Головна статті
Український Самвидав, № 3-4(11-12), жовтень, 2004
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Сторінка 8
Сторінка 9
Сторінка 10
Сторінка 11
Всі сторінки
Партнери Музею-архіву українського самвидаву: Архів “Відкрите суспільство” " />

Партнери Музею-архіву українського самвидаву: Архів “Відкрите суспільство”

Будапешт, Угорщина
Ольга Заславская

Архів “Відкрите суспільство” при Центрально-Європейському університеті був створений у 1995 році. За 9 років свого існування архівом була зібрана унікальна колекція з історії країн Східної та Центральної Європи і колишнього Радянського Союзу другої половини XX сторіччя, історії правозахисного руху, а також матеріали, що свідчать про порушення прав людини на сучасному етапі.
Історія створення архіву безпосередньо позв’язана з періодом демократичних перетворень, що почалися на рубежі 1990-х років. Розпад системи комунізму позначився не тільки на долях країн регіону, але і вплинув на діяльність ряду міжнародних організацій. Як відомо, у 1949 році була створена незалежна корпорація Вільна Європа (Free Europe Inc.), метою якої було здійснення радіомовлення на країни Східної Європи, а двома роками пізніше була організована Радіостанція Свобода (до 1953 року називалася “Звільнення”) для радіомовлення на Радянський Союз. Обидві організації в основному фінансувалися Конгресом США за посередництвом Центрального розвідувального управління, хоча здійснювалася і приватна підтримка.
У результаті об’єднання корпорацій у 1975 році виникла одна організація, відома як Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода (РСЕ/РС). За чотири роки до об’єднання відбулися зміни й у системі фінансування радіостанцій, що, як і керівництво, було покладено на призначувану Президентом США Раду директорів з міжнародного радіомовлення (Board for International Broadcasting).
Діяльність радіостанцій була спрямована, в першу чергу на ослаблення, а в остаточному підсумку, – на знищення “залізної завіси”: невидимої, але міцної стіни, що на десятиліття зробила практично неможливим вільний інформаційний обмін між західними країнами та країнами комуністичного блоку. Успіх радіомовлення багато в чому, а особливо, коли мова йде про ідеологічне протистояння і пропаганду, залежить від наявності, кількості і вірогідності інформації про ті країни, для населення яких радіопередачі призначені. З метою забезпечення інформаційної й аналітичної підтримки радіомовним службам національні підрозділи дослідницьких відділів РСЕ і РС збирали і комплектували різні довідкові матеріали – від колекцій книг і періодичних видань до систематизованих зборів газетних вирізок та іншої друкованої продукції, від радіомоніторингу до відеозаписів програм телебачення, від документів самвидаву до електронних баз даних. Систематизація довідкових матеріалів здійснювалася на основі тематичного і біографічного принципів. Пізніше, коли був створений централізований архів у складі Дослідницького інституту РСЕ/РС, ці колекції оформилися в окремі серії. Так склався унікальний комплекс документів – результат діяльності й одночасно історичне джерело – документальне свідчення історії холодної війни, мабуть, однієї із самих тривалих в історії людства.
Соціально-політичні процеси середини 1980-х – початку 1990-х років, що принесли зміни в політичну ситуацію в регіоні, не могли не відбитися на становищі радіостанцій: починаючи приблизно з 1991 року фінансування радіостанцій стало скорочуватися, а в 1994 році було прийняте рішення про закриття ряду відділів, у тому числі і Дослідницького інститути при РСЕ/РС, у той час як діяльність самих радіостанцій була перенесена в Прагу.
За підтримки Джорджа Сороса з метою збереження і забезпечення доступу до архіву й бібліотеки Інституту було прийняте рішення про створення спеціального архівосховища в місті Будапешті. Відповідно до угоди, підписаному з однієї сторони керівництвом радіостанцій, а з іншого боку – Інститутом “Відкрите Суспільство” і Центрально-Європейським університетом, матеріали, що є власністю уряду Сполучених Штатів, депоновані терміном на 50 років. Архів прийняв на себе зобов’язання по обробці, збереженню та забезпеченню доступу до даного масиву матеріалів.
Навесні 1995 року перші вантажівки з архівом Дослідницького інституту РСЕ/РС прибув у Будапешт, ставши основою архівних фондів знову створеної організації – Архіву “Відкрите суспільство”. Уже навесні наступного року читальний зал архіву прийняв перших відвідувачів, у тому ж році інформація про архів і його колекції з’явилася в Інтернеті за адресою http://www.osa.ceu.hu.
Крім комплектування архівних матеріалів з історії періоду холодної війни і поповнення даного масиву з різних джерел, у тому числі і з особистих колекцій (як це було, приміром, у випадку з колекцією угорського самвидаву сьогоднішнього мера Будапешта Габора Демского), Архів збирає і комплектує фонди з історії правозахисного руху. При цьому тимчасові рамки не обмежуються періодом існування комуністичних режимів. Питання захисту прав людини, що виникли і набули особливої гостроти приблизно в 1970-і роки минулого сторіччя безпосередньо пов’язані з історією опозиційного руху в комуністичних країнах з одного боку, та з періодом становлення нових демократичних держав на території колишнього Радянського Союзу і країн Центральної і Південно-Східної Європи з іншого. Падіння комуністичних режимів не означало автоматичного вирішення всіх внутрішніх проблем, що з усією очевидністю показали, зокрема, драматичні колізії розпаду колишньої Югославії. У ряді країн комуністичного блоку прагнення до національного самовизначення і створення незалежних держав привело до масового порушення прав людини, а в ряді випадків і до військових конфліктів.
Як уже згадувалося вище, політика комплектації архівних фондів практично із самого початку діяльності Архіву була спрямована на збір документів, що свідчать з однієї сторони про порушення прав людини, а з іншого боку – про діяльність різних організацій по їх захисту. Так, у колекцію Архіву ввійшли матеріали найбільш впливової і великої організації по захисту прав людини періоду холодної війни – Міжнародної Гельсінкської Федерації, а також національних комітетів організацій країн-учасниць Федерації.
Документи іншої правозахисної організації – журналу Index on Censorship (Індекс на цензуру) – відбивають їхню діяльність по захисту прав людини, в основному, у сфері свободи слова, хоча серед матеріалів цієї організації також знаходяться документальні свідчення з історії збройних конфліктів на території колишньої Югославії. Іншими важливими джерелами з історії військових конфліктів у цьому регіоні є документи особливої комісії ООН по розгляду військових злочинів, що була створена в 1992 році, а також матеріали (включаючи фотодокументи) міжнародної правозахисної організації “Лікарі за права людини” (Physicians for Human Rights), що знаходиться в США (Бостон). Дана організація в 1996–1998 роках провела серію ексгумацій масових поховань жертв військових злочинів на території колишньої Югославії. Крім того, у 1996–1998 роках з ініціативи Архіву були записані новинні програми телебачення Бєлграда (Сербія), Загреб (Хорватія) і Сараєво (Боснія-Герцеговина), а в 2003 році – передачі іракського і курдського телебачення.
Найбагатшим джерелом з історії порушення прав людини в різних регіонах світу у фонді Архіву стала колекція Міжнародного Моніторингового Інституту (International Monitor Institute), що нараховує більше шести тисяч годин і надійшла в Архів у 2003 році.
Серед інших фондів Архіву, що представляє інтерес для вчених і дослідників, варто згадати такі колекції як пропагандистські фільми Угорської народної міліції, електронний архів Комінтерну, записи інтерв’ю зі співробітниками і керівниками РСЕ/РС, документи з історії революції 1956 року в Угорщині, матеріали з колекції правозахисної організації “KARTA” (Польща) і з “Національного Архіву Безпеки”, США (National Security Archives, USA), а також приватні й сімейні архіви, як, наприклад, колекція журналіста газети “Christian Science Monitor” Давида Роді, позв’язана з подіями 1995 року в Срєбрініце (Боснія), архіви генерала Білі Кирай, колекція угорських аматорських фільмів тощо.
Архів є офіційним архівосховищем для нью-йоркського й будапештського центрів Інституту “Відкрите суспільство” і національних організацій мережі фондів Сороса, а також Центрально-Європейського університету.
Архівні матеріали доповнюються бібліотечними фондами. Бібліотечна колекція Дослідницького інституту РСЕ/РС представлена, в основному, періодичними виданнями. Додатковими джерелами з фондів бібліотеки з історії регіону є колекція польського самвидаву (мікрофіши), документи з історії Празької весни, збори дипломатичних матеріалів американського Міністерства закордонних справ, ЦРУ і ФБР, а також копії документів, з так званої, бібліотеки Вінера (Wiener Library) про націонал-соціалістичний рух та історію євреїв у Європі в 1930-1960 роках.
Крім того, бібліотечним відділом Архіву скомплектована і постійно поповнюється колекція монографій з історії холодної війни і діяльності РСЕ/РС, історії правозахисного руху, а також серія книг і періодичних видань з питань архівної і бібліотечної справи, документоведення та інформаційного менеджменту. В даний час співробітники працюють над створенням онлайнової бази анотацій статей архівних періодичних видань і вісників. Анотування здійснюється мовою оригіналу та англійською мовою.
Архівна “Совєтика” у фондах Архіву “Відкрите суспільство”
Значна частина матеріалів у фондах Архіву стосується історії країн колишнього Радянського Союзу. Ці матеріали можуть розглядатися як архівна “Совєтика”, складовою частиною якої є матеріали з історії України радянського періоду, а також з історії перехідного періоду після державотворення (по 1997 рік включно).
Як уже вказувалося вище, особливості архівних колекцій Дослідницького Інституту РСЕ/РС, а також його спадкоємця – Дослідницького Інституту Відкритих засобів масової інформації, що був створений у 1994 році після того, як штаб-квартира радіостанцій була перенесена з Мюнхена до Праги, безпосередньо пов’язана зі специфікою діяльності радіостанцій. Співробітниками дослідницьких, бібліотечних та архівних підрозділів даних організацій щодня проглядалися всі доступні джерела – періодичні видання, наукові публікації, газети (як видані в країнах колишнього Радянського Союзу, так і на Заході), матеріали телеграфних агенств, радіо- й телевізійні програми. Усі ці матеріали, пройшовши попередню обробку і каталогізацію по тематичному і біографічному принципу, надходили в архів. Так склався комплекс матеріалів відомий як “Червоний Архів” – коштовне джерело з багатьох тем новітнього періоду історії Радянського Союзу. Серед них: взаємини суспільства і влади, діяльність Комуністичної партії, внутрішня і зовнішня політика Радянського Союзу, розвиток науки і культури, різні форми опору, інакомислення і правозахисна діяльність радянських дисидентів, політичний контроль і репресивна політика, незалежна самоорганізація суспільства і культури в умовах пізнього тоталітаризму.
Особливої уваги заслуговує колекція радянського самвидаву, окремі документи якого стали надходити на Радіо Свобода із середини 1960-х років. У зв’язку зі збільшенням кількості документів на початку 1970-х років був створений спеціальний відділ, що пізніше одержав назву Архів Самвидаву. Джерелами комплектування даного архіву послужили як документи, що безпосередньо надходили з Радянського Союзу, так і прислані з інших правозахисних організацій (Міжнародна амністія) та емігрантських періодичних видань (журнал “Посев”, газета “Новое русское слово”). Варто відзначити, що практично із самого початку діяльності Архіву Самвидаву була зроблена установка на комплектування так званого політичного самвидаву. Специфіка такого підходу відбилася на складі матеріалів, що ввійшли в колекцію, що в основному представлені листами протесту, протоколами судових засідань, заявами та іншими документами, що свідчать про порушення прав людини в Радянському Союзі. До Архіву увійшли періодичні видання різних напрямків: національні (литовські, єврейські, українські, вірменські, кримсько-татарські), регіональні, релігійні та власне правозахисні (“Хроника текущих событий”, “Политический дневник”, “Вече”, видання групи “Право на эмиграцию”), а також роботи історичного, філософського, соціально-політичного та публіцистичного характеру, що виникли в період 1960-80-х років. Серед авторів можна назвати таких видатних діячів правозахисного руху як Анатолій Марченко, Валентин Мороз, Євген Шифферс, Андрій Сахаров, Михайло Агурський, А.Є. Левітін-Краснов, Наталья Горбаневська, Сергій Желудков, Лідія Чуковська, Валерій Чалідзе, Лариса Богораз та інші. Відділом було підготовлено і видане тридцятитомне “Собрание документов самиздата”, куди ввійшли 3000 зареєстрованих документів. Том №18 “Український самвидав” містить у собі документи українською та російською мовами.
Інші документи (№3001-6617) були мікрофільмовані. Крім того, відділом видавався інформаційний бюлетень “Матеріали Самвидаву” (приблизно 30-40 випусків у рік), де публікувалися щойноотримані самвидавні документи.
В даний час колекція самвидаву нараховує більше 6 тисяч опублікованих документів і приблизно така ж кількість неопублікованих, велика частина яких надійшла на радіо наприкінці 1980-х – початку 1990-х років.
Після 1987 року, коли заборони, що викликали до життя самвидав, були скасовані у зв’язку з перебудовою, що почалася в СРСР, кількість матеріалів, що надходили до Архіву самвидаву, з одного боку значно збільшилася, а з іншого боку змінилася сама природа цих матеріалів, що дозволило виділити їх в окремі зібрання неформальної преси.
Характер та комплектація матеріалів, що надійшли в Архів “Відкрите Суспільство” з Дослідницького Інституту Відкритих засобів масової інформації (Прага) відбивають ті політичні зміни, що відбулися в 1990-ті роки. Так, поряд з Архівом, у якому знаходяться матеріали з історії Радянського Союзу, окремими колекціями представлені матеріали з історії Бєларусі, Російської Федерації та України в 1990-ті роки.
Важливо відзначити, що Архів є не тільки сховищем архівних матеріалів, але і науково-дослідним і загальноосвітнім центром, розуміючи свою місію не тільки в збереженні, систематизації й описі архівних матеріалів, але й у наданні всебічної підтримки вченим, фахівцям в галузі захисту прав людини, студентам й аспірантам, а також усім тим, хто цікавиться подіями недавнього минулого.
Велика увага в Архіві приділяється роботі зі створення науково-довідкового апарату. Він представлений як традиційними описами і картотеками (іменними і тематичними), так і електронними базами даних. Генеральний опис архіву являє собою онлайнову базу даних, що постійно поповнюється описом архівних фондів, бібліотечних матеріалів і тематичних довідників, там же фіксуються поточні зміни і доповнення.
Усі матеріали, за винятком особливих випадків, і відповідно до побажань донорів, знаходяться у вільному доступі.
Архів “Відкритого Суспільства” надає безоплатну фінансову підтримку у формі індивідуальних і тематичних грантів. У першому випадку гранти надаються тим ученим, незалежним дослідникам, журналістам, працівникам культури і мистецтва, чиї дослідження припускають звертання до документів і матеріалів, що зберігаються в Архіві, а також відповідають місії та пріоритетам Архіву. Тематичні гранти надаються установам, організаціям, творчим колективам і окремим дослідникам на здійснення проектів, спрямованих на історичне осмислення недавнього минулого, забезпечення доступу до національного архівного надбання, а також пов’язаних із забезпеченням свободи думки та інформації, забезпечення прав людини і законності.
Іншим важливим напрямком діяльності архіву є організація і проведення конференцій, семінарів і тематичних виставок. Виставки “ГУЛАГ”, “Празька весна 1968”, “Зникаючий комісар: історія фальсифікацій фотографій у сталінську еру”, “Секс і комунізм”, “Освенцім: реконструкція” викликали суспільний резонанс і привернули увагу до зібрань Архіву. Крім звичайних виставок у виставочному залі архіву, у ряді випадків виставки представлені в інтернеті в паралельній онлайновій версії, а ряд виставок із самого початку розроблялися саме як електронні. Багато з проектів організовується при активній участі закордонних архівів і науково-дослідних організацій та інститутів. Так, виставка “ГУЛАГ” була підготовлена при участі московського науково-дослідного центру “Меморіал”, а також польської правозахисної організації “КАРТА”. В організації виставки “Секс і комунізм” брали участь Російська державна бібліотека, ряд архівів України, велику допомогу надали наші колеги з Німеччини.
У свою чергу, архів бере участь у заходах, що організовуються іншими архівами та музеями. На виставці “Самвидав – альтернативна культура в Центральній та Східній Європі 1956 – 1989 рр.”, що проходила в лютому-травні 2004 р., організованої Бременским інститутом по вивченню Східної Європи, були представлені матеріали з колекцій нашого архіву. Наші співробітники також взяли участь у конференції по самвидаву, де обговорювалася перспективи міжнародної співпраці по вивченню історії самвидаву.
Переклад О. Обертаса



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.