Головна статті
Український Самвидав, № 4(8), грудень, 2003
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Всі сторінки
Олена Заплотинська. Українське шістдесятництво: визначення дефініцій та історіографія проблеми" />

Олена Заплотинська. Українське шістдесятництво: визначення дефініцій та історіографія проблеми

Проблемам українського дисидентського руху присвячено значну кількість монографічних досліджень і статей. При певному розмаїтті підходів (від аналітичних до апологетичних) кидається в очі очевидна невпорядкованість категоріальної сфери. Узагальнення і формативні дефініції у дослідницькій літературі та публіцистиці вимагають уточнень і чіткішого розмежування понять.

Кінець 1950-х – 80-ті роки були означені новими явищами в культурному і політичному житті українського суспільства. Для визначення їх дослідники вживають поняття: національно-визвольний рух, інакомислення, шістдесятництво, нон-конформізм, дисиденство, рух опору. При цьому дуже рідко адепти і аматори теми цікавляться проблемою чіткості дефініцій. Існує своєрідний «неписаний закон», згідно з яким читачеві дається повна свобода у намаганнях зрозуміти, який саме зміст автор вкладає в те чи інше поняття. І цей неписаний закон залишає поза законом будь-які номіналістичні амбіції, прагнення створити систему понятійних координат, яка б структурувала наші уявлення про явище, предмет дискусії, інтересу, викладу.

Серед нечисленних спроб окреслити хоча б базові риси того чи іншого поняття можна згадати статтю О. Бажана «Дисидентство в УРСР: спроба дефініції». Але як співвідносяться поняття нон-конформізму та шістдесятництва, шістдесятництва та інакомислення і чи співпадають у визначенні поняття «шістдесятництво» та «дисидентство»?

Варто зазначити, що терміни, про які йдеться, досить аморфні. Шістдесятництво можна визначити і в термінах політологічних (як прояв соціальної поведінки), й у філософських (коли йдеться про екзистенціалізм), суто культурологічних. Адже 60-ті роки характерні вибухом молодіжної культури не тільки в Європі та Америці, певні відголоски загальносвітових культурних тенденцій відчувались і в Радянському Союзі.

Найперше, що потрібно уточнити – час виникнення поняття. Поява нових, безперечно талановитих особистостей на початку 60-х не могла залишитись поза увагою преси, і після сумнозвісних події 1962 року шпальти газет зарясніли анафемами на адресу «формалістів», «відщепенців» тощо. Термін «дисидент» радянська ідеологічна термінологія застосовувала в тому ж значенні, що й середньовічна церква для віровідступників.

На початку 90-х років значно зріс інтерес до так званих «білих плям» у вітчизняній історії, серед яких був і український суспільно-політичний рух другої половини ХХ ст. Публікуються численні спогади, свої погляди висловлюють історики, літератори, культурологи.

Серед численних дослідників можна виділити дві основні групи.

Першу складають колишні шістдесятники, які трактують шістдесятництво у двох вимірах – особистісному (феномен шістдесятництва вбачається в контексті епохальної кризи, в якій сучасна людина відкривала для себе правду про суспільство, в якому жила) і культурницькому (усвідомлення себе як українця, носія високої культури).

Другу групу складають сучасні історики: Г. Касьянов, В. Баран, А. Русначенко, О. Бажан, Ю. Зайцев, Ю. Курносов та ін. Діапазон визначення терміну «шістдесятництво» сягає від шістдесятництва як культурництва до шістдесятництва – національного руху опору.

Отже, аналізуючи літературу з даної проблеми, можемо зробити певні висновки:

– Причинами виникнення шістдесятництва стала десталінізація і лібералізація режиму, що сприяли виходу на арену суспільного життя покоління, яке вимагало, якщо не реформування системи, то, принаймні, розширення меж творчих можливостей. Тут напрошуються паралелі з 20-ми роками.

– Шістдесятництво було феноменальним, і, водночас, природнім явищем в умовах тоталітарної держави.

– Більшість дослідників вважають шістдесятництво явищем суто інтелігентським. Проте, як переконують документи, інтелігенція була не єдиною соціальною групою, що чинила опір. Скоріше, ядром, навколо якого формувалась українська опозиція.

– В Україні, зважаючи на особливості історичного розвитку, всі події і явища мали певну специфіку. Тому опір шістдесятниками здійснювався у двох вимірах: нон-конформістському (під впливом загальносвітових тенденцій) та національному (з метою вибороти право на існування української культури).

– Духовний феномен шістдесятництва не зводиться лише до культурництва, хоча й це існувало.

– Навряд чи можна говорити про шістдесятництво як «рух», оскільки виникає асоціація з організованим рухом, який в тих умовах був приречений. Коректніше визначати дане поняття як «феномен», «явище».

– Будь-яке нормативне визначення терміну наражатиметься на невідповідність тому чи іншому аспектові.



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.