Головна статті
Український Самвидав, № 2-3(6-7), червень, 2003
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Всі сторінки
Нові видання" />

Нові видання

Нецензурний Стус. Книга у 2-х частинах. Частина 1 / Упоряд. Богдана Підгірного. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2002. – 336 с.

У цій книзі зібрано спогади широкого кола людей, які найкраще знали Василя Стуса. У цих спогадах вимальовується трохи інший образ поета, ніж твориться зараз у масовій свідомості.

Перечитуючи ці спогади, помічаєш одну незвичну особливість, нехарактерну для текстів, але властиву документальним кінокадрам. Це – багатозначність, здатність містити в собі велику кількість різних смислів...

Читач побачить Стуса не лише у поставі безкомпромісного борця, а й у стані розпачу, зневіри, розгубленості; не тільки в період сформованого світогляду, а й тоді, коли він сповідував віру у радянську владу і в соціалізм з людським обличчям.

Усі ми, атори текстів і читачі, живемо в історично-контекстуальній сфері. Час і простір, в якому живе автор, неминуче позначається на його текстах і на життєвій поведінці. Часопростір, в якому перебуває читач, обов’язково позначається на характері спиймання. Але є також сфера сенсова (смислова), яка існує поза часом і простором.

Поезіє, красо моя, окрасо,

я – перед себе чи до себе – жив?

Степан Сапеляк. Хроніки дисидентські від головосіку. Невольнича мемуаристика. – К.: Смолоскип, 2003. – 264 с.

Спогади відомого діяча українського національно-визвольного руху 70-х – 90-х років ХХ ст., поета Степана Сапеляка розповідають про йо-го тернистий життєвий шлях: арешт за вивішення у січні 1973 року, разом з товаришами, синьо-жовтих прапорів у с. Росохач Тернопільської обл., сидіння в радянських концтаборах, діяльність в УГС, участь у харківських акціях протесту, що наближали здобуття Україною незалежності.

У книзі друкуються також документи пов’язані з правозахисною діяльністю С. Сапеляка, статті з періодичної преси, листи, фотоматеріали. 

Степан Сапеляк:

А ось – зона! Острів «красного беззаконня» і «чорних списків». Великою перевагою і святом мені на цій дещо многотрудній стезі видалося «несанкціоноване» чисте грудневе небо зі сліпучим сонцем. Власне, я міг споглядати колір неба без інструкцій «неположених». Миттєво спалахнуло серце до життя. Всіма силами триматись. А небо, як ікона, я боявся, що ось-ось сховається від мене, адже там височіла таємниця, божественна святиня Псалмів моєї долі. Чисте Причастя моєї душі. Небо. Небо. Доля пом’якшила моє свято надій. «Вірую, – шептав я. – Вірую!». А конвой: «Бистрєє, бистрєє, гражданін осуждьонний!».



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.