Головна статті
Український Самвидав, № 2-3(6-7), червень, 2003
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Всі сторінки
Олесь Обертас. ЄДНІСТЬ КУЛЬТУРИ І ПОЛІТИКИ В ТВОРЧОСТІ ШІСТДЕСЯТНИКІВ" />

Олесь Обертас. Круглий стіл: ЄДНІСТЬ КУЛЬТУРИ І ПОЛІТИКИ В ТВОРЧОСТІ ШІСТДЕСЯТНИКІВ

В рамках політологічної частини ІХ семінару творчої молоді в м. Ірпінь 4 травня 2003 року було проведено науково-теоретичний круглий стіл на тему «Єдність культури і політики в творчості шістдесятників», зорганізований Музеєм-архівом українського самвидаву МБФ «Смолоскип».

На конференцію і зустріч з творчою молоддю прибули колишні шістдесятники і дисиденти – Михайлина Коцюбинська, Атена Пашко, Світлана Кириченко, Валентина Чорновіл, Євген Сверстюк, Юрій Бадзьо, Роман Корогодський, Євген та Ніна Обертаси, Анатолій Русначенко, Олена Левченко.

Були заслухані доповіді студентів, аспірантів та кандидатів наук, що стосувалися питань виникнення шістдесятництва, виникнення і поширення самвидаву, літературного й політико-публіцистичного доробку шістдесятників у самвидаві, значення української діаспори у розвитку громадянського суспільства та свободи слова в Україні, значення шістдесятників і самвидаву у суспільному оновленні 1960-1990-х років в літературному процесі.

Достатньо гостро висвітлювався сучасний «молодий» погляд на шістдесятництво, показавши наскільки сьогоднішнє покоління ознайомлене з цим феноменом.

Після виголошення доповідей, відбулася жвава дискусія між учасниками круглого столу, де обговорювалися питання «провінційності, сакралізації, політизації» шістдесятництва, а також ішли дебати довкола термінів «шістдесятництво» і «дисидентство».

Перед учасниками семінару виступила дослідниця дисидентського руху в Чехії і в Україні Катерина Скупова (Прага).

Згодом відбулася зустріч учасників семінару з колишніми шістдесятниками, дисидентами і політв’язнями, яких представив чисельно зібраній молодій аудиторії голова МБФ «Смолоскип» Осип Зінкевич. Уривки з їхніх виступів подаються у цьому випуску бюлетеня.

Наприкінці зустрічі, яка подарувала учасникам багато нової інформації, думок і поглядів, приємних хвилин і емоцій, відбулася презентація документального фільму «Алла Горська», а також зустріч із режисером фільму Оленою Левченко.

ДОПОВІДІ ВИГОЛОСИЛИ:

Олесь Обертас (Київ) – «Самвидав як одвічна опозиційна категорія: суспільно-політичне коріння й історичний розвиток». 

Віра Горлова (Харків) – «Феномен шістдесятництва та радянська політика денаціоналізації української культури». 

Наталія Маринич (Запоріжжя) – «Культура і політичне: єдність політики і мистецтва в культурі шістдесятників». 

Віталій Мельник (Львів) – «Феномен шістдесятництва у політиці та культурі: причини, умови, наслідки». 

Олена Заплотинська (Київ) – «Українське шістдесятництво: визначення дефініцій та історіографія проблем». 

Володимир Дмитрук (Київ) – «Активізація поширення самвидаву на тлі чехословацьких подій 1968 року». 

Микола Климчук (Київ) – «Шістдесятники: культура книги». 

Михайлина Скорик (Дніпропетровськ) – «Ідеї шістдесятників у космічному місті Дніпропетровськ». 

Олександр Кривенко (Київ) – «Політико-правові аспекти шістдесятництва».

З ВИСТУПІВ УЧАСНИКІВ КРУГЛОГО СТОЛУ

Олесь Обертас (Київ) 

 

 

Поняття і термін самвидав сьогодні, великою мірою, неоднозначне: його можна розглядати не тільки як чітко окреслений, конкретний історичний феномен, а й в широкому загальнолюдському значенні. Справді, під поняттям самвидав ми нерідко розуміємо і спосіб вислову іншої думки, всупереч офіційному нав’язуванню згори – як одвічну опозиційну категорію.

Прагнення до свободи думки і творчості існувало завжди, завжди існували мислителі й митці, які прагнули подивитися на світ іншими очима, розставити інші, відмінні від дозволених владою, акценти.

Історія культури людства, історія літератури – як світової, так і української – свідчить, що її творці не завжди підтримували соціально-політичний устрій держави, в якій жили і творили, а частіше намагалися контролювати розвиток мистецтва, пропонуючи творчій людині певні соціальні привілеї (посади, житло, висока заробітна плата тощо), впроваджуючи цензуру, залякуючи непокірних, морально й фізично знищуючи їх. Це породжувало «вічну» проблему взаємин культури й політики, офіційної державної думки з вільною творчістю.

Чим жорсткіше душила цензура, тим непоборнішим ставало бажання письменників зневажити її і вийти на прямий діалог із читачем. Однак у 1930-і роки радянський читач був заляканий чи не більше, ніж письменник. Навіть просте читання неопублікованих віршів на приватній квартирі могло обернутися арештом чи великими прикрощами не тільки для автора і господарів будинку, а й для всіх слухачів (карне переслідування за «недонесення»).

Як масове явище, як основний спосіб правдивого осмислення й показу світу самвидав виникав як специфічне культурно-політичне явище в різних країнах світу, передусім у тих, що опинилися під гнітом тоталітаризму в ХХ ст. Про самвидав, як один із головних складників літературного процесу можна говорити, починаючи з 1960-х років. 

Віра Горлова (Харків)

Розглядаючи феномен шістдесятництва в Україні, слід вказати на одну суттєву деталь. Основною домінантною цього інтелектуального руху було усвідомлення себе як інтелігенції в контексті саме української культури. І хоча це усвідомлення для декого закінчилося на початку 1970-х років психіатричними лікарнями, інсуліновими комами і сумнозвісним діагнозом «вялетекущая шизофрения», все ж не треба применшувати впливу шістдесятників на формування української культури.

Наступ проти українства в 1930-х роках спричинив розрив процесу його природного національного розвитку. Інерція десятиріч наслідків тих трагічних подій призвела до популярних сумнівів щодо істинного змісту самої української історії й культури, а фізична відірваність від поколінь визвольних змагань і розстріляного відродження зумовила, що покоління шістдесятників виросло фактично без виховання попередниками. 

Наталка Маринич (Запоріжжя)

Надія на громадянську свободу, на захист від свавілля влади, на торжество справжньої демократії поступово розтоплювали кригу тотального страху, люди починали вільніше думати і говорити. Тому недаремно саме на початку 1960-х відбувається нестримний спалах енергії творення, зокрема творення художнього слова.

Започатковане насамперед поетами, шістдесятництво незабаром набуло масштабу універсального, соціокультурного феномену: літературно-мистецького, суспільно-політичного, ідеологічного, наукового.

Саме тоді, коли стало зрозуміло, що далі режим не буде толерувати свободу, вільнодумство, новації, рух шістдесятництва став рухом нонконформізму. Шістдесятники постали перед вибором між відвертим протистоянням і стратегією пристосування; зроблений вибір означав розкол всередині руху шістдесятництва: одні з них формують «офіційне» шістдесятництво, другі – дисидентський рух і поряд з ними цілковита аполітичність, «внутрішня еміграція». 

Віталій Мельник (Львів)

Уже сотні, а то й тисячі разів було мовлено про роль письменництва 1960-х у поступі нашої літератури і так само багато, а то й більше разів про їхнє місце у національному русі, а отже, в політиці.

Мистецтво як сфера найбільшого духовного відруху людини завжди мало непевну межу із іншими сферами людського буття і в кожного письменника, вочевидь, виникала думка змінити світ чи хоча б щось у ньому за допомогою власних творів. Насправді це примарна надія. Щось змінити можна лише за допомогою власних дій.

Українські ж взаємовпливи та взаємоперетікання мистецтва у політику та політики у мистецтво є патологічними і надто викривленими, внаслідок чого уявлення людини як про мистецький процес, так і про перебіг політичних подій є неправильними. Навряд чи можна зараз говорити про потребу навіть якогось мистецького елементу у політиці. Час мистецтва у політиці минув, тепер політика чимось схожа на бізнес, де панує точний розрахунок і немає місця великим людям, рішенням, діям.

Саме вони, шістдесятники, волею обставин опинилися в перших рядах політичної еліти, саме вони відкрито протиставили себе тоталітарній системі, перші з часу буремних 20-х, заговорили про існування національного питання в СРСР, зокрема в Україні, вступили в нерівну боротьбу за українську окремішність, цілком ясно усвідомлюючи, що причиною неможливості їх повної реалізації є політична система і боролись проти неї (хто більше, хто менше), і уже самою боротьбою прирікали себе на недореалізованість. 

Олена Заплотинська (Київ)

Кінець 1950-х – 80-ті роки були означені новими явищами в культурному і політичному житті українського суспільства. Для визначення їх дослідники вживають поняття: «національно-визвольний рух», «інакомислення», «шістдесятництво», «нонконформізм», «дисидентство», «рух опору». При цьому дуже рідко адепти і аматори теми цікавляться проблеморю чіткості дефініцій.

Терміни про які йдеться – досить аморфні. Шістдесятництво можна визначити і в термінах політології (як прояв соціальної поведінки), і у філософських (коли йдеться про екзистенціалізм), і термінах суто культурологічних.

Серед численних дослідників шістдесятництва можна виділити основну групу, яку складають колишні шістдесятники, які трактують шістдесятництво у двох вимірах – особистісному (феномен шістдесятництва вбачається в контексті епохальної кризи, в якій сучасна людина відкривала для себе правду про суспільство, в якому жила) і культурницьку (усвідомлення себе як українця, носія високої культури). 

Володимир Дмитрук (Київ)

Ідеї «Празької весни» не просто певною мірою політизувала суспільство, а й послужила дієвим чинником подальшого розвитку правозахисного руху, обумовила залучення до нього патріотично настроєних кіл, які на прикладі Чехословаччини побачили перспективу своєї боротьби.

Самвидавча література відіграла важливу роль у формуванні української національної самосвідомості, стала новим джерелом інформації про Україну в усьому світі. Саме через самвидав нелегальне друковане слово доходило до читача, і на нього орієнтувалася українська діаспора. Події 1968 року в Чехословаччині лише активізували процес поширення самвидаву. Тому, прагнучи упокорити інакодумців, владні структури вдалися до випробуваного методу політичних репресій, які в тому періоді набули масового характеру.



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.