Головна статті
Український Самвидав, № 5(13), грудень, 2004
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Інтерв’ю з учасниками Помаранчевої революції
Сторінка 6
Сторінка 7
Сторінка 8
Сторінка 9
Всі сторінки
Осип Зінкевич. ДОРОГІ ГАЛИЧАНИ, НЕ БУДЬТЕ ТАКИМИ, ЯК ВОНИ!" />

Осип Зінкевич. ДОРОГІ ГАЛИЧАНИ, НЕ БУДЬТЕ ТАКИМИ, ЯК ВОНИ!

голова Міжнародного благодійного
фонду «Смолоскип»

Я ніколи не думав, що мені доведеться звертатися до моїх земляків галичан. Не хотілося, не було найменшого бажання. Але совість не дозволяла, а розум говорить: треба сказати своє слово, далі мовчати не можна.
Другого грудня ми з дружиною опинилися у Борисполі. Летіли до Амстердаму, а звідти до США. При вході до літака ми взяли російськомовну газету «2000» (яку залюбки і дуже часто полюбляв цитувати Піховшек в «Епіцентрі»). Газета за 26 листопада – 2 грудня, цебто післявиборча, але в оранжевих ющенківських кольорах. На першій сторінці заголовки «Тяжелая победа Януковича», «Оранжевий траур». Але не ці статті мене вразили. Вразила мене колосальна стаття на двох шпальтах Тараса Чорновола ««Шамбала» Ющенко». Мене вразило, як низько міг впасти Тарас Чорновіл, обмазуючи найбруднішим брудом всіх і вся. І ця стаття з’явилася в антиукраїнській газеті в час, коли у Києві і по всій Україні відбувається всенародне повстання, яке можна порівняти хіба що з козацьким повстанням Богдана Хмельницького 1648 року.
До цього повстання не закликав Віктор Ющенко. Це влада за останні 13 років довела народ до такого стану, коли народові, і зокрема молоді, увірвався терпець, і народ вийшов на Майдан. Це не бунт горстки невдоволених, це справжня всенародна революція – революція в першу чергу духовна, яка вперше за століття перетворює нас у націю політичну, у націю громадянську.
І тут раптом звідкись вистрибує Тарас Чорновіл. Для нього все навпаки. Він проти всіх: від найстарішого Юхновського до наймолодшого Павленка, проти своїх колишніх товаришів і співробітників, проти галичан і «східняків». Він проти всієї України, і вся Україна, на його думку, раптом стала проти нього. Йому не подобаються оранжеві кольори перемоги, братання львів’ян і харків’ян, радісні і усміхнені обличчя молодих і не зовсім молодих на Майдані.
Я не збираюся полемізувати з Тарасом. Немає потреби. Але я хочу вирізнити з-поміж всіх нас, галичан, п’ятірку людей, п’ятірку моїх земляків. Це Тарас Чорновіл, це Лариса Скорик, це Андрій Чорновіл, це Степан Гавриш і їхній лідер, натхненник, некоронований король всього потворного, нечесного, найбруднішого, голова т. зв. «ОУН в Україні» – Роман Козак. На превеликий жаль, всі вони галичани.
Мені болить брехня і неправда, якою послуговується Тарас Чорновіл, використовуючи у цій статті світлу пам’ять свого батька Вячеслава Чорновола для найбруднішої кампанії проти Віктора Ющенка, його штабу, і, дослівно, проти всіх нас.
Я ніколи не забуду, як у нас, у США, у перебудовчі роки побував Вячеслав Чорновіл зі своєю дружиною Атеною. Я йому показував фотознімки з дитячих років Тараса, які дійшли до «Смолоскипа» самвидавним шляхом. Після наших довгих розмов, а також і після багато чого сказаного ним про Тараса, я записав все важливіше у своєму щоденнику. Але висловів Вячеслава Чорновола про свого сина я не буду публікувати. Я нікому не хочу робити прикростей. Але я раджу Тарасові не надуживати пам’яттю свого батька у своїй не анти-Ющенківській агітації, а у своїй антиукраїнській (так, Тарасе, у антиукраїнській!) діяльності.
Я знайомий із Ларисою Скорик, з якою ми провели у тих же роках цілий вечір у гостинній українсько-американській родині у Вашингтоні. Мене заскочило і дивувало, як вона, виходячи зі своїх яскравих «націоналістичних» позицій, випитувала мене про все і про всіх в українській західній діаспорі. Ви, пані Ларисо, «націоналістка», яка перша почала валити РУХ ще за життя Чорновола, ви пішли на програму російського шовініста Дмитра Кисельова (який полетів з телебачення вслід за Корчинським і Піховшеком), щоб очорнювати Ющенка і все, що українське. І я не забуду, пані Ларисо, ваших нечесних аргументів про «хустинку і ніс», не гідних не те що української жінки, але будь-якої жінки. І я, ані вам, пані Ларисо, ані комусь іншому не бажаю мати таке обличчя, яке має та українська людина, якій ви на російській програмі влаштовували погром. Мені соромно за Вас, пані Ларисо. Я незручно почуваюся у церкві, до якої я ходжу в Києві, і яка збудована за вашим проектом. Так ви пішли на російську програму у нашій незалежній державі, як і Тарас пішов до російської газети, знаючи, що жодна українська газета і жодна об’єктивна російськомовна газета вас не опублікують, не опублікують того страшного бруду, який ви ллєте на все українське.
Тарас Чорновіл побував у мене у США. І мені запам’яталося, як роки пізніше, вже у нашій незалежній державі ми їхали з ним, його старенькою машиною зі Львова в Карпати. Це довга їзда. І наша розмова якось не «клеїлася», хоч у інших випадках він дуже говірка людина. Розмова не клеїлася, я не міг збагнути багатьох речей, про які він говорив, зокрема про свого батька, в чому він з ним не погоджується, чому не йде до РУХу, чому його не влаштовують брати Горині і багато чого іншого. Я був заскочений його відвертістю, мені важко було його зрозуміти, схопити суть його дуже дивної позиції. Повернувшись до США, у своєму архіві я віднайшов записи моїх розмов з батьком і сином Чорноволами. Я ніколи не повірю Тарасові, коли він цитує слова ніби-то свого батька про Ющенка і Януковича. У тих словах стільки правди, скільки правди у свідченнях Тараса про каменюки, які він бачив, і які нібито летіли у Януковича в Івано-Франківську.
Ви, п’ятірка, вирізняєтеся з-поміж багатьох галичан. Гострі вислови у політичній боротьбі та полеміці Степана Гавриша і значно слабші Андрія Чорновола можна ще розуміти і сприймати, як гостру, політичну боротьбу, хоч можна дивуватися, що на таку «боротьбу» пішли не якісь москвофіли попереднього століття, а саме ви, галичани. Але брудну і негідну будь-якої людини агітацію Романа Козака, Тараса Чорновола і Лариси Скорик сприйняти ніяк не можна, не можна виправдати. Дехто звинувачує їх у зраді. Але я зовсім іншої думки. Вони не зрадили ані України, ані української ідеї, бо в їхніх серцях, у їхніх душах не було і немає ані одного, ані другого. У них залишилися, в’їлися в їхні душі і в совість ті совєтські норми боротьби з усім українським. Тому їхня нагінка не лише на Ющенка і його команду, але на мільйони і сотні тисяч молоді, студентства, звичайних українських людей, різного національного походження, які ходять до різних церков, які розмовляють різними мовами, які ПОВСТАЛИ і які вийшли на МАЙДАН Києва і на майдани десятків українських міст. Ті, що повстали, і ті, що вийшли і стоять на майданах, виграли, і ми всі виграли. Виграв Віктор Ющенко і його команда. Виграв тому, що його позиція не партійна, не ідеологічна і не конфесійна, а ДЕРЖАВНИЦЬКА. У найтяжчий час для нашої держави він зумів зберегти найбільший у Верховній Раді блок – блок «Наша Україна». Склад «Нашої України» відповідає реальній дійсності України, у якій ми живемо, де люди різної національності розмовляють різними мовами, ходять до різних святинь. Це ми, це Україна, це наша дійсність. Це наша Україна і це блок «Наша Україна». І це найбільш демократичний блок, де люди різних думок, різних поглядів, різних філософських спрямувань у боротьбі за інше наше майбутнє – стоять і вистоюють РАЗОМ.
У демократичному суспільстві верховенство завжди має позиція індивіда. Не подобається тобі щось – іди деінде, іди до іншої партії, іншої групи, твори нову і кращу, або стань осторонь, кинь політику, ідеологію, громадське життя. І тоді ти будеш чесним, за тобою, можливо, колись підуть інші, тобі повірять. Ти людина чесна, гідна свого народу. На жаль трійка з вищезгаданої п’ятірки – Роман Козак, Тарас Чорновіл, Лариса Скорик – такими не є. Їхній життєвий і політичний шлях – це дорога в нікуди. Їх будуть зневажати ті, проти кого вони виступають, і їм ніколи не повірять ті, кого вони сьогодні підтримують. Людей такої категорії ніхто і ніколи не шанує, таким ніхто і ніколи не вірить і не повірить.
І тому до Вас, мої земляки галичани, до тих, які вистоюють годинами і днями на дощі, на снігу, на морозі, до Вас, які читали статті й інтерв’ю цієї п’ятірки в різних газетах і журналах, яких Ви не раз бачили на телебаченні – до Вас я звертаюся і прошу Вас, не будьте і ніколи не станьте такими, якими стали вони.
Покровителі цієї п’ятірки хотіли повернути нас у рабство нашого північного сусіда. Вони робили все, щоб ми втратили все найсвятіше у людини – свободу вибору, розуміння правди, честі і гідності людини, гордості за своє етнічне і національне походження, за своє минуле.
Тисячі та мільйони з Вас сказали своє переконливе «Ні!» цій владі. Ви героїчно вистояли і вистоюєте на Майдані і на майданах міст України за Правду, за Чесність, за Свободу, за прозорість виборчого процесу, проти фальсифікацій, за нову й іншу Україну. Всі ми горді за Вас, весь цивілізований світ дивується Вам! Ви завоювали серця цілого світу своєю поставою, своєю мужністю! Ви творите нову сторінку у нашій історії, про Вас із гордістю будуть згадувати нові покоління. Ми раді, що Ви є і що Ви будете, що наше майбутнє у Ваших руках.



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.