режиму, зрікається радянського громадянства. За час перебування в Мордовії було створено збірку віршів «Палімпсести», перекладено всі «Сонети до Орфея» Рільке. Час від часу вірші під час обшуків, так званих «шмонів», забирали, нависала загроза їх знищення, що було для В. Стуса найстрашнішим випробуванням, тому поет намагався якомога більше віршів переслати у своїх листах до дружини й друзів.

1977 року поет листовно дає згоду на членство в Українській громадській групі сприяння виконанню гельсінських угод.

У серпні 1979 повернувся після ув'язнення в Київ, працює не за професією через «негласну» заборону, а формувальником у ливарному цеху, на конвеєрі взуттєвого об'єднання «Спорт».

14 травня 1980 р. знову заарештований і засуджений до 10 р. таборів особливо суворого режиму і 5 років заслання, як особливо небезпечний рецидивіст. Цікаво, що на суді його захисником був В. Медведчук, який сьогодні вважається одним з лідерів сучасної «опозиції» Президенту В. Ющенку. В жовтні 1980 з листом на захист Стуса до учасників Мадридської наради з перевірки виконання Гельсінкської угоди звернувся академік Андрій Сахаров.

Термін відбував В.Стус у таборі смерті в с. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл., ВС-389/36-1. Умови утримання тут були дуже надзвичайно тяжкими: постійні утиски адміністрації, позбавлення побачень, хвороби. На початку 1983 поет тримає голодівку 18 діб! На рік був запроторений в одиночку! Проте навіть в таких нелюдських умовах тривала робота над віршами та перекладами. Приблизно 250 віршів, написаних верлібром, і 250 перекладів мали скласти книгу, названу ним «Птах душі». Але все написане негайно конфіскувалося — доля цих текстів й досі невідома.

Однак в 1983 р. В.Стусу вдалося передати на волю текст під назвою «З таборового зошита». Після його опублікування на Заході тиск на В.Стуса посилився.

28 вересня 1985 р. за вигаданим приводом В.Стус черговий раз був кинутий до карцеру, де оголосив голодівку протесту «до кінця», де й загинув уночі з 3 на 4 вересня 1985. Таємно похований на кладовищі с. Борисово тюремними наглядачами, які не дочекались приїзду рідних. 19 листопада 1989 р. В.Стус повернувся в рідну Україну і був перепохований разом з О.Тихим і Ю. Литвином на Байковому кладовищі в Києві.

Лише в незалежній Україні поет-правозахисник В.Стус став визнаним на батьківщині — 1993 р. творчість В.Стуса відзначена Державною премією ім. Т.Шевченка; протягом 1994-1999 рр. вийшло академічне видання творів Стуса у 6 томах, 9 книгах, підготоване редакційною колегією на чолі з М.Коцюбинською, а в 2005 році В.Стус став Героєм України, згідно з наказом Президента В. Ющенка.

Ця коротенька розповідь про життя Василя Стуса засвідчує, що дослідники творчості не можуть говорити про нього лише як про поета, не враховуючи життєві обставини, в яких творив В. Стус, що часом сприяє «сакралізованому» розумінню поета, перш за все, як мученика, борця. Зрозуміло, що до нас дійшли далеко не всі його твори, оскільки під час ув'язнення пропало багато його книг і рукописів, які й досі не віднайдені, що складає ще одну вагому проблему дослідження творчості В. Стуса.

Чи можемо ми, сучасні дослідники, сьогодні подивитись на творчість В. Стуса дещо з іншого боку, спробувати заглибитись в його творчість та віднайти поетичного генія?

Відповіді на ці запитання та багато інших проблемних моментів ми прагнули віднайти у спільному обговорені під час роботи конференції під назвою «Василь Стус. Двадцять років після смерті: сучасне сприйняття та переосмислення (соціологічні, політико-правові, лінгвістичні, літературознавчі та інші аспекти)», що покликана була, перш за все, спробувати переосмислити творчість поета з погляду сьогодення.

Варто зауважити, що наукових конференцій, присвячених творчості В. Стуса не так вже і багато відбулося в Україні за останні 15 років, зважаючи на те, що за поетичним талантом його називають «Тарасом Шевченком у ХХ столітті». Пригадується лише 2-3 подібні заходи, зокрема і конференція 1996 року в Києві, на яких все ж було зосереджено погляд на сакральному образі поета, і менше говорилося про творчість.

Музей-архів українського самвидаву та видавництво «Смолоскип» перш за все прагнули розпочати наукову дискусію і спробувати сформувати коло «стусознавців», які прагнуть досліджувати творчість В. Стуса в нових реаліях та умовах. Для цього ми запросили дослідників творчості В. Стуса різного покоління, як молодих науковців (переважно студентів та аспірантів), так і знаних літературознавців сучасної України: М.Коцюбинську, Є.Сверстюка, В.Овсієнка, В.Кіпіані, Е. Соловей.

Власне це нам і вдалося, підтвердженням чому є жваві дискусії учасників конференції та їхні наукові доповіді високого класу, що прозвучали в Києві. Хотілося б назвати тих молодих людей, для яких постать В.Стуса, за влучним висловлюванням Михайлини Коцюбинської, знаного літературознавця та лауреата Державної премії ім. Т.Шевченка, «відкрилася в глибину». Це Гарбар Марина з темою «Категорія простору в художньому світі збірки В. Стуса «Палімпсести», Харківський національний університет радіоелектроніки, кафедра українознавства, кандидат філологічних наук, Віват Ганна Іванівна, «Сон як концепція і сон як художній прийом у творчості Василя Стуса», Одеська національна академія харчових технологій, кандидат філологічних наук, Криловець Роман Анатолійович, «Філософська поезія Василя Стуса (на матеріалі збірок «Веселий цвинтар» і «Палімпсести»)», Національний університет «Острозька академія», аспірант, Поколенко Наталія, «Концепція націопростору в ліриці В. Стуса», аспірант, Донецьк, Савчук Григорій, «Небесні кольори у збірці «Палімпсести» В. Стуса», Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна, аспірант, Черемська Ольга, «Відгомони апокрифічної легенди та української народної духовної лірики у творчості Василя Стуса. Функціональні можливості стилізації», Харківський літературний музей, аспірант, Бабенко Валерій Михайлович, «Традиція й новаторство філософсько-світоглядних аспектів творчості В. Стуса», Донбаська національна академія будівництва і архітектури, кафедра філософії, кандидат філософських наук, доцент, Дмитрук Ольга, «Пророчі мотиви в поезії Василя Стуса», Рівненський державний гуманітарний університет, факультет української філології, студентка, IV курс, Найчук Євгенія, «Самотність як поетична тема Василя Стуса», Полтавський державний педагогічний університет ім. В.Г.Короленка, філологічний факультет, студентка, V курс, Оліфіренко Леся, «Антитетичність у поетиці Василя Стуса як відображення світогляду митця», Донецький інститут ринку та соціальної політики, доцент, кандидат філологічних наук, Стамплевська Ірина, «Світлий образ Еврідіки у піснях Орфея (образ дружини в поезії В. Стуса)», м. Цюрупинськ, Херсонщина, Тимченко Антоніна, «Василь Стус і рецепція творчості Володимира Свідзінського», студентка Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна, філологічний факультет, IV курс, Ісаєв Ігор, «Українські псалми (на прикладі поезій В. Стуса)», Запорізький національний університет, філологічний факультет, студент, ІІІ курс, Кандибка Наталія, «... Пізнати його мислення можна в кожному творі...» (Естетичні погляди В. Стуса на прикладі його літературознавчих праць)», Запорізький національний університет, філологічний факультет, студентка, ІІІ курс, Кисіль Віктор, «Два листи одного поета», с. Пісочин, Харківський р-н, Харківська обл., аспірант, Козир Олена Вікторівна, «Стежками Василя Стуса», Харків, Кузнецов Володимир Олександрович, «Епістолярна спадщина Василя Стуса: листи як форма існування», Донецький національний університет, кафедра історії української літератури, аспірант, Міщук Уляна, «Рецепція світу в мовотворчості Василя Стуса», Інститут української мови НАН України, Київ, відділ лексикології та комп'ютерної лексикографії, аспірант, Несвіт Сергій, «Морально-етичні домінанти В. Стуса в епістолярії», Донецький національний університет, кафедра української літератури і фольклористики, аспірант, Носенко Ірина, «До проблеми вивчення постаті Василя Стуса в школі», Полтавський державний педагогічний університет ім. В.Г.Короленка, філологічний факультет, студентка, V курс, Остапчук Юлія, «Синтаксичний аспект Стусового «самособоюнаповнення» (стилістичні функції простого неелементарного речення у творчості письменника)», Рівненський державний гуманітарний університет, факультет української філології, студентка, V курс, Подкоритова Лариса, «Василь Стус: анамнез захворювання», м. Хмельницький, аспірант, Пурій Наталя, «Грім серед не зовсім чистого неба, або місце національних героїв у встановленні національної свідомості», м. Дрогобич, Львівська обл., студентка, ІV курс, Федорченко Ольга Олександрівна, «Сучасне переосмислення ключових образів в поезії Стуса», м. Керч, Крим, аспірант, Хорунжий Юрій Михайлович, «Йоґанн Вольфґанґ Ґете і Василь Стус», Київ, письменник, Черних Катерина Володимирівна, «Василь Стус — «магістри гри» (символізм сосни в поетичній творчості митця)», Запорізький національний університет, філологічний факультет, студентка, ІІІ курс, Шміло Галина, «Іменники-оказіоналізми в поезії Василя Стуса», Львівський національний університет, студентка, ІV курс, Шупта Дмитро, «Зустріч з Василем Стусом», Одеса, письменник, та інші.

Частина доповідачів у будинку «Смолоскипа»

Власне, лише перелік учасників конференції та їх наукові інтереси вражає своєю багатогранністю та ерудицією. Цікаво, що давній міф про те, що В.Стуса вивчають і досліджують лише в Києві, про який протягом останніх 15 років часто говорять наукові керівники своїм аспірантам під час вибору теми дисертації в регіональних вузах, абсолютно спростувався: на конференції лише 2 представники були з Києва, а решта — з регіонів. А найбільшу зацікавленість викликає постать В.Стуса най його рідному Сході України — на Донбасі та Харківщині.

Як слушно зауважив один з учасників обговорення Дмитро Шупта з Одеси, що в будинку «Смолоскипа» на конференції 3 лютого зібралося три категорії людей.

Перша категорія — це люди, які пройшли з В. Стусом тяжкий і водночас щасливий шлях 1960-1980-х років, зокрема М.Коцюбинська, Є.Сверстюк, В.Овсієнко, про що вони говорили на круглому столі.

Друга — це науковці, які починали досліджувати творчість поета ще за його життя, але які виховувалися під сильним ідеологічним пресом, а відтак це вплинуло на їхні дослідження.

Та третя, наймасовіша аудиторія, — це 20–30 літні дослідники, які мають змогу поглянути на В. Стуса по-новому, через призму новітніх знань. Саме таке поєднання різновікових учасників наукової конференції якнайкраще може сприяти діалогу між поколіннями та виробленню нового погляду на проблеми дослідження В. Стуса, про що неодноразово говорили М.Коцюбинська, Є.Сверстюк, В.Овсієнко, Е. Соловей та інші учасники.

Віртуальними учасниками конференції стали також Осип Зінкевич та Надія Світлична, яка надіслала привітальне слово до «Смолоскипа», в якому зокрема сказано:

« ...З великим зворушенням довідавшися про те, що Василь Стус через 20 років після насильницької смерти зібрав таку кількість зацікавленим його життям, творчістю і смертю-безсмертям, вітаю Вас усіх з-поза океану, з Америки, куди він посилав-передавав свої Палімпсести.

За цих 20 років, що кардинально змінили нас і особливо нашу країну, виросло нове покоління, для якого Василь Стус — певною мірою абстракція, відгороджена висотою його таланту. Попри солідні видання, Стуса ще не відкрито для сучасників. Ще багато тем чекають дослідників: ще досі закрита тема ролі В. Медведчука в долі і смерті Стуса; ще не вивчено палімпсестности невільницької творчости В. Стуса, не проаналізовано його в'язничних записок, переданих із герметично закритого табору. Ще не досліджені архіви з Музею шістдесятництва й інших архівних збірок.

Для нашого покоління, яке мало щастя жити в одній із ним атмосфері, Василь Стус вивищився як борець за людську гідність і як літератор — талановитий і сумлінний. А водночас він лишився в пам'яті доброю і вразливою людиною з цілком земними слабкостями і чеснотами.

Для нашої родини (передусім для Івана Світличного) він був і лишився побратимом, братом, нероздільною душею. Як згадувала наша мама, Іван (уже хворий і безсилий) якось містично відчув загибель Василя ще до того, як стало відомо про його смерть. А Василь мріяв у своєму зеківському листі: «Молю Бога, аби стрітися колись з Іваном, схилити за дружнім тихим столом свої сиві чуприни, відчути джерельний голос Сверстюка — і померти можна, їй-Богу».

Тепер Іван і Василь стрілися, за Іриною Жиленко, «в Києві небеснім, за золотими вікнами зірок», де «Стусові і вічність тіснувата».

Можливо, найцікавішими подіями на конференції були жваві дискусії між представниками різних поколінь, зокрема на тему «хвороби душі» В. Стуса, проблеми сприймання учнями та студентами творів В. Стуса тощо. З'ясувалася і цікава деталь в біографії В. Стуса — це висунення його на Нобелівську премію в галузі літератури 1985 року, якого насправді не було, про що документально стверджував відомий журналіст Вахтанг Кіпіані.

До речі, Вахтанг Кіпіані зміг дослідити одну з «білих плям» в біографії В. Стуса на матеріалі понад 1200 архівних документів Музею-архіву українського самвидаву, презентація яких відбулася в електронному режимі під час роботи конференції. Це і публікації творів В. Стуса окремими книгами та в збірниках в Україні та закордоном як українською, так і різними мовами; це статті про життя та творчість Василя Стуса українською та різними європейськими мовами; це переклади творів В. Стуса; тексти радіопередач «Радіо «Свобода»; документи Української визвольної ради; різноманітне листування; біографічні матеріали та багато інших важливих матеріалів.

Під час конференції також відбулася презентація документальної виставки про життя і творчість В. Стуса, на якій було представлено рідкісні фотознімки поета та його найближчого оточення, звучав «живий» голос поета під час декламування власних віршів, а також були представлені інші унікальні матеріали з архівів Музею-архіву українського самвидаву.

Конференція «Василь Стус. Двадцять років після смерті: сучасне сприйняття та переосмислення (соціологічні, політико-правові, лінгвістичні, літературознавчі та інші аспекти)» матиме і своє логічне продовження — в березні 2006 року вийде спеціальний випуск журналу «Молода нація», присвячений нашому обговоренню творчості В. Стуса, а також до літа 2006 р. триватиме перша документальна виставка в Києві про життя і творчість В. Стуса в будинку «Смолоскипа», на яку запрошуємо всіх охочих.

Сподіваємося, що наступна наукова конференція, присвячена 30-ій річниці утворення Української громадської групи сприяння виконанню гельсінських угод, що відбудеться восени 2006 р., збере не меншу кількість учасників як з України, так і з її меж та стане гідним пошануванням справжніх Героїв України.

 


Перша документальна виставка «ПОМАРАНЧЕВА РЕВОЛЮЦІЯ. ОДИН РІК ПОТОМУ»" />

Перша документальна виставка «ПОМАРАНЧЕВА РЕВОЛЮЦІЯ. ОДИН РІК ПОТОМУ»

Після оглядин виставки «Помаранчева революція». Стоять (зліва праворуч): Осип Зінкевич, Віра Скоп (представник «Смолоскипа» у США), Леся Ластовець, Надія Зінкевич, Всеволод Соколик (представник «Смолоскипа» у Канаді), Катерина Козелецька. У першому ряду зліва праворуч: Ольга Погинайко, Андрій Могиленко, Наталя Котенко, Олесь Обертас

Українське незалежне видавництво «Смолоскип», Музей-архів українського самвидаву презентували першу в Києві документальну виставку «Помаранчева революція. Один рік потому», що тривала з 15 серпня 2005 р. — по 31 грудня 2005 р.

Виставка присвячена першій річниці Помаранчевої революції — подіям листопада-грудня 2004 р. і розповідає не так про лідерів опозиції та «революційну стихію», як про вибух народного гніву проти сваволі та беззаконня попередньої епохи.

Це спроба через один рік передати події та настрої Помаранчевої революції максимально точно — фотознімками та гаслами, зробленими й сказаними в ті дні. Оглядаючи історичні експонати (гасла, барикади, символіку) з революційного Майдану та роботи відомих фотомайстрів ми стверджуємо, що й після одного року життя в постреволюційній країні ми не забуваємо ті дні, коли мільйони громадян України вийшли на майдани своїх міст відстояти право вибору; не забудемо ті дні, які наповнили новим змістом слова: «воля народу», «прагнення справедливості», «сила правди»; не забудемо ті дні, коли весь світ дізнався, що Україна є Великою Нацією та має славних лідерів.

Нині сміливо можна стверджувати, що попри всі перепони українська нація відбулася. Люди сказали «ТАК!» світлому й омріяному багатьма поколіннями та оспіваному у піснях майбутньому своїх дітей та онуків у незалежній і вільній державі. Український народ сам вирішив свою долю, сам обрав своє майбутнє й визначив пріоритети діяльності влади — професіоналізм, порядність, чесність та духовність.

Народ виявився вищим за владу, духовно і морально міцнішим і гіднішим. А отже та влада, якій він довірив своє «завтра» має бути гідною свого народу, про що й прагнула ще раз нагадати виставка «Помаранчева революція. Один рік потому».

Документи виставки не прагнули давати власну оцінку революційним подіям та їхнім учасникам. Найкраще це зробить час. Обсяги виставкової зали не дають змоги згадати кожного, хто відстоював свою позицію на Майдані в Києві, на площі Свободи в Харкові, на проспекті Свободи у Львові та в інших містах, містечках і селах; та тих, хто підтримував учасників акцій протесту їжею, одягом, ліками, грішми; хто мешкав у наметах, і хто надавав дах для революціонерів; хто носив жовтогарячу стрічку чи шарф.

Настрої людей під час тих подій намагалися передати через фотознімки та атрибутику Майдану, що розмістилася посеред музею на барикаді — символі протесту всіх часів і народів.

Експонатами нашої виставки стали ексклюзивні фотографії, транспаранти, прапори, теплий одяг і гасла, які потрапили до Музею безпосередньо з Майдану, завдяки активності наших музейних працівників. Це і славнозвісне помаранчеве полотнище НаУКМА «Освіту росіянам дала Києво-Могилянська академія», де немає жодної згадки про революційні події, але є протест проти втручання Росії у виборчий процес України; це лозунг-прохання «Потрібні цигарки», і «металева таблиця» «Тут жыве Беларусь» з наметів білоруських революціонерів, і, звичайно ж, «американські валяночки» з написами «Made in USA». Всі ці речі — правдиві та незаперечні свідки тогочасних подій.

Нарешті, виставка вміщувала газетні публікації і листівки періоду виборів та

революції, і навіть «трофейні» програми кандидатів у президенти, привезені Олесем Обертасом з виборчої дільниці з «неспокійного» Придністров’я.

Виставка, зрештою, не обмежувалася лише подіями Помаранчевої революції і розвиває та доводить думку про тяглість та спадкоємність боротьби за демократичні цінності в Україні ще від 60-х років минулого століття.

Зокрема, наголошено на потребі дослідити становлення демократичних процесів, починаючи з діяльності українських шістдесятників та дисидентів, пропонуючи до розгляду фотографії та документи учасників Української Гельсінської групи.

Справедливо, що ця виставка з’явилася саме в стінах «Смолоскипу», який і під час революції (й задовго до того) «тримав руку на пульсі доби» й «продовжував справу національного відродження». Ці слова належать екс-міністрові культури Оксані Білозір, що письмово привітала видавництво та музей із відкриттям виставки.

Слушно зауважив О. Зінкевич у своїй вітальній промові, «супроти всіх, хто героїчно вистояв на Майдані, нова влада є зобов’язана бути іншою, бути кращою, чесною, відповідальною, прозорою, щоб ніхто й ніколи не міг зробити їй будь-який закид, щоб ніхто і ніколи не сумнівався у її правоті, у її чесних починаннях».

На відкриття виставки «Помаранчева революція. Один рік потому» окрім багатьох журналістів (нас відвідало біля 40 майстрів слова та 9 телевізійних груп журналістів), ми запросили багатьох поважних гостей. З-поміж них Михайлина Коцюбинська, Атена Пашко, Іван Драч, Вахтанг Кіпіані, Михайло Горинь, Василь Верига (Канада). Всі вони говорили про «свою» революцію — таку, якою вона була для них, якою їм бачилася та відчувалася, якою мала б бути і якою стала насправді.

Природний острах і невисловлені сподівання відчувалися в словах Михайлини Коцюбинської, для якої Помаранчева революція стала великою надією на те, що Україна не буде «вічно ембріонною» (слова Василя Стуса) й зуміє нарешті витворити свідоме громадянське суспільство. Профанація революційних ідеалів «брехливими устами» — це те найгірше, що може статися з правдивою революцією. І цьому треба й далі дієво протистояти.

Справжнім сюрпризом стали свідчення М. Гориня про те, що з початком революції дуже помітно активізувалися українські громади з далекого російського Сходу (Тюмені, Сибіру, Іркутська та ін.), представники яких присилали слова на підтримку та вітання з початком «великих змін».

Вахтанг Кіпіані, відомий український журналіст, який під час революції потрапив у справжню опалу й став відомим своєю «опозиційністю» до політики телеканалу «1+1», також говорив про свої побоювання. За його словами, міф про помаранчеву революцію в її офіціозному варіанті не має права на існування, адже будь-який офіціоз руйнує справжність, залишаючи пусті, позбавлені змісту гасла, які вже нікому не належать. Як приватний колекціонер майданних реліквій, В. Кіпіані пообіцяв поповнити колекцію Музею своїми «скарбами».

Одночасно з відкриттям виставки «Помаранчева революція. Один рік потому» відбулася презентація спеціального випуску альманаху «Молода нація» (№ 1, 2005), цілковито присвяченого Помаранчевій революції. За словами відповідального секретаря видання Ігоря Гирича, головною метою цього спецвипуску була фіксація та «консервування» безпосередніх, абсолютно свіжих і майже відредагованих вражень від листопадових подій. Цікаві й автори числа — це в середньому тридцятилітня молодь майже зі всієї України, що подала до збірника свої щоденники, зауваження, спогади, свідчення, статті та розповiдi учасникiв, свiдкiв подiй Помаранчевої революції тощо. Варто зауважити, що «нефільтрований» ентузіазм цих текстів суто емоційно має набагато більшу силу, ніж глибоко аналітичні дослідження, написані вже з певної часової перспективи...

Під час роботи виставки нам вдалося зібрати достатньо велику колекцію книг та публікацій, присвячених подіям Помаранчевої революції, перелік найголовніших з них подаємо окремо в рубриці «Нові надходженя».                                    q

1. Бьорнзен В. (Бьонструп). Взірець з маленькими недоліками: Депутати між ідеалом і реальністю. — К.: Siegler Verlag GmbH, 2003. — 200 с.

2. «Виборчі перегони — Помаранчева революція»: Спецвипуск журналу «Червоний перець». — К., 2005. — 96 с.

3. Віктор Ющенко: Вірю! Знаю! Можемо! / Упоряд. А. М. Євтушенко, В. А. Дроздова, Л. З. Науменко; За ред. Р. І. Чирви, В. Т. Майбороди, Ю. В. Володіної. — К.: Концерн «Видавничий дім «Ін Юре», 2004. — 436 с.

4. Віктор Ющенко. 100 днів президентства: пряма мова / Упорядн. О. Д. Яневський; Худож.-оформлювачі Б. П. Бублик, С. І. Правдюк. — Харків: Фоліо, 2005. — 223 с.

5. Влада Тьми і Темників. Хрестоматія з політичної цензури в Україні. 2001 — 2004 / Упорядник В. Кіпіані; худож.-оформлювач Я. Зень. — Львів: Видавнича спілка «Просвіта»; Харків: Харківська правозахисна група, 2005. — 308 с.

6. Гусєв О. П. Імперативний мандат. — К.: ПП «ЕКМО», 2005. — 312 с.

7. Гусєв О. П. Преображення на помаранчевому майдані: Документально-публіцистична повість. — К.: ПП «ЕКМО», 2004. — 304 с.

8. Жулинський М. Г., Сліпушко О. М. Віктор Ющенко: випробування владою / Худож.-оформлювачі Б. П. Бублик, С. І. Правдюк. — Харків: Фоліо, 2005. — 415 с. — (Історичне досьє).

9. Колесников А. Первый украинский. Записки с передовой. — К.: Вагриус; Национальный книжный проект, 2005. — 416 с.

10. Кульчицький С. Помаранчева революція. — К.: Генеза, 2005. — 368 с.

11. Лукацький Є., Яневський Д. Україна: від незалежності до свободи: Фотоальбом / Худож.-оформ. І. В.Осипов. — Харків: Фоліо, 2005. — 95 с.

12. Майдан Свободи. Freedom Maidan / Упоряд. Г.А.Вишеславський, П.І.Осадчук. — К.: Оранта, 2005. — 160 с.

13. Ми йдемо! НаУКМА. Жовтень — грудень 2004 р. Хроніка подій / Авт. cвітлин А. Безверха та ін. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська Академія», 2005. — 200 с.

14. Молода нація: Альманах. Спецвипуск: Помаранчева революція. — 2005. — № 1 (34). — 319 с.

15. Новели Помаранчевої Революції / Упоряд. П. Дзіковський, О. Миронов, П. Солодько. — Дрогобич — Львів — Київ: Відродження, 2005. — 264 с.

16. Орієнтири виборця — 2004 / За ред. Г. Асланян, А. Євгеньєва та ін. — К.: Лабораторія законодавчих ініціатив, 2004. — 236 с.

17. Помаранчова революція 2004. — К.: АОЗТ «Телеоптик», 2004.

18. Революція Духа / Упоряд. Л. Аржаковська. — К.: Оранта, 2005. — 192 с.

19. Слабошпицький М. Ф. Пейзаж для Помаранчевої революції: Хроніка-колаж. — К.: Ярославів Вал, 2005. — 262 с.

20. Так, Україно! Фотолітопис помарачевої революції / Упоряд. А. Арутюнян. — К.: Видавець Ашот Арутюнян, 2005. — 192 с.

21. Так! Українці перемагають сміючись: Літературно-художнє видання / За ред. О. Чорногуза. — К.: КВІЦ, 2005. — 280 с.

22. Україна. Майдан… Фотоальбом. Ukraine. Maydan… Photoalbum / Упоряд. Д. Юрченко, В. Гончарук, С. Богданов. — К.: К-ф «ЛаймдотА», 2005. — 120 с.

23. Українці перемагають сміючись / Упоряд. О.Куманський, Т.Логуш; Ред. Р.Фещенко. — Сімферополь: Таврія, 2005. — 192 с.

24. Щирін Ю., Щиріна О. Так! Це було… 17 днів, які змінили Україну. — Чернігів: СПД Силенок Ю. О., 2005. — 20 с.

25. Щоденник. — Львів: Бібліос, 2005.

26. Яневський Д. Б. Обличчя «помаранчевої» революції / Худож.-оформ. І. В. Осипов; Фото Є. Л. Лукацького. — Харків: Фоліо, 2005. — 319 с.

27. Яневський Д. Хроніка «помаранчевої» революції / За ред. О. А. Кравець; Передмова П. О. Порошенка; Худож.-оформлювач І. В. Осипов. — Харків: Фоліо, 2005. — 319 с.

28. Shchyrin Y., Shchyrina O. Так! How it happened. — Chernigiv: SPD Silenok J.O., 2005. — 20 p.

29. Wiktor Juszczenko Prezydent / Red. Danuta Samek. — Warszawa: REA, 2005. — 216 s.

 


Нелегальне видавництво і суспільство. Порівняльні та міжнародні перспективи" /> 

Нелегальне видавництво і суспільство. Порівняльні та міжнародні перспективи

Науковий центр соціальних досліджень у Берліні, Центр сучасних історичних досліджень та Історичний семінар Цюріхського університету планують 27-29 липня 2006 року в Берліні спільно провести конференцію про нелегальне видавництво та його суспільне значення. Конференція складатиметься з лекцій, презентацій оригінальних розвідок дослідницьких груп та підсумкового круглого столу.

Як абсолютні монархії, так і новітні диктаторські режими ХХ ст. боролися за всеохопний контроль над суспільством. Для досягнення цієї мети вони використовували цензуру та органи державного влади проти опозиції та нонконформістських угруповань, які не хотіли підкорятися державному контролю. І в абсолютних монархіях, і в сучасних диктатурах виникла специфічна культура нелегального видавництва. Літературний андеґраунд, однак, не був ізольований від правлячих класів «всемогутньої держави». Як показав досвід нещодавніх історичних досліджень, було б доцільно здійснити широкомасштабне діахронічне порівняння, що й намагатиметься здійснити дана конференція. Адже література політичного андеґраунду того чи іншого тоталітарного режиму існувала не ізольовано, а була вплетена в закордонну мережу письменників, друкарів і розповсюджувачів, і таким чином формувала міжнародну історію.

Запланована конференція є першою спробою дослідити феномен літератури політичного андеґраунду з міжнародної перспективи, застосовуючи компаративістичний підхід. Організатори прагнуть зібрати разом експертів з теорії громадськості, істориків, що вивчають абсолютизм, та дослідників нелегального видавництва в сучасних диктатурах, таких як нацизм та комунізм. Географічні рамки соціологічних досліджень охоплюватимуть країни від Франції до Росії, проте конференція відкрита також для досліджень неєвропейських регіонів, наприклад комуністичного Китаю чи Південної Африки. Організатори заохочують національні огляди цієї проблеми, ґрунтовні студії соціального, інтелектуального, культурологічного аспектів нелегального видавництва, дослідження теоретичних проблем, пов’язаних зі структурною зміною громадської сфери. Окремим питанням для дискусії буде вплив контр-суспільного середовища на революції 1789 та 1989 років.

Отож орієнтовні питання, які буде висвітлено на конференції, такі:

- Яку роль відігравало підпільне видавництво в різних авторитарних системах? Чи підривало воно політичну владу? Чи могло воно хоча б у певних обставинах виконувати роль стабілізатора?

- Яким чином політична влада реагувала на виклики опозиційної літератури? Як розвивалися стосунки між «контр-суспільством», цензорами та поліцейськими державами?

- Як розвивалися нелегальні видавничі культури? Які були міжрегіональні та міжнаціональні мережі видавництва та розповсюдження? Як було структуровано книжкові ринки, на яких з’являлася підпільна література? Яким чином структура та культурна практика книжкових ринків вплинула на можливості підпільного видавництва?

- На скільки важливою стала література андеґраунду для громадськості конкретних суспільств в конкретний час?

- Хто були авторами підпільної літератури? Яку роль вони відіграли в своєму суспільстві? Як тісно вони були пов’язані з групами політичного опору?

- Які засоби (наприклад, криптографію) використовували автори літератури андеґраунду?

 

Додаткову інформацію шукайте на сайті: http://hsozkult.geschichte.hu-berlin.de/termine/id=4344

 


Самвидав та опозиційна культура в країнах соціалістичного блоку" /> 

Самвидав та опозиційна культура в країнах соціалістичного блоку

6–7 квітня 2006 року в Пенсильванському університеті, у Філадельфії, відбудеться перша в США наукова конференція, присвячена підпільній літературі та опозиційному мистецтву середини 1950 — 1980-х рр. Конференція має на меті зібрати дослідників цієї теми у США та закордоном, аби виробити принципи компаративістичного вивчення літератури та мистецтва країн східного блоку та віднайти науково-критичний підхід до вивчення національної специфіки цих мистецтв та визначальні соціо-політичні фактори.

Конференція складатиметься з двох частин. Першу частину буде присвячено одноденному семінару з самвидаву, в якому братимуть участь представники найбільших колекцій самвидавних матеріалів (зокрема Архіву відкритого суспільства в Будапешті), які презентуватимуть свої колекції і обговорюватимуть проблеми довкола них, після чого буде показано п’єсу Вацлава Гавела «Протест» (1978).

Другого дня відбудуться наукові презентації у трьох секціях, у кожній з яких виступить по три доповідачі. Серед промовців будуть видатні дослідники Бельгії, Болгарії, Угорщини, Канади, Чеської Республіки, США, викладачі та аспіранти історії мистецтв, а також інші гуманітарії.

Про перебіг конференції ми повідомимо наших читачів у наступному інформаційному бюлетені «Український самвидав».

Докладнішу інформацію можете знайти на сайті:

http://ccat.sas.upenn.edu/slavic/calendar/samizdat_cold_war.htm

 


Листування Дмитра Калюжного" /> 

Листування Дмитра Калюжного

Музей-архів щиро вдячний Д. Калюжному за надані до фондів важливі документи.

Адресант

Кількість листів

 1

Орися (Ірина) Сеник

50

 2

Гандлевська Зора Борисівна

66

 3

Затварський Володимир

 

 

та Ліна Сорока (дружина)

70

 4

Гусяк Дарка Юріївна

83

 5

Траут Ніна Данилівна

62

 6

Ясенецька Марія Конрадівна

58

 7

Марченко Зоя Дмитрівна

123

 8

Матвіюк Кузьма Іванович

55

 9

Гусева Ліда Олександрівна

80

10

Петренко-Под'япольська Марія Гаврилівна

25

11

Сверстюк Євген

8

12

Некіпелов Віктор та Комарова

 

 

Ніна Михайлівна (дружина)

56

13

Сірі Леонід та Валентина

56

14

Керсновська Ірина Миколаївна, Медведева Лаура Федорівна та її чоловік Муртазін Булат Хайрулович

45

15

Машкова Валентина Єфилівна

5

16

Коцюбинська Михайлина Хомівна

15

17

Мурженко Люба

17

18

Красівський Іван

8

19

Світличний Іван та Леоніда

10

20

Піаніда Борис Микитович

19

21

Кондрацький Всеволод Федорович та Марія Онисимівна (дружина)

10

22

Плющ Ада Іванівна

20

23

Арсенич Петро Іванович

7

24

Гасин Олег

3

25

Заливаха Панас

9

26

Дашкевич Ярослав та Шере-

метьєва Людмила (дружина)

15

27

Січко Петро та Василь

8

28

Ковнер Марко

8

29

Євтушенко Марія

2

30

Крижанівський Степан Андрійович

6

31

Гончар Іван Макарович

7

32

Андрушко Володимир

7

33

Дидик Галина Томівна

17

34

Весела Заяра Артемівна

9

35

Смолич Олена Григорівна

4

36

Білокінь Сергій

3

37

Олійник Віра

3

38

Красівський Зіновій

1

39

Серебров Фелікс

1

40

Войцехівська Емма та Рафальський Віктор

8

41

Чорновіл В'ячеслав

8

42

Грюнвальд Наталія Францівна

7

43

Дробніцький Григорій (Семен)

3

44

Гнуча Віра Степанівна

6

45

Полянкер Григорій Ісакович

2

46

Кочур Григорій

1

47

Тарновський Микола Миколайович

1

48

Тереля Олена та Йосип

1

49

Могильницька Галина Анатоліївна

2

50

Зозуляк Василь Теодорович

3

51

Журахович Семен

3

52

Антоненко-Давидович Борис та Тимошенко Борис і Ярина (донька Антоненка-Давидовича)

10

53

Боренбойн Рузя

1

54

Ішина Наталя Олександрівна

8

55

Фалькович Ісай Ілліч

25

56

Бугай Самсон Митрофанович

2

57

Торбицький Олексій

11

58

Стефанович Василь Автономович

5

59

Лашкарьов Гарік і Валентина

1

60

Іваненко Владислав Денисович

1

61

Дедюліна Таня

1

62

Мудра Надія

1

63

Осипенко Ліда Григорівна

1

 


Олесь Обертас. Створено міжнародну асоціацію з вивчення та дослідження спадщини самвидаву" /> 

Олесь Обертас. Створено міжнародну асоціацію з вивчення та дослідження спадщини самвидаву

Засновники Міжнародної асоціації дослідження самвидаву

У листопаді 2005 року Музей-архів українського самвидаву при видавництві «Смолоскип» став членом-засновником Міжнародної асоціації по вивченню та дослідженню спадщини самвидаву (The International Samizdat [Research] Association (ISRA), до якої увійшли понад 20 знаних європейських наукових інституцій, дослідницьких організацій та архівів.

Про ідею міжнародного співробітництва по збереженню спадщини самвидаву останні роки було сказано багато. Зокрема про це йшлося у ході конференції, присвяченої історії самвидаву, що проходила в Будапешті в травні 2004 року, про яку ми повідомляли на сторінках нашого бюлетеню раніше. Дослідниками підкреслювалася нагальна потреба об'єднання зусиль різних наукових організацій по збереженню й обробці архівних документів, що мають відношення до історії самвидаву, правозахисного, дисидентського руху та альтернативної культури другої половини ХХ століття в країнах соцтабору.

Таким чином, проект, названий The International Samizdat [Research] Association (ISRA), зумовлено потребою забезпечити сприятливіші умови доступу до існуючих колекцій самвидаву та подальше стимулювання досліджень у даній галузі історичної науки.

Архів Відкритого Суспільства (Будапешт, Угорщина) став базовою організацією для проведення і координації даного міжнародного проекту. Засновниками організації, окрім згадуваного Архіву Відкритого Суспільства (Будапешт, Угорщина), стали Музей-архів українського самвидаву при видавництві «Смолоскип» (Київ, Україна), Суспільно-політична організація «Меморіал» (Москва, Російська Федерація), Інститут по вивченню історії Східної і Центральної Європи (Бремен, Німеччина), Центр Історичних досліджень (Німеччина), Центр сучасних історичних досліджень у Потсдамі (Німеччина), Карта-центр (Польща), Бібліотека та архів Кестонського інституту (Великобританія), Міжнародний інститут соціальної історії (Нідерланди), Чеський документаційний центр.

Важливо, що цей проект відкритий: у ньому можуть взяти участь усі зацікавлені організації, архіви і бібліотеки, а також колекціонери, дослідники і вчені, до чого ми закликаємо .

Одним з основних завдань проекту є забезпечення відповідного збереження і доступу до документів самвидаву. Вирішення цього завдання ускладнюється тим, що в даний час документи самвидаву розсіяні по цілому світу. Відносно великі колекції зберігаються в більш ніж 50 організаціях, розташованих у різних країнах світу, і далеко не всі з них є архівами в прямому змісті цього слова, і, відповідно, далеко не всі інституції забезпечують належну якість збереження цих безцінних матеріалів. Різниця в підходах до збереження й опису документів, відсутність науково-довідкових апаратів до колекцій в Інтернеті, різномовна підтримка існуючих веб-сайтів створюють певні труднощі для локалізації тих чи інших першоджерел. Багато невеликих колекцій і окремих документів знаходяться в приватному володінні і вимагають особливого вивчення та опису.

У ході декількох зустрічей і консультацій (зокрема, на конференції в грудні 2004 року в Тренто (Італія) «Історія опозиції і дисидентського руху в Центральній Європі», конференції в травні 2005 у Берліні «Самвидав та Інтернет: проблеми і перспективи» та конференції «Самвидав в архівах та дослідженнях» у листопаді 2005 року в Будапешті — були розроблені основні напрямки діяльності в рамках даного проекту, спрямованого на створення необхідних умов для стимулювання досліджень в ділянці самвидаву, альтернативної культури й історії опозиційного і дисидентського руху в країнах Східної та Центральної Європи.

Під час нещодавньої зустрічі 25-26 листопада 2005 року науковців та дослідників в Будапешті відбувся семінар та робочі зустрічі засновників нової Міжнародної асоціації по вивченню та дослідженню спадщини самвидаву. Мета семінару полягала у продовженні обговорень питання про створення в рамках нової асоціації товариства професіоналів та вчених, які займаються дослідженнями самвидаву.

Протягом двох днів учасники презентували нові проекти та видання, обмінювались ідеями та обговорювали подальші плани діяльності Міжнародної асоціації по вивченню та дослідженню спадщини самвидаву. Зокрема на конференції «Самвидав в архівах та дослідженнях» виступили професор Іштван Рев, Архів Відкритого Суспільства, Будапешт, Угорщина, з темою «Сучасний архів»; Геннадій Кузовкін, «Меморіал», Росія, «Каталог самвидаву: спільний проект «Меморіалу» та OSA»; д-р Анн Комаромі, Торонтський університет, Канада, «Каталог періодичних видань самвидаву: Методологія досліджень»; д-р Олена Струкова, Російська державна історична бібліотека, Москва, Росія, «Альтернативні періодичні видання 1987–1991 рр.: Самвидав періоду гласності та перебудови»; д-р Бернд Флорат, Товариство Роберта Гавемана, Німеччина, «Колекція самвидаву в архіві Товариства Гавемана»; Бела Нове, письменниця, Угорщина, «Деякі проблеми джерел та досліджень самвидаву: угорська кон'юнктура»; Сергій Глушаков, Архів Відкритого Суспільства, Будапешт, Угорщина, «Відкриття архіву самвидаву: стратегії ХХІ століття та проблеми виконання», д-р Габріель Андрееску, Політологічний факультет Бухарестського університету, Румунія, «Значення появи альтернативної культури для природи тоталітарних комуністичних режимів», д-р Андрас Мінк, Архів Відкритого Суспільства, Будапешт, Угорщина, «Гельсінський вплив»; Фредеріка Кінд, Центр Історичних досліджень, Німеччина, «В ім'я Європи: східноєвропейські видавничі ініціативи, пов'язані з Гельсінським хартією по захисту прав людини»; д-р А. Єремеєва, Краснодарський державний університет, Росія, «Втрачений самвидавний текст: методи реконструкції»; Малколм Ролкер, Кестонський Інститут, Великобританія, «Виставки самвидаву: вільнюський досвід»; д-р Олександр Даніель, «Меморіал», Росія, «Роздуми сприводу спроб організації в Росії музеїв опозиційного руху та самвидаву»; Олесь Обертас, Музей-архів українського самвидаву, Україна, «Музей-архів українського самвидаву: заходи для популяризації культури самвидаву»; Андре Генест, Центр сучасних історичних досліджень у Потсдамі, Німеччина, «Деякі зауваження щодо дослідження самвидаву».

Важливою подією семінару став запуск в Інтернеті спеціального веб-сайту Асоціації http://www.osa.ceu.hu/samizdat, розробленого працівниками Архіву Відкритого Суспільства (Будапешт, Угорщина) Ольгою Заславською та Сергієм Глушаковим.

Створений Інтернет-ресурс дозволить, по-перше, забезпечити доступ до колекцій (а надалі і до окремих документів) самвидаву, а по-друге, стане важливим інформаційним джерелом і засобом спілкування для різних організацій, фахівців і вчених різних дисциплін, що цікавляться питаннями недавнього тоталітарного минулого.

На спільному інтернет-сайті дослідницьких організацій самвидаву та опозиційних рухів вже представлена база даних, що містить інформацію про місцезнаходження у фондах архівів і інших сховищ документів самвидаву; список фахівців, що працюють в галузі історії самвидаву, а також новини про заходи (конференції, семінари, виставки), що можуть зацікавити дослідників самвидаву з різних країн.

Функціонування Міжнародної асоціації по вивченню та дослідженню спадщини самвидаву передбачає поетапне здійснення поставлених завдань. При цьому кожний з етапів відрізняється за обсягом і змістом, і, відповідно, вимагає різних підходів, а також наукової, технологічної та фінансової підтримки. Одним із перших етапів було створення Архівом «Відкрите суспільство» у січні 2005 р. бази даних по архівах самвидаву по цілому світу, з яким можна ознайомитися на нашому веб-сайті. В даний час розробляється електронна версія бази даних, яка згодом з'явиться в Інтернеті. Представлену інформацію зібрано з різних джерел і введено в базу даних відповідно до спеціально розроблених стандартів формалізованого опису.

Крім того, база даних передбачає можливість включення інформації про приватні колекції самвидаву і про окремих експертів, що працюють в наукових галузях, пов'язаних із вивченням самвидаву. Також планується створення бібліографічної бази даних з опцією для перегляду повних текстів публікацій та матеріалів.

Хочемо ще раз нагадати, що проект Міжнародна асоціація по вивченню та дослідженню спадщини самвидаву (The International Samizdat [Research] Association (ISRA)) відкритий для участі всіх організацій і окремих дослідників як в Україні, так і поза межами нашої держави.

Музей-архів українського самвидаву при видавництві «Смолоскип», що виступає представником асоціації в Україні, запрошує до співпраці усі зацікавлені організації, архіви та бібліотеки, колекціонерів, дослідників, вчених та всіх охочих, хто зацікавлений в обміні досвідом, в обміні методів організації пошуково-довідкових систем, в обміні ідеями щодо стратегій дослідження при вивченні самвидаву та опозиційних рухів соцтабору, і просимо висловлювати свої власні думки та рекомендації (письмово на адресу редакції) стосовно розвитку та втілення в життя даного проекту.

Просимо всіх охочих долучитися до Міжнародної асоціації заповнити анкету, подану окремим аркушем, та надіслати її на адресу редакції.

 


Новітні наукові дослідження" /> 

Новітні наукові дослідження

Подяка Музеєві-архіву українського самвидаву від кафедри історії Національного університету «Острозька академія»

Діяльність українських дисидентів 1960-х — 80-х років, які довгий час знаходились під пресом радянського режиму за відстоювання національних та людських прав, сьогодні, на жаль, на відміну від репресивних дій сталінського режиму 1930-х — 50-х років, все ще не стала в достатній мірі об’єктом широкого наукового дослідження. Ще менш дослідженою науковою проблемою є з’ясування форм та змісту допомоги українським дисидентам зарубіжними українськими і неукраїнськими організаціями та конкретними особами.

Очевидно, що актуальність даної теми визначається багатьма аспектами. По-перше, необхідністю ґрунтовного вивчення ролі та значення допомоги діяльності дисидентського руху в Україні із-за кордону. В цьому ж контексті дослідникам необхідно показати різноманітні аспекти, зокрема вплив допомоги з-за кордону на посилення діяльності дисидентів, на формування їхньої ідейної бази та застосування її на практиці. По-друге, дослідження закордонної допомоги українським дисидентам у другій половині 1960-80-х роках не розроблялося в зарубіжній та українській історіографії, тому узагальнюючих та спеціальних праць з цієї проблематики поки що не створено. Радує те, що молоді науковці нарешті цікавляться цією темою та починають вивчати взаємозв’язки українських діаспорних та закордонних організацій з підтримки дисидентського руху в Радянській Україні.

Однією з перших дослідниць, що нещодавно працювала в архівах видавництва «Смолоскип» та Музею-архіву українського самвидаву над темою «Діяльність українських діаспорних та закордонних організацій з підтримки дисидентського руху в УРСР у другій половині 1960-80- роках (етапи та періодизація)» стала Оксана Дмитрук, студентка Національного університету «Острозька академія», м. Остріг.

Метою її дослідження було з’ясувати конкретні форми та обставини закордонної допомоги українським дисидентам в другій половині 1960-80-х років різними українськими діаспорними та закордонними організаціями, а також визначити основні етапи цієї допомоги в 1960-80-х роках. На основі вже опублікованих та неопублікованих іще джерел, що включають звіти, листи, звернення, протоколи засідань різних закордонних діаспорних організацій, великої кількості періодичної літератури, зокрема матеріали, опубліковані на сторінках журналів «Смолоскип», «Український вісник», «Сучасність», «Визвольний шлях», «Нові дні», «Український історик» тощо, які зберігаються в Музеї-архіві українського самвидаву та в документаційному центрі при видавництві «Смолоскип», зроблено спробу провести періодизацію та масштаби закордонної допомоги дисидентського руху в УРСР у другій половині 60-х — 80-х роках.

В наступних числах бюлетеня можна буде ознайомитися з найважливішими фрагментами роботи Оксани Дмитрук.

Принагідно запрошуємо дослідників як з України, так і з-поза її меж до Музею-архіву українського самвидаву та документаційного центру при видавництві «Смолоскип» для досліджень на тему українського дисидентського руху та просимо поповнювати наші фонди матеріалами з цієї тематики, а також — за змоги — навіть виступити спонсором майбутніх наукових досліджень, чи, можливо, навіть відкриттів.

Українське незалежне видавництво «Смолоскип», Музей-архів українського самвидаву, Гуманітарний центр Василя Стуса презентують документальну фотовиставку

 


ВАСИЛЬ СТУС: ДВАДЦЯТЬ РОКІВ ПІСЛЯ СМЕРТІ" /> 

ВАСИЛЬ СТУС: ДВАДЦЯТЬ РОКІВ ПІСЛЯ СМЕРТІ

Виставка триватиме з 3 лютого по 31 серпня 2006 р. щодня, крім неділі,

з 10:00 до 18:00 в приміщенні «СМОЛОСКИПА», м. Київ, вул. Межигірська, 21.

Виставка представляє рідкісні фотознімки видатного українського поета та дисидента Василя Стуса 1940–80-х років. Метою виставки є окреслити контекст життя, творчості, правозахисної діяльності Василя Стуса, показати його в найближчому середовищі, в колі родини та друзів, таким чином спробувати сформувати у сучасників нове сприйняття цієї знакової постаті української історії та культури.

Усього експонується понад 200 унікальних фотографій. Відвідувачі зможуть побачити Василя Стуса серед однокласників школи № 75 м. Сталіно (Донецьк), у колі одногрупників в Донецькому педінституті, під час служби в лавах радянської армії.

Значну частину експозиції становлять світлини з сімейного альбому: фотографії з весілля, з відпочинку на р. Прип’ять (часів так званої «Прип’ятської республіки»).

Ряд фотографій присвячено останньому прижиттєвому місцю перебування Стуса — «Учреждению ВС-389/36» у с. Кучино Чусовського району Пермської області (табору особливо суворого режиму): дворики для прогулянок «в’язнів-одиночників», карцер, кабінет кагебіста, барак, в якому загинув Стус.

Фотографії відображають також «повернення» Василя Стуса на Україну — перепоховання 1989 р. на Байковому цвинтарі.

Документальна частина виставки пропонує ознайомитися з виданнями творів Василя Стуса та текстами про нього в Україні та закордоном, зокрема з такими раритетами, як «Свіча в свічаді» (Сучасність, 1977) «Палімпсести» (Сучасність, 1986) і «Стус Василь: В житті, творчості, спогадах та оцінках сучасників» (Балтимор — Торонто: Смолоскип, 1987), німецькими виданнями. Серед експонатів також листи Василя Стуса, анкети арештанта, повідомлення закордонних пресових служб з приводу репресій проти нього, роздруківки записів передач радіо «Свобода» 80-х років тощо.

 

Відвідувачі також мають можливість оглянути в електронному форматі матеріали архіву Музею українського самвидаву, а також почути записи віршів Василя Стуса у його власному виконанні та переглянути документальний фільм про поета.

 


Нове видання" /> 

Нове видання

Дисиденти: Фото політичної та культурної опозиції у Східній Європі у 1956–1989 рр.

Heidrun Hamersky (Hg.): "Gegenansichten" Fotografien zur politischen und kulturellen Opposition in Osteuropa 1956-1989

Verlag Chr. Links, Berlin

Музей українського самвидаву взяв участь у підготовці видання «Дисиденти: Фотографії політичної та культурної опозиції у Східній Європі у 1956–1989 рр.» (Берлін: Chr. Links, 2005) за редацією Гайдрум Гамерської, надавши фотографії українських дисидентів та коментарі до них.

У фотоенциклопедії зазначається, що саме їм, дисидентам, нонконформістам та опозиціонерами, які понад три десятиріччя боролися за мирне усунення авторитарного режиму у Східній Європі треба завдячувати тим, що європейська історія 1989 — 1990 років набрала дивовижних обертів. Постійно перебуваючи під загрозою репресій, вони таємно займалися підпільною діяльністю, зустрічалися на квартирах, дискутували по кухнях на заборонені владою теми й виборювали «відкритий простір». Фотографії, зібрані у даній книжці, знайомлять читача зі світом альтернативної культури й політичної опозиції у СРСР, Польщі, Чехословаччині, Угорщині та Німецькій Демократичній Республіці.

Світлини зроблено переважно самими учасниками опозиційних рухів, а тому читачі мають унікальну змогу проникнути, зазирнути в середовище дисидентів, побачити «на власні очі» підпільні типографії, дійових осіб правозахисних рухів, студентів «вільних університетів», політичних в’язнів в таборах та учасників громадянських акцій непокори. Ці, донедавна невідомі, фотографії зберігаються в архівах Києва, Москви, Праги, Берліна, Бремена, Бостона, Нью-Брунсвіка, Будапешту та Варшави. У передмові до книжки Вацлава Гавела та есеї Вольфганга Айхведе висвітлено питання історичних взаємозв’язків опозиційних рухів.

 

Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.