Головна статті
Український Самвидав, № 3-4(11-12), жовтень, 2004
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Сторінка 8
Сторінка 9
Сторінка 10
Сторінка 11
Всі сторінки

 


Ростислав Семків. Презентація спогадів Л. Кореневича" />

Ростислав Семків. Презентація спогадів Л. Кореневича

У стінах Спілки Письменників України презентації відбуваються доволі часто – фактично, щотижня. 28 вересня книжку Леоніда Кореневича “Як по струні… безодню” презентував і “Смолоскип”. На моє особисте здивування в заповненому залі, замість млявої розмови, в котру часто перетворюються подібні зібрання, спалахнула справжня дискусія, в котрій, майже за Геґелем, прозвучали своя теза й антитеза, і, звісно, не бракувало своєрідного синтезу.
Суперечка спалахнула, коли д-р філології Григорій Штонь висловив кілька думок про природу шістдесятницького руху і наголосив, що в окремих моментах не зовсім погоджується з позицією автора книжки. На жаль, не всі в залі поділяли таку думку, тому Г. Штоню навіть довелося вислухати кілька образливих реплік – видно, до вільної дискусії готові ще далеко не всі. Втім, саме така поляризація думок у залі й сприяла перетворенню ординарного формату презентації на більш динамічний жанр полеміки.
Замирниками і парламентарями виступили, спершу, директор музею Т.Г.Шевченка Сергій Гальченко, а потім веселий і дотепний поет Микола Сом, котрий докинув до розмови кілька яскравих і кумедних спогадів, а закінчив жартом стосовно однієї з уміщених в смолоскипівській книжці фотографій. Неповторного колориту презентації додавала музика – були і класичні струнні, і спів. Однак, монотонності й тут вдалося уникнути.
Леонід Кореневич коротеньким словом підсумував вечір. Він, звісно, радів, що до його свята долучилося стільки друзів, дякував Осипу Зінкевичу, бо ж “Смолоскип” видрукував книжку в стислі терміни, взявши на себе увесь технічний бік справи, дякував тим, котрі виступали і котрі хотіли б виступити, проте не зробили цього за браком часу. Присутні бачили перед собою скромну людину, українця, котрий не претендував на захмарний статус героя чи, бодай, досконалого літописця епохи шістдесятництва, проте залишився собою і боровся, аби не поступитися власними принципами. “КДБ грало з Кореневичем, а Кореневич грав з КДБ”, – сказав один із промовців. І можна було тільки порадіти за автора тому, що саме він, на відміну від колись всесильної організації, у такій грі вижив і тепер оглядає шахівницю колишньої боротьби з уважністю аналітика та пристрастю полеміста.


Перша міжнародна конференція по самвидаву" />

Перша міжнародна конференція по самвидаву

В м. Будапешті, Угорщина, 2 травня 2004 р. відбулася Перша міжнародна конференція по самвидаву на тему “Актуальні дослідження та архіви самвидаву”, присвячена закриттю виставки “Самвидав – альтернативна культура в Центральній та Східній Європі 1956–1989 рр.”. Нагадаємо, що після виставок у Берліні, Празі та Брюсселі, виставка в Будапешті є вже четвертою, на якій були представлені українські матеріали з фондів Музею-архіву українського самвидаву. На конференції зібралися дослідники з різних постсоціалістичних країн, представники наукових інституцій та архівів Європи та США, де зібрані найвагоміші колекції самвидаву у світі.
На двох пленарних засіданнях обговорювалися питання збереження і поповнення архівів самвидаву в різних країнах, також порушувались питання актуальних досліджень та майбутньої співпраці між інституціями.
Ми вважаємо за необхідне інформувати українського читача про закордонних партнерів Музею-архіву українського самвидаву, що будемо робити впродовж декількох наступних випусків.
Нижче подаємо статтю про будапештську колекцію самвидаву наукового співробітника Архіву “Відкрите суспільство” Ольги Заславскої.


Партнери Музею-архіву українського самвидаву: Архів “Відкрите суспільство” " />

Партнери Музею-архіву українського самвидаву: Архів “Відкрите суспільство”

Будапешт, Угорщина
Ольга Заславская

Архів “Відкрите суспільство” при Центрально-Європейському університеті був створений у 1995 році. За 9 років свого існування архівом була зібрана унікальна колекція з історії країн Східної та Центральної Європи і колишнього Радянського Союзу другої половини XX сторіччя, історії правозахисного руху, а також матеріали, що свідчать про порушення прав людини на сучасному етапі.
Історія створення архіву безпосередньо позв’язана з періодом демократичних перетворень, що почалися на рубежі 1990-х років. Розпад системи комунізму позначився не тільки на долях країн регіону, але і вплинув на діяльність ряду міжнародних організацій. Як відомо, у 1949 році була створена незалежна корпорація Вільна Європа (Free Europe Inc.), метою якої було здійснення радіомовлення на країни Східної Європи, а двома роками пізніше була організована Радіостанція Свобода (до 1953 року називалася “Звільнення”) для радіомовлення на Радянський Союз. Обидві організації в основному фінансувалися Конгресом США за посередництвом Центрального розвідувального управління, хоча здійснювалася і приватна підтримка.
У результаті об’єднання корпорацій у 1975 році виникла одна організація, відома як Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода (РСЕ/РС). За чотири роки до об’єднання відбулися зміни й у системі фінансування радіостанцій, що, як і керівництво, було покладено на призначувану Президентом США Раду директорів з міжнародного радіомовлення (Board for International Broadcasting).
Діяльність радіостанцій була спрямована, в першу чергу на ослаблення, а в остаточному підсумку, – на знищення “залізної завіси”: невидимої, але міцної стіни, що на десятиліття зробила практично неможливим вільний інформаційний обмін між західними країнами та країнами комуністичного блоку. Успіх радіомовлення багато в чому, а особливо, коли мова йде про ідеологічне протистояння і пропаганду, залежить від наявності, кількості і вірогідності інформації про ті країни, для населення яких радіопередачі призначені. З метою забезпечення інформаційної й аналітичної підтримки радіомовним службам національні підрозділи дослідницьких відділів РСЕ і РС збирали і комплектували різні довідкові матеріали – від колекцій книг і періодичних видань до систематизованих зборів газетних вирізок та іншої друкованої продукції, від радіомоніторингу до відеозаписів програм телебачення, від документів самвидаву до електронних баз даних. Систематизація довідкових матеріалів здійснювалася на основі тематичного і біографічного принципів. Пізніше, коли був створений централізований архів у складі Дослідницького інституту РСЕ/РС, ці колекції оформилися в окремі серії. Так склався унікальний комплекс документів – результат діяльності й одночасно історичне джерело – документальне свідчення історії холодної війни, мабуть, однієї із самих тривалих в історії людства.
Соціально-політичні процеси середини 1980-х – початку 1990-х років, що принесли зміни в політичну ситуацію в регіоні, не могли не відбитися на становищі радіостанцій: починаючи приблизно з 1991 року фінансування радіостанцій стало скорочуватися, а в 1994 році було прийняте рішення про закриття ряду відділів, у тому числі і Дослідницького інститути при РСЕ/РС, у той час як діяльність самих радіостанцій була перенесена в Прагу.
За підтримки Джорджа Сороса з метою збереження і забезпечення доступу до архіву й бібліотеки Інституту було прийняте рішення про створення спеціального архівосховища в місті Будапешті. Відповідно до угоди, підписаному з однієї сторони керівництвом радіостанцій, а з іншого боку – Інститутом “Відкрите Суспільство” і Центрально-Європейським університетом, матеріали, що є власністю уряду Сполучених Штатів, депоновані терміном на 50 років. Архів прийняв на себе зобов’язання по обробці, збереженню та забезпеченню доступу до даного масиву матеріалів.
Навесні 1995 року перші вантажівки з архівом Дослідницького інституту РСЕ/РС прибув у Будапешт, ставши основою архівних фондів знову створеної організації – Архіву “Відкрите суспільство”. Уже навесні наступного року читальний зал архіву прийняв перших відвідувачів, у тому ж році інформація про архів і його колекції з’явилася в Інтернеті за адресою http://www.osa.ceu.hu.
Крім комплектування архівних матеріалів з історії періоду холодної війни і поповнення даного масиву з різних джерел, у тому числі і з особистих колекцій (як це було, приміром, у випадку з колекцією угорського самвидаву сьогоднішнього мера Будапешта Габора Демского), Архів збирає і комплектує фонди з історії правозахисного руху. При цьому тимчасові рамки не обмежуються періодом існування комуністичних режимів. Питання захисту прав людини, що виникли і набули особливої гостроти приблизно в 1970-і роки минулого сторіччя безпосередньо пов’язані з історією опозиційного руху в комуністичних країнах з одного боку, та з періодом становлення нових демократичних держав на території колишнього Радянського Союзу і країн Центральної і Південно-Східної Європи з іншого. Падіння комуністичних режимів не означало автоматичного вирішення всіх внутрішніх проблем, що з усією очевидністю показали, зокрема, драматичні колізії розпаду колишньої Югославії. У ряді країн комуністичного блоку прагнення до національного самовизначення і створення незалежних держав привело до масового порушення прав людини, а в ряді випадків і до військових конфліктів.
Як уже згадувалося вище, політика комплектації архівних фондів практично із самого початку діяльності Архіву була спрямована на збір документів, що свідчать з однієї сторони про порушення прав людини, а з іншого боку – про діяльність різних організацій по їх захисту. Так, у колекцію Архіву ввійшли матеріали найбільш впливової і великої організації по захисту прав людини періоду холодної війни – Міжнародної Гельсінкської Федерації, а також національних комітетів організацій країн-учасниць Федерації.
Документи іншої правозахисної організації – журналу Index on Censorship (Індекс на цензуру) – відбивають їхню діяльність по захисту прав людини, в основному, у сфері свободи слова, хоча серед матеріалів цієї організації також знаходяться документальні свідчення з історії збройних конфліктів на території колишньої Югославії. Іншими важливими джерелами з історії військових конфліктів у цьому регіоні є документи особливої комісії ООН по розгляду військових злочинів, що була створена в 1992 році, а також матеріали (включаючи фотодокументи) міжнародної правозахисної організації “Лікарі за права людини” (Physicians for Human Rights), що знаходиться в США (Бостон). Дана організація в 1996–1998 роках провела серію ексгумацій масових поховань жертв військових злочинів на території колишньої Югославії. Крім того, у 1996–1998 роках з ініціативи Архіву були записані новинні програми телебачення Бєлграда (Сербія), Загреб (Хорватія) і Сараєво (Боснія-Герцеговина), а в 2003 році – передачі іракського і курдського телебачення.
Найбагатшим джерелом з історії порушення прав людини в різних регіонах світу у фонді Архіву стала колекція Міжнародного Моніторингового Інституту (International Monitor Institute), що нараховує більше шести тисяч годин і надійшла в Архів у 2003 році.
Серед інших фондів Архіву, що представляє інтерес для вчених і дослідників, варто згадати такі колекції як пропагандистські фільми Угорської народної міліції, електронний архів Комінтерну, записи інтерв’ю зі співробітниками і керівниками РСЕ/РС, документи з історії революції 1956 року в Угорщині, матеріали з колекції правозахисної організації “KARTA” (Польща) і з “Національного Архіву Безпеки”, США (National Security Archives, USA), а також приватні й сімейні архіви, як, наприклад, колекція журналіста газети “Christian Science Monitor” Давида Роді, позв’язана з подіями 1995 року в Срєбрініце (Боснія), архіви генерала Білі Кирай, колекція угорських аматорських фільмів тощо.
Архів є офіційним архівосховищем для нью-йоркського й будапештського центрів Інституту “Відкрите суспільство” і національних організацій мережі фондів Сороса, а також Центрально-Європейського університету.
Архівні матеріали доповнюються бібліотечними фондами. Бібліотечна колекція Дослідницького інституту РСЕ/РС представлена, в основному, періодичними виданнями. Додатковими джерелами з фондів бібліотеки з історії регіону є колекція польського самвидаву (мікрофіши), документи з історії Празької весни, збори дипломатичних матеріалів американського Міністерства закордонних справ, ЦРУ і ФБР, а також копії документів, з так званої, бібліотеки Вінера (Wiener Library) про націонал-соціалістичний рух та історію євреїв у Європі в 1930-1960 роках.
Крім того, бібліотечним відділом Архіву скомплектована і постійно поповнюється колекція монографій з історії холодної війни і діяльності РСЕ/РС, історії правозахисного руху, а також серія книг і періодичних видань з питань архівної і бібліотечної справи, документоведення та інформаційного менеджменту. В даний час співробітники працюють над створенням онлайнової бази анотацій статей архівних періодичних видань і вісників. Анотування здійснюється мовою оригіналу та англійською мовою.
Архівна “Совєтика” у фондах Архіву “Відкрите суспільство”
Значна частина матеріалів у фондах Архіву стосується історії країн колишнього Радянського Союзу. Ці матеріали можуть розглядатися як архівна “Совєтика”, складовою частиною якої є матеріали з історії України радянського періоду, а також з історії перехідного періоду після державотворення (по 1997 рік включно).
Як уже вказувалося вище, особливості архівних колекцій Дослідницького Інституту РСЕ/РС, а також його спадкоємця – Дослідницького Інституту Відкритих засобів масової інформації, що був створений у 1994 році після того, як штаб-квартира радіостанцій була перенесена з Мюнхена до Праги, безпосередньо пов’язана зі специфікою діяльності радіостанцій. Співробітниками дослідницьких, бібліотечних та архівних підрозділів даних організацій щодня проглядалися всі доступні джерела – періодичні видання, наукові публікації, газети (як видані в країнах колишнього Радянського Союзу, так і на Заході), матеріали телеграфних агенств, радіо- й телевізійні програми. Усі ці матеріали, пройшовши попередню обробку і каталогізацію по тематичному і біографічному принципу, надходили в архів. Так склався комплекс матеріалів відомий як “Червоний Архів” – коштовне джерело з багатьох тем новітнього періоду історії Радянського Союзу. Серед них: взаємини суспільства і влади, діяльність Комуністичної партії, внутрішня і зовнішня політика Радянського Союзу, розвиток науки і культури, різні форми опору, інакомислення і правозахисна діяльність радянських дисидентів, політичний контроль і репресивна політика, незалежна самоорганізація суспільства і культури в умовах пізнього тоталітаризму.
Особливої уваги заслуговує колекція радянського самвидаву, окремі документи якого стали надходити на Радіо Свобода із середини 1960-х років. У зв’язку зі збільшенням кількості документів на початку 1970-х років був створений спеціальний відділ, що пізніше одержав назву Архів Самвидаву. Джерелами комплектування даного архіву послужили як документи, що безпосередньо надходили з Радянського Союзу, так і прислані з інших правозахисних організацій (Міжнародна амністія) та емігрантських періодичних видань (журнал “Посев”, газета “Новое русское слово”). Варто відзначити, що практично із самого початку діяльності Архіву Самвидаву була зроблена установка на комплектування так званого політичного самвидаву. Специфіка такого підходу відбилася на складі матеріалів, що ввійшли в колекцію, що в основному представлені листами протесту, протоколами судових засідань, заявами та іншими документами, що свідчать про порушення прав людини в Радянському Союзі. До Архіву увійшли періодичні видання різних напрямків: національні (литовські, єврейські, українські, вірменські, кримсько-татарські), регіональні, релігійні та власне правозахисні (“Хроника текущих событий”, “Политический дневник”, “Вече”, видання групи “Право на эмиграцию”), а також роботи історичного, філософського, соціально-політичного та публіцистичного характеру, що виникли в період 1960-80-х років. Серед авторів можна назвати таких видатних діячів правозахисного руху як Анатолій Марченко, Валентин Мороз, Євген Шифферс, Андрій Сахаров, Михайло Агурський, А.Є. Левітін-Краснов, Наталья Горбаневська, Сергій Желудков, Лідія Чуковська, Валерій Чалідзе, Лариса Богораз та інші. Відділом було підготовлено і видане тридцятитомне “Собрание документов самиздата”, куди ввійшли 3000 зареєстрованих документів. Том №18 “Український самвидав” містить у собі документи українською та російською мовами.
Інші документи (№3001-6617) були мікрофільмовані. Крім того, відділом видавався інформаційний бюлетень “Матеріали Самвидаву” (приблизно 30-40 випусків у рік), де публікувалися щойноотримані самвидавні документи.
В даний час колекція самвидаву нараховує більше 6 тисяч опублікованих документів і приблизно така ж кількість неопублікованих, велика частина яких надійшла на радіо наприкінці 1980-х – початку 1990-х років.
Після 1987 року, коли заборони, що викликали до життя самвидав, були скасовані у зв’язку з перебудовою, що почалася в СРСР, кількість матеріалів, що надходили до Архіву самвидаву, з одного боку значно збільшилася, а з іншого боку змінилася сама природа цих матеріалів, що дозволило виділити їх в окремі зібрання неформальної преси.
Характер та комплектація матеріалів, що надійшли в Архів “Відкрите Суспільство” з Дослідницького Інституту Відкритих засобів масової інформації (Прага) відбивають ті політичні зміни, що відбулися в 1990-ті роки. Так, поряд з Архівом, у якому знаходяться матеріали з історії Радянського Союзу, окремими колекціями представлені матеріали з історії Бєларусі, Російської Федерації та України в 1990-ті роки.
Важливо відзначити, що Архів є не тільки сховищем архівних матеріалів, але і науково-дослідним і загальноосвітнім центром, розуміючи свою місію не тільки в збереженні, систематизації й описі архівних матеріалів, але й у наданні всебічної підтримки вченим, фахівцям в галузі захисту прав людини, студентам й аспірантам, а також усім тим, хто цікавиться подіями недавнього минулого.
Велика увага в Архіві приділяється роботі зі створення науково-довідкового апарату. Він представлений як традиційними описами і картотеками (іменними і тематичними), так і електронними базами даних. Генеральний опис архіву являє собою онлайнову базу даних, що постійно поповнюється описом архівних фондів, бібліотечних матеріалів і тематичних довідників, там же фіксуються поточні зміни і доповнення.
Усі матеріали, за винятком особливих випадків, і відповідно до побажань донорів, знаходяться у вільному доступі.
Архів “Відкритого Суспільства” надає безоплатну фінансову підтримку у формі індивідуальних і тематичних грантів. У першому випадку гранти надаються тим ученим, незалежним дослідникам, журналістам, працівникам культури і мистецтва, чиї дослідження припускають звертання до документів і матеріалів, що зберігаються в Архіві, а також відповідають місії та пріоритетам Архіву. Тематичні гранти надаються установам, організаціям, творчим колективам і окремим дослідникам на здійснення проектів, спрямованих на історичне осмислення недавнього минулого, забезпечення доступу до національного архівного надбання, а також пов’язаних із забезпеченням свободи думки та інформації, забезпечення прав людини і законності.
Іншим важливим напрямком діяльності архіву є організація і проведення конференцій, семінарів і тематичних виставок. Виставки “ГУЛАГ”, “Празька весна 1968”, “Зникаючий комісар: історія фальсифікацій фотографій у сталінську еру”, “Секс і комунізм”, “Освенцім: реконструкція” викликали суспільний резонанс і привернули увагу до зібрань Архіву. Крім звичайних виставок у виставочному залі архіву, у ряді випадків виставки представлені в інтернеті в паралельній онлайновій версії, а ряд виставок із самого початку розроблялися саме як електронні. Багато з проектів організовується при активній участі закордонних архівів і науково-дослідних організацій та інститутів. Так, виставка “ГУЛАГ” була підготовлена при участі московського науково-дослідного центру “Меморіал”, а також польської правозахисної організації “КАРТА”. В організації виставки “Секс і комунізм” брали участь Російська державна бібліотека, ряд архівів України, велику допомогу надали наші колеги з Німеччини.
У свою чергу, архів бере участь у заходах, що організовуються іншими архівами та музеями. На виставці “Самвидав – альтернативна культура в Центральній та Східній Європі 1956 – 1989 рр.”, що проходила в лютому-травні 2004 р., організованої Бременским інститутом по вивченню Східної Європи, були представлені матеріали з колекцій нашого архіву. Наші співробітники також взяли участь у конференції по самвидаву, де обговорювалася перспективи міжнародної співпраці по вивченню історії самвидаву.
Переклад О. Обертаса


Ростислав Семків. ПРЕЗЕНТАЦІЯ альбому Опанаса Заливахи" />

Ростислав Семків. ПРЕЗЕНТАЦІЯ альбому Опанаса Заливахи

Ц ьогорічний Львівський книжковий фо- рум був багатолюдний і насичений подіями. Презентації книжок та різноманітні читання починалися з інтервалом у півгодини, а то й накладалися у часі. Внаслідок цього багато хто з відвідувачів форуму не потрапив на одні зустрічі й відверто проігнорував інші – на все, мовляв, часу й так не вистачить. Зате абсолютно в усіх склалося враження постійного руху і невпинної круговерті. Втім, окремі події, начебто, випадали із загальної метушливої атмосфери форуму – напевне це й додавало їм оригінальності.
На презентацію мистецького альбому відомого художника-шістдесятника Опанаса Заливахи, організовану видавництвом “Смолоскип”, відвідувачів форуму завітало чимало. Привітати легендарного художника, котрий особисто прибув з Івано-Франківська, і сказати кілька слів про його життя і творчість прийшли Богдан Горинь, Іван Драч, Микола Жулинський, Ігор Калинець, Надія Світлична, президент УВАН д-р Олекса Біланюк (США). Від “Смолоскипу” слово взяли Осип Зінкевич та Ростислав Семків, а думку молодої генерації озвучила Ірина Старовойт зі Львова. Вів зустріч Євген Сверстюк. Втім, не слід думати, що у конференційному залі львівського Палацу Мистецтв, де 17 вересня відбувалася презентація, були присутні лише люди старшого покоління – зійшлося доволі багато молоді. Чи з огляду на сучасну політичну ситуацію, чи завдяки якійсь внутрішній логіці історичних змін, шістдесятництво сьогодні переростає вузькі рамки стереотипного сприймання його як явища; принципова позиція колишніх дисидентів і опір системі, який вони чинили, все більш активно осмислюються сучасною молоддю, що спонукає її чіткіше визначатися і з власними переконаннями. Саме в такому ключі сприймали молоді учасники форуму виступи присутніх.
Зустріч тривала трохи більше години, однак у залі доволі швидко склалася тепла атмосфера, завдяки якій учасники і гості презентації нараз відчули себе причетними до витворюваного в них на очах ланцюжка взаєморозуміння між різними поколіннями, відмінними баченнями мистецтва, оптимістами та скептиками. Пафос, котрий цілком закономірно пронизував виступи присутніх, не виглядав штучно, а був природнім. І приємно було бачити в очах тих, хто гортав підготовлений “Смолоскипом” альбом, справжню цікавість.


Павліна Бондаренко. Відбувся вечір Алли Горської та Івана Світличного" />

Павліна Бондаренко. Відбувся вечір Алли Горської та Івана Світличного

В Будинку вчителя 19 вересня відбувся вечір Алли Горської та Івана Світличного, організований громадською організацією “Музей шістдесятництва”. В цей день їм на двох виповнилося б 150 років. Ніхто не пам’ятає коли саме познайомилися І. Світличний з А. Горською, але відтоді (початок шісдесятих років) вони святкували свій День народження саме разом 19 вересня, оскільки Алла народилася 18-го, а Іван – 20-го вересня.
Вечір розпочався піснею “Фур-фур ладував”, яка була своєрідним “гімном” Клубу творчої молоді, членами якого були сьогоднішні ювіляри. Пісню виконував гурт “Лемки Києва”, а один з його учасників – Микола Горбаль – поділився своїми спогадами. Всі пісні, що виконувалися впродовж вечора лемками, оброблені керівником гурту Мирославом Цуприком.

Сестра Івана Світличного Надія Світлична розповіла присутнім про святкування спільного 70-річчя Горської та Світличного в 1964 р. До тієї дати був створений Центральний ювілейний комітет на чолі з Вячеславом Чорноволом. Виступила й художниця-шістдесятниця Людмила Семикіна, в майстерні якої відбулося те святкування. До речі, сцену прикрашало саме те запрошення (звичайно, збільшене), що було виготовлене на пам’ятний ювілей 1964 року.
Леся Матвійчук читала вірші Івана Світличного, а Оленка Зарецька – листи Алли Горської до Опанаса Заливахи.
На загальний настрій присутніх позитивний вплив мали ведучий Євген Сверстюк та усміхнені обличчя ювілярів на фото, що дивилися зі сцени; осінні барви та й, зрештою, скрипка, яка супроводжувала вечір.


Арсен Поклад. Зустріч з Григорієм Герчаком" />

Арсен Поклад. Зустріч з Григорієм Герчаком

В приміщенні Народного Руху України 4 жовтня за ініціативи “Музею шістдесятництва”, зокрема голів правління Миколи Плахотнюка та Надії Світличної, відбулася своєрідна зустріч з людиною, про яку в його рідному селі складають легенди – колишнім політичним в’язнем, художником, виконавцем авторських і народних пісень Григорієм Герчаком. Це його перша в Києві публічна зустріч, при переповненій аудиторії, але як сказав Євген Сверстюк, зала мала б бути в 10 разів більшою, щоб показати, особливо молодому поколінню, тип людини, витворений українським визвольним рухом.

Вечір відкрила і вела Надія Світлична, яка розповіла, що Гриць Герчак в 1950-х рр., будучи ще юнаком, шкодив радянським окупантам. Далі була праця в підпіллі ОУН. Був засуджений до смертної кари, близько семи місяців пробув в камері смертників, в умовах, коли щоночі викликають чи то на допит, чи то до розстрілу. І це в 20 років! Вирок по смерті Сталіна замінили на 25 років концентраційних таборів. Що міг хлопець протиставити системі, щоб вижити? В тих жорстоких умовах серед криміналу зумів зберегти чистоту і наївність завдяки мистецтву – сам вчився малювати, пригадував пісні, сам складав слова і музику, сам їх виконував.
Далі до слова був запрошений Євген Сверстюк. Його знайомство з Герчаком відбулося в таборі 1973 року. Порівнюючи свій життєвий шлях і долю Григорія Герчака, він сказав: “Я не міг собі уявити, що люди п’ють свою повну чашу”. Його щиро вразила розповідь Григорія про підпілля ОУН, яке існувало аж до смерті Сталіна. Він наголосив, що побачив людину втомлену, але не зневірену. Такий тип людей ніколи не здається і нічого для себе не потребує. І далі продовжив, що Григорій Герчак – людина, яка має високий художній дар. В його табірних екслібрисах, малюнках немає ніякого фальшу і підкреслив: “Це цікавий феномен української невмирущості, що залишається нам усім”. Присутні мали можливість оглянути виставку Герчака і переконатися в цьому.
Мистецтвознавець, колишній в’язень Богдан Горинь продемонстрував присутнім слайди з екслібрисами Григорія Герчака, виготовлені в умовах концтаборів. Коментував їх сам автор.
Потім Григорій Герчак, гарної зовнішності сивочолий чоловік, з почуттям внутрішньої честі і гідності зворушливо оповідав про своє життя. На завершення, Г. Герчак виконав під акомпанемент гітари народні та авторські пісні. Присутні на вечорі могли відчути і глибше пізнати той відрізок нашої історії, що належить до визвольного руху ОУН.
 


Матеріали з архіву Виталія Шевченка (Київ)" />

Матеріали з архіву Виталія Шевченка (Київ)  

Оригінали самвидаву

1. Іван Дзюба. Виступ на вечорі, присвяченому 30-літтю з дня народження Василя Симоненка. Будинок літераторів, 16 січня 1965 року. Рукопис, виготовлений В. Шевченком.
2. А. Солженицин. Вот так мы живем. 15 июля 1970 года. Машинопис.
3. Валентин Мороз. Хроніка опору. Рукопис, виготовлений В. Шевченком.
4. Андрей Амальрик. Просуществует ли Советский Союз до 1984 года? Машинописна копія.
5. Федину от Твардовского. 7–15 января 1968 года. Москва. Фотокопія з машинопису, виготовлена Борисом Орловським в помешканні В. Шевченка в Дарниці.
6. М. Ю. Брайчевський. Приєднання чи возз’єднання (критичні замітки з приводу однієї конференції). Книжечка з фотопаперу, перезнято з машинопису.
7. Частина фотокопії російського закордонного збірника “Документы. Воспоминания”. Середина 1960 років.
8. Уривки з фотокопії закордонного видання “Історії Русів”.
9. Фотоплівки з текстами зі старого “Літературно-наукового вісника” і статті Івана Дзюби “На шляху поступу ми лиш каменярі”. Виготовив Борис Орловський.
10. Дві фотоплівки з земельним законодавством українських влади 1917–1920 рр. з української радянської книги середини 20-х років. Фотографував Борис Орловський.
11. Фотоплівка зі статтею з часопису “Украинская жизнь”, ч. 5–6, 1915 р.
12. 9 фотоплівок книги В’ячеслава Чорновола “Лихо з розуму”, перезнято з самвидавного примірника на фотопапері.
Неформальна преса
13. Братство. Інформаційно-видавниче агентство Студентського братства. Львів, №5 (11), квітень 1990.
14. Вільна земля. Видання осередків Селянсько-демократичної партії. Ч. 1, квітень 1990; Ч. 2, травень 1990, Київ.
15. Вільне слово. №9, 10, 11, 12, 13, 1990, Київ. Редактор Катерина Зеленська.
16. Вісник Руху. 22 січня 1990, Київ. Ч. 2, 3. Додаток до ч. 3.
17. Вісті. Пресовий орган Черкаської філії Української гельсінкської спілки. Квітень, 1990.
18. Вперед. Газета Тисменицького РК КПУ і Рад народних депутатів району. Тисьмениця, Івано-Франківської обл. 21 квітня 1990; № 49 (5004), 24 квітня 1990.
19. Галичина. Газета Рад народних депутатів Івано-Франківської області. № 26 (12305), 19 червня 1990. №28 (12307), 22 червня 1990.
20. Голос Відродження. Видання УГС. Ч. 2, квітень 1989; Ч. 8, листопад 1989; Ч. 9, січень 1990; Ч. 2, лютий 1990; Ч. 4 (13), квітень 1990; Ч. 5 (14), квітень 1990; Ч. 7–8 (16–17), червень–липень 1990. Спеціальний Випуск (перепоховання В. Стуса, О. Тихого, Ю. Литвина).
21. Голос. Незалежний інформаційний бюлетень. № 4(15), 11.03.1990; №5 (16). 25.03.1990; № 7(18), 22.04.1990; № 8(19), 06.05.1990; №9 (20), 20.05.1990; №10 (21), 03.06.1990; №11 (22), 17.06.1990; №12(23), 01.07.1990. Київ. Головний редактор В. Яворський.
22. Голос. Житомир, червень 1990, №5.
23. Горнило. Часопис Всеукраїнського братства. Ч. 1, квітень 1990. З “Дзвіночком” для дітей.
24. Дзвін. Видання Тернопільського обласного товариства “Меморіал”. 4 (7), квітень 1990.
25. Досвітні вогні. Народний Рух України за перебудову. Трибуна низових осередків республіки. №3, квітень 1990; № 4, травень–червень, 1990. Київ.
26. ДС. Інформаційний листок Київської організації партії Демократичний Союз. №1, квітень 1990.
27. Експрес-новини. Інформаційний центр Руху. Вип. 14, 15, 16, 18, 23, 35, 37. 1990. Київ.
28. За вільну Україну. Ч. 4-5 (129-130). Львів, 5 січня 1991.
29. За волю. Ч. 1. Видання Полтавської філії Спілки незалежної української молоді. Травень 1990.
30. Замкова гора. Київська організація Спілки незалежної Української молоді. Ч. 3. Квітень 1990; Травень 1990; Ч. 4. Червень 1990, Київ. Видається за допомогою Українського націоналістичного клубу.
Додатки до “Замкової гори”: Випуск пам’яті 40-річчя смерті генерал-хорунжого Романа Шухевича; Травень 1990. Випуск пам’ятки-2. Спецвипуск, присвячений Симонові Петлюрі; Червень 1990. Спец. випуск до 49-річчя Акту проголошення відновлення Української Держави.
31. Зелений світ. Видання Української екологічної асоціації. №3. Травень 1990; № 4, 5. Червень 1990; №10. Вересень 1990, Київ. Редактор Михайло Прилуцький.
32. Золоті ворота. Незалежний часопис в борні за незалежну Україну. Ч. 1, 2. Червень 1990, Київ. Редактор Павло Скочок.
Додатки: Джерелознавчий випуск; Спец. випуск до скликання на 1 липня Міжнародної Асамблеї. Ч. 4, Київ, 1990.
33. Зона. Видання Всеукраїнського товариства репресованих. №1. Вересень, 1990.
34. Ініціатива. Вип. 1. Травень, 1990. Видання кооперативів і профспілок. Київ.
35. Інформатор – 13. Щотижнева хроніка пресової служби УГС. 29 березня 1990; Інформатор-17. 26 квітня 1990.
36. Інформаційний центр Руху. Вип. 34. Червень.
37. Книжковий світ. № 4 (9). Квітень 1990, Київ.
38. Козацьке слово. Газета коша руських козаків. №1. Березень, 1990; №2. Травень 1990, Київ.
39. Корені. Ч. 1. Додаток до газети “Нова доба”. Травень, Львів.
40. Крок. Ч. 9. Березень-квітень 1990.
41. Курортний вісник. № 25 (25), 27.06–4.07.1990, Трускавець.
42. Львівські новини. Експрес-хроніка. Орган Львівської обласної філії УГС. 26 лютого 1990.
43. Молодий націоналіст. Видання Львівської крайової організації СНУМ. Ч. 1, 2. Квітень 1990; Ч. 3. Червень 1990. Львів.
44. На сполох! Видання Харківської крайової організації НРУ. №7. Грудень 1989.
45. Народна газета. Видає Народний Рух України за перебудову. Квітень 1990; №4, 5. Травень 1990; Червень 1990.
46. Незалежність. Українська народно-демократична Ліга. Спецвипуск; №2(4). Лютий 1990, Київ.
47. Нова доба. Незалежна газета. Ч. 1 (4), Ч. 2 (5). 1990, Львів.
48. Огляд подій. Інформаційний центр Руху. Вип. 3. Січень 1990.
49. Оглядач. Рухінформцентр, Київ, 1990. Вип. 5, 6. Червень; Вип. 7. Липень,
50. Перспектива. Бюлетень Українського незалежного пресового агентства. №9, 10. Квітень1990, Київ.
51. Перший Закон Вільної Республіки. Конституція Української Народної Республіки.
52. Політика. №5. Січень 1990, Київ.
53. Полслова. №9. Ліберальні демократи. 28 апреля 1990 г., Киев.
54. Поступ. Інформаційний вісник Товариства Лева. № 1 (18), №2, січень 1990; № 5 (22), березень 1990, Львів.
55. Просвіта. Вип. 6. Січень 1990. Видає Львівська обласна організація Товариства української мови.
56. Рада. Збірка матеріалів з українських проблем. Ч. 4. 1990, Київ.
57. Реформа. № 5. Видання Львівської соціал-демократичної організації.
58. Рогатинець. Ч. 1, 1990. Вісник Товариства “Дзвін”, Рогатин, Івано-Франківської обл.
59. Роздуми. Видання соціал-конструктивістів України. № 1. Лютий 1990, Рівне.
60. Рухінформцентр. Ч. 3, 5. 1990.
61. Світ. Український часопис. Ч. 1, травень 1990.
62. Свобода. Незалежне видання Українського інформаційного агентства “Шлях”. Ч. 3. Лютий 1990; Ч. 4, квітень 1990, Київ.
63. Свободное слово. Еженедельник. Ч. 10 (40), 10 апреля 1990. Орган партии Демократический Союз.
64. Слобідська Україна. № 1(3) 1990. Видання Харківської крайової організації Руху.
65. Слово. Видання Товариства української мови ім. Т. Шевченка. Лютий 1990; №6. Березень 1990; №7, 8. Квітень; №9, 10. Травень 1990, Київ. Редактор Дмитро Павличко.
66. Социал-демократ Украины. №2. Март 1990; №4. Май 1990, Киев. Газета Социал-демократической партии Украины.
67. Спадщина. №8. 2.1990, Львів.
68. Сурма. Спілка незалежної української молоді м. Стрия. №1.
69. Схід. №1, травень–червень 1990. Донецьк.
70. Тернове поле. Додаток. №17.
71. Тустань. Січень-березень 1990. Літературно-мистецький часопис Дрогобицького регіонального об’єднання НРУ. Рік заснув. 1989.
72. УГС південь. № 6. Квітень 1990; №8. Травень 1990, Запоріжжя.
73. Українське студентство. Орган Київської Крайової організації Української студентської спілки. Ч. 1, 2.
74. Українське юнацтво. Т-во “Паростки”, СНУМ. №4, 6. Стрий, 1990.
75. Франкова криниця. Тижневик. Фундатор – Львівська облрада. №35 (35), 29.08, 5.09.1990.
76. Центральна Рада. Позаструктурне видання УГС. Ч. 2, 15–28 лютого 1990; Ч. 3, березень 1990; Ч. 4, 1990, 15–30 квітня; Ч. 5(5). 1–15 червня 1990.
Різні документи
77. Листівки “Ні – союзному договору”. 1) Перспективи України не такі вже і погані. 2) Документи з архіву: Сборная ведомость об отправлении эшелонов с переселенцами на Украину по состоянию на 28 декабря 1933 года. На 2 стор. Програма ОУН. 3) Ленін=Сталін? (добірку телеграм Леніна підготували С. Кузнецов (Свердловськ), Л. Убочко (Москва). 17 червня о 14.00 день пам’яті борців за незалежну Україну. У Вінниці мітинг. Листівка для киян. 22 січня – День Соборності України! (листівка) Секретаріат Руху. 2 січня 1990.
78. Аркуш історичної секції клубу “Спадщина”. Іван Мазепа. Київ, 1989.
79. Архів. У 40-річчя Української Повстанської Армії. Український Націоналістичний Рух у ІІ світовій війні.
80. Микола Горбаль. Вибрані поезії. Київ, 1990.
81. Заява ініціативної групи по створенню об’єднання “Державна самостійність України” та ін. документи. Голова групи – Іван Кандиба.
82. Заява Секретаріату Руху. 27 березня 1990 р. про події у Литві.
83. Звернення Виконавчого комітету Міжпартійної Асамблеї до українців – мешканців України. 2 липня 1990.
84. Ксерокопія з “Західнього кур’єра”, грудень 1990. О. Дичковський, від Товариства УПА. Чи воювала з народом УПА? Відповідь “ветеранам”.
85. Л. Лук’яненко. Коментар нашої короткої партійної програми. Вересень 1989 р., Львів.
86. Левко Лук’яненко. Програма (проект) Української демократичної спілки. 28 березня 1990 р. З’їзд УНС.
87. Програма всеукраїнського політичного об’єднання “Державна самостійність України”. Київ–Львів, 1990.
88. Р. Коваль, А. Коваль. Проект програми Український християнський союз. 27.04.1990, Київ.
89. Степан Бандера. Комунізм цілком противний духові української нації.
90. 1) Мирослав Прокоп. Українське пронинацистське підпілля 1941–1944. 2) Програма ОУН. 3) Десять заповідей українця-націоналіста (декалог). 4) Слово про УПА. Автор Михайло Зеленчук, Голова Братства УПА карпатського краю, хорунжий. Листівка Руху, Тернопіль.
Добірка фоторепродукцій
1) Полковник Головного Державного інспектора Юліян Лінницький. Полковник Дмитро Антончук, голова Української Ради 28 російського корпусу і 5 російської армії. 2) Марки поштові УНР – 6 зразків. 3) Марки поштові УНР – 9 зразків. 4) Марки поштові УНР – 20 зразків. 5) Марки поштові УНР та ЗУНР – 7 зразків. 6) Київська ратуша. 7) Командир Синьої дивізії генерал-поручник Зелинський на молебні в Києві. 8) Військова місія держав Антанти в Кам’янці. 9) Знаки уніформи для козаків Гайдамацького коша Слобідської України, Чорного Куреня Центральної Ради. 10) Знаки уніформи для козаків Гайдамацького коша Слобідської України, Червоного Куреня Центральної Ради. 11) Знаки уніформи для старшин Гайдамацького коша Слобідської України, Червоного Куреня Центральної Ради. 12) Григорій Сиротенко (синєжупанник) як військовий міністр УНР 1918 р. 13) Панцирні потяги, здобуті українським військом у боях з большевиками у 1919 р. 14) Перший штаб Сірої дивізії. 15) Старшини й козаки Гайдамацького кошу Слобідської України на чолі з С. Петлюрою, 1918.


Матеріали з архіву Ганни Михайленко (Одеса)" />

Матеріали з архіву Ганни Михайленко (Одеса)

1. Документи політичної та правозахисної діяльності Одеської обласної організації Української консервативної республіканської партії за 1992–2001 роки.
2. Документи діяльності Одеської організації УКРП та Комітету захисту прав людини за 1992–2004 роки. Активісти організації: Віра Тимофіїва, К. Гуцалюк, Раїса Щоголь, Михайло Цісар, Микола Чумаченко, Сергій Бондаренко, Олексій, Іван, Людмила Триколенки, Любов Домбровська, Ніна Танцюра, Тамара Балан, Ганна Михайленко та ін.
3. Документи правової служби Одеської обласної організації УКРП за 1992–1997 роки. Керівник: Ганна Михайленко.
4. Документи політичної та правозахисної діяльності Одеської обласної організації УКРП за 1989–1990–1992 роки. Керівник: Валерій Міончинський, Ганна Михайленко.
5. Документи правової служби Одеської обласної організації УКРП за 1990–1992 роки.
6. Вибори в Одесі до Верховної Ради 1994–1998–2002 роки. Патріотичні кандидати до українського парламенту. Їх програми. Акти спостерігачів.
7. Вибори в Одесі 1994–1998–2002 роки. Кандидати до Одеської міської ради та їх програми.
8. Вибори в Одесі до Верховної Ради 1994–1998–2002 роки. Антиукраїнські кандидати до українського парламенту. Їх програми. 2) Проміжні вибори до Верховної Ради 2004 року по Одеському виборчому округу №136 замість Кивалова С.В.
9. Агітаційні матеріали референдуму про Незалежність 1 грудня 1991 року. Одеса. Союзному договору – ні! Україна – без Кучми!
10. Одеський Комітет солдатських матерів. 1990 рік. Участь одеситок у Першому з’їзді солдатських матерів у Запоріжжі. Діяльність Одеського Комітету.
11. Матеріали Одеської обласної організації Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих. Одеса. 1992 рік. Голова: Михайленко Г.В., 2003 рік. Голова: Отченашенко П.І.
12. Програми українських патріотичних партій та організацій. Кінець 1990-х – 2000-ні роки ХХ століття.
13. Матеріали планового переселення урядом СРСР росіян в Одеський регіон з метою зміни демографічної ситуації та проголошення маріонеткової держави “Новоросія” напередодні розвалу СРСР – 1990–1991 роки. Боротьба проти переселення одеської української громадськості.
14. “Новороссия”. 1) Програма “Демократического союза новороссов”, автор програми професор ОДУ Сурілов. 2) “Содружество сторонников социального возрождения” В. Пурхцванідзе, аристократи, кадети та інші антиукраїнські організації. 3) Боротьба українців проти сепаратистських течій. “Літературна Україна”: “К вольному краю новороссов”, “Дайош республіку “Новоросія” та “Чортополох”. 4) “Проект Закона о свободной экономической зоне в Одессе” від 21 вересня 1991 року. Проект розроблено Одеським міськвиконкомом на чолі з мером Валентином Симоненком.
15. “Русско-еврейский симбиоз”. 2) “О национальной подлости великороссов” (підбірка пресових матеріалів з єврейського та російського питань) 3) Газети “Еврейские вести”, “Ха-мелиц”, “Хадашот”. “Шомрей шабос” за 1992, 1995, 2001 роки. 4) “Комсомольская правда” 1995 рік, “Русские ведомости”, 1997 рік.
16. Українське Чорноморське Подунай-Гуляйпільське козацтво. У даному архіві – деякі матеріали УЧПК, подаровані Г. Михайленко Л. Безклубим.
17. Документи про переслідування КДБ сестри Г. Михайленко Парасковії Василівни Смолій, 1931 р. народж., мешканки с. Агафіївки Любашівського району Одеської області в період з 1980 по 1990 рр.
18. Документи греко-католицької церкви святого Дмитрія села Агафіївки Любашівського району Одеської області. Члени-засновники: Смолій П.В., Михайленко Г.В. Почато в 1991 році. Церква в даний момент існує, вперше в цьому селі збудоване церковне приміщення.
19. Матеріали: 1) Міжнародної асоціації радянських політв’язнів, Нью-Йорк, 1989 р., голова МАСП М. Малінін. 2) Прес-клуб “Гласность”. 1987 р. 3) Журнал “Посев”, 4/1989. 4) “Карательная медицина”. Статті одеської правозахисниці Олени Даніелян. Проживає в Бостоні, США. 5) “Дайджест” та інше. 1990 р. 6) Статті з газети “Русская мысль”, 26 травня 1989 р.
20. Правозахисні матеріали із США. 1) “Смолоскип”, ж. №№ 29/1986, 31/1986, 33/1987, 34/1987. 2) Новини Українського комітету миру, 1,2/1986–1987. 3) Кестон коледж США–1. 4) Матеріали бостонської конференції з міжнародних прав людини, 6.12.1986 р. 5) Матеріали в справі Ольги Горинь. 6) “Гласность”, №1/1987, Москва.
21. Вирізки з одеських україномовних газет кінця 1990-х до 2004 року, які висвітлюють життя української громади в Одесі. 2) Примірники Овідіопольської районної газети “Наддніпрянська правда”, Кілійської районної газети “Просвіти”, “Светлячек”, Ізмаїльської просвітянської газети “Слово Просвіти”. 3) Цікаві вирізки з деяких інших українських газет на теми з історії України та українського визвольного руху.
22. Окремі журнали 1991–2002 рр. 1) “Нова генерація”, №1/1991, голодування студентів. 2) “Державність”, №2/1993 р. 3) “Військо України”, №1/1994 р. 4) “Демократическое действие”, №1/1994, Одеса. 5) “Наше життя”, №5/1992 р., США. 6) “Жіночий світ”, №3/1995 р., Канада. 7) “Родина”, 2002 р., Канада.
23. Окремі газетні видання періоду становлення Незалежності України. 1) “Літературна Україна”, 29 серпня 1991 року. 2) “Нью-Йорк таймс”, 26 березня 1990 року, США. 3) “Свободное слово”, 29 січня 1991 року, Росія. 4) “Агро”, 23 березня 1991 року, Івано-Франківськ. 5) “Земля і люди”, 26 вересня 1992 року, Одеса. 6) “Нескорена нація”, грудень 1992 року, Київ. 7) “Покликання сумління”, червень 1991 року, Меморіал. 8) “Гроно”, № 2, 3, 4 1996 року. Суми. 9) “Нескорені”, січень 1992 р., грудень 1996 р., Львів. 10) “Клич нації”, УКРП, №10, 1993, №11, 1994 рр. 11) “Молодь України”. 2 лютого 1993 р., Львів. 12) “За вільну Україну”, 22 березня 2000 р., Львів. 13) “Дзвін Севастополя”, 3 березня 2001 р. 14) “Нове життя”, 10 лютого 1989 р., ЧССР. 15) “Новий шлях”, 6–13 січня 1996 р., 20 січня 1996 р., Торонто, Канада. 16) “Благовіст”, січень 1999 р., УГКЦ, Польща. 17) “Наше слово”, 3 січня 1999 р., УГКЦ, Польща. 18) “Вірую”, серпень 1998 р., УГКЦ, Львів. 19) “Нова зоря”, 10 листопада 1999 р., 12 листопада 2003 р., УГКЦ. 20) “Жива вода”, УГКЦ. Червень 2000 р. Самбірсько-Дрогобицька єпархія. 21) “Християнська Україна”, 16–18 лютого 2001 р., Свято-Успенська парафія УПЦ КП.
24. Український самвидав, діаспорні видання, неформальна преса, листівки 1990-х рр.
25. Переписка Ганни Михайленко з Галиною Змієнко-Сенишин (21.12.1918–15.7.2003). Народилася в Одесі (Кирпичний провулок), померла в Монтреалі. Донька генерала армії УНР Всеволода Юхимовича Змієнка – героя оборони Замостя (1920 р.) від банд Будьонного. Праці Галини Змієнко-Сенишин: 1) Бібліографія голоду 1932– 1933 рр. “Українська школа імені митрополита Іларіона в Монтреалі”, 2) “Пересаджені квіти України”, 3) “Оборона Замостя”. Спогади групи вояків армії УНР.
Раритетні видання
1. Robert E. Ramsey. Flags of the Captive Nations. – Denver: A.M.Printing Co., 1962.
2. George W. Simpson. Ukraine under Hungarian, Polish and Russian Occupations. – Canada: University of Saskatchewan, 1939.
3. Bohdan S. Wynar. Ukraine. A Bibliographic Guide to English-Language Publications. – Englewood, Colorado, U.S.A.: Ukrainian Academic Press, 1990.
4. “Український комбатант”. – №3. – Мюнхен: Орган Союзу українських ветеранів на чужині, 1955.
5. Д-р Д. Квітковський. Боротьба за свободу в Україні. – Торонто (Канада): Крайова Екзекутива УНО, 1968.
6. О. Кисілевська. Самовиховання. – Коломия: в-во “Жіноча доля”, 1928.
7. М. Чумак. Шляхи національного визволення. – Ч. 1. – Чернівці: Меркур, 1933.
8. В. Дорошенко. “Просвіта”, її заснування й праця. – Філадельфія Па., ЗДА: “Молода просвіта”, 1959.
9. Ф. Пігідо-Правобережний. Велика вітчизняна війна. – Вінніпег: “Новий шлях”, 1954.
10. С. Васкан. Боротьба за українську школу в Галичині. – 1939.
11. Фантастична втеча Мирослава Січинського / Упоряд. Б. Подолянко. – Сідней, Аделаїда: в-во “Книга”, 1987.
12. Проф. др. Ю. Бойко. Творчість Тараса Шевченка на тлі західньоєвропейської літератури. – Мюнхен: Український вільний університет, 1956.
13. Я. Шумелда. Від Маркса до Маленкова. – Париж: Українська Національна Єдність у Франції, 1955.
14. С. Мусійчук. Вічним духам України. – Вінніпег: “Новий шлях”, 1948.
15. С. Левицький. Український пластовий улад 1941–1945 у спогадах автора. – Мюнхен: в-во “Молоде життя”, 1967.

Дирекція Музею-архіву українського самвидаву складає п. Лесі Ковальській (Торонто) та п. Уляні Мазуркевич (Філадельфія) найщирішу подяку за їхню довіру і передання дуже важливої документації.
Сподіваємось, що колишні політв’язні, правозахисники, а також керівники правозахисних організацій у Західних країнах відгукнуться на наш заклик і також поповнять архів Музею додатковою документацією та матеріалами.
З новими документами можна ознайомитися в бібліотеці Музею-архіву українського самвидаву МБФ «Смолоскип».
У наступному номері бюлетеня буде поданий повний список переданих матеріалів.


Відбулася презентація книжки “Три повстання Січків”" />

Відбулася презентація книжки “Три повстання Січків”

Три повстання Січків: У 2 т. Т. 1: Спогади Стефанії Петраш-Січко. Документи // Харківська правозахисна група. – Харків: Фоліо, 2004. – 256 с., фотоіл.; Т. 2: Спогади. Інтерв’ю. Листи // Харківська правозахисна група / Ред. та упор. В. Овсієнко. – Харків: Фоліо, 2004. – 240 с.
В київському Будинку вчителя відбу- лася презентація книжки про непересічних борців за права людини та незалежність України – про родину Січків. Упродовж двох поколінь – з початку 40-х років донині – родина Січків веде цілеспрямовану героїчну боротьбу за Україну. Петро Січко та Стефанія Петраш брали участь у національно-визвольних змаганнях Організації Українських Націоналістів, за що по 10 років каралися на Колимі. У 70-х роках уже разом з синами Василем та Володимиром вони повстали ще раз, прилучившись до Української Гельсінської групи, за що родина зазнала жорстоких репресій. У кінці 80-х – 90-х рр. Січки знову були в перших лавах боротьби за незалежність.
Спогади Стефанії Петраш-Січко охоплюють кінець 30-х – 1957 та 1977 – 1996 рр.: участь юнки в підпіллі ОУН та її ув’язнення в Сибіру; протистояння родини Січків тоталітарному режимові; участь в Українській Гельсінській Групі; відчайдушна шестилітня війна дружини і матері за виживання в неволі чоловіка Петра Січка та синів Василя і Володимира; боротьба за незалежність. Документи яскраво ілюструють напругу боротьби за права людини в Україні та за незалежність.
Книжка підготовлена за програмою Харківської правозахисної групи в серії публікацій меморіального характеру – автобіографічних розповідей колишніх політв’язнів та учасників опору тоталітарному режимові.


Книжкова полиця" />

Книжкова полиця

Кореневич Л. Як по струні безодню... Кілька особистих сторінок до біографії шістдесятництва / Передмова Є. Гуцала. – К.: Смолоскип, 2004. – 260 с.

До книжки відомого літературного критика і публіциста, шістдесятника, лауреата премії ім. Івана Огієнка – Леоніда Кореневича ввійшли статті про організацію в 1956 р. в Москві земляцтва українських студентів (“Особий сектор. Таємна частина”); про участь автора у відкритті пам’ятника Т. Г. Шевченкові у с. Шешори на Косівщині (“Недопалок “гріха”); про історію підготовки видання творів Миколи Ушакова та Олеся Бердника у роки цензурного терору в Україні (“Відступниця” свята Варвара”, “Як по струні безодню...”); про Василя Симоненка (“Невиправний мрійник і поет”) та ін.

Бадзьо Ю. Український вибір. – К.: Смолоскип, 2004. – 56 с.

Причини катастрофічного занепаду незалежної України, країна і держава, народ і нація, що таке політична нація, “європейський вибір” – вибір чи демагогія, – над цими та іншими проблемами нашого суспільства розмірковує відомий політолог, колишній радянський політв’язень, перший голова Демократичної партії України, автор багатьох ґрунтовних публікацій.

Коцюбинська М. Х. Мої обрії: В 2 т. – Т. 1. – К.: Дух і літера, 2004. – 336 с.; Т. 2. – К.: Дух і літера, 2004. – 386 с.

У першому томі подано статті з раннього наукового доробку автора, передусім з проблем шевченкознавства, розвідки
60-х років про поетику Шевченка, зокрема про метафору в українській поезії. Представлено дослідження творчості й особистості видатних українських письменників минулого століття – Стефаника, Коцюбинського, Тичини на тлі сучасного їм літературного процесу, а також статті із зарубіжної літератури.

Центральне місце у другому томі посідають присвячені “незабутнім шістдесятим”, поколінню, до якого належить автор. Представлено літературні портрети І. Світличного, Є. Сверстюка, 3. Ґеник-Березовської,
Н. Суровцової, Віри Вовк, особливу увагу приділено постаті
В. Стуса (розвідки загального характеру, про ранню поезію і епістолярну спадщину поета тощо). Подано рецензії і літературно-критичні нариси, починаючи з 60-х років і до наших днів, – про
П. Тичину, А. Горську, Б. Антоненко-Давидовича, Г. Кочура та ін., автобіографічні матеріали.

Коцюбинська М. Моральний імператив і виклики часу: Промова на випускних урочистостях в Українському Католицькому Університеті: Львів, 19 червня 2004. – Львів: Видавництво Українського Католицького Університету. – 32 с., іл.

У своїй праці авторка розмірковує про людину посттоталітарної спільноти та про необхідність її власного “випростання” та “самозбереження” у сучасному світі.

Бердиховська Б., Гнатюк О. Бунт покоління: Розмови з українськими інтелектуалами записали й прокоментували Боґуміла Бердиховська та Оля Гнатюк / Пер. із пол. – К.: Дух і літера, 2004. – 344 с.

Книжка польської журналістки Богуміли Бердиховської та польського літературознавця, перекладачки й популяризаторки української літератури Олі Гнатюк є першою спробою запису розмов з найвідомішими представниками руху шістдесятництва в Україні: Євгеном Сверстюком, Іваном Дзюбою, Михайлиною Коцюбинською, Михайлом Горинем. Остання розмова – з Миколою Рябчуком – показує неперервність розвитку незалежної української думки й спадкоємність поколінь української культури. Завдяки цій книжці читач може відчути атмосферу шістдесятих, ознайомитися з громадянською позицією, яку займали українські дисиденти у той час, дізнатися про обставини, в яких формувалися українські дисиденти як особистості.

Стус Дмитро. Василь Стус: життя як творчість. –
К.: Факт, 2004. – 368 с.

Ніхто не знає, в чому полягає загадка слави. Часто трапляється, що про когось, хто все життя перебував ув епіцентрі подій, забувають відразу після смерти. До Василя Стуса широка відомість прийшла після перепоховання в 1989-му. Що цьому причиною: поетична творчість? героїка життя? непримиренність позиції? здатність перейматися чужим болем? На ці та інші питання пробує знайти відповіді син поета – Дмитро, який майстерно поєднує об’єктивні біографічні відомості про життя Василя Стуса з власними спогадами і спостереженнями про батька, парадоксально зіставляє контексти, змішує науковий та белетристичний стилі. Пропонована книга – це Василь Стус очима дослідника й сина на тлі “запізнілого націєтворення”.

Розрахована на широке коло читачів: від учнів до науковців.

Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.