Головна статті
Український Самвидав, № 2(4), грудень, 2002
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Всі сторінки
Ірина Жиленко. Всі ми зійшлися на свято його серця" />

Ірина Жиленко. Всі ми зійшлися на свято його серця

Минуло 10 років з дня смерті Івана Світличного – порівняно невеликий час для вічності, але безкінечний табірний строк для в’язнів сумління. Багато подій відбулось за цей час…

10 років тому багато людей проводжало в останню путь з Володимирського собору до пам’ятника Т. Шевченка, звідти на 33 та 49А ділянку Байкового цвинтаря, де могили В. Стуса, Ю. Литвина, О. Тихого, що започаткували пантеон української еліти. Ще за життя Іван заповідав поховати себе неподалік від Василя. В останню путь його проводжали священники різних конфесій, багато людей згадували добрим словом поета-дисидента.

Чим заслужив Іван Світличний таку повагу від широкого загалу? Він прожив недовге, але насичене життя: голодне дитинство – дивом залишився живим за голодомору; війна і каліцтво 1943 р.; університетські роки незвичайного студента, який 5 років провів за читанням книжок, не передбачених ніякими програмами; аспірантура – і невдоволення, намагання досягти найбільшої досконалості; шістдесятництво і Клуб творчої молоді, у якому Іван Світличний – духовний лідер шістдесятництва; арешт 1965-66 рр., заборона на друкування і фахову працю; «великий погром» 1972 р. і цілеспрямоване знищення інтелекту протягом 12 років таборів і заслання; важка хвороба і довгих 11 років нелюдських мук.

Але це скупі анкетні дані. Яким же був Іван Світличний в суто людському вимірі? Передивимося лише заголовки спогадів про Івана в книзі «Доброокий» (Київ: Час, 1998. – 572 с.). «Пам’ять вдячності і боргу» (І. Дзюба); «З когорти найкращих» (Є. Попович); «Тернистими стежками» (Я. Дзира); «Натхненний прийдешнім» (Р. Іванченко); «Іван відкрив нам Україну» (Т. Геврик); «Уроки високої порядності і доброчесности» (Вс. Ткаченко); «Він досяг досконалости» (Н. Одарич); «Уроки Світличного» (С. Глузман); «Поет і лицар» (Л. Копелєв); «Володар духу і король спокою» (М. Горбаль); «Він дарував нам світло» (В. Іванисенко); «Він світильником був, що горів і світив» (Вал. Шевчук); «Його світлість» (М. Косів); «Їх Світличність» (Л. Скорик); «Світло в темряві» (В. Вовк); «Посвіт Світличного» (Ю. Ткаченко); «Незламний дух» (Л. Грабовський); «Подвижник» (І. Савич); «Трудівник» (Є. Сверстюк); «Садівник» (Р. Корогодський); «Лицар духу» (Г. Севрук); «Двигун і архітект шістдесятництва» (Б. і М. Горині); «Носій любові» (Іг. Калинець); «Як не я, тоді хто?» (З. Антонюк); «Наш незабутній друг» (Д. Гусяк).

Друзі не забули Світличного – 26 жовтня 2002 р. багато людей прийшло до могили Івана віддати йому шану, згадати добрим словом, помолитися за упокій його душі. В українських церквах відбулися панахиди.

Могилу і підніжжя козацького хреста (роботи художника Миколи Малишка) засипали живими квітами.

8 листопада 2002 р. в Київському будинку вчителя, заповненому людьми (жаль, що молоді було небагато), відбувся вечір пам’яті Івана Світличного. Провадив вечір Євген Сверстюк.

Почався вечір молитвою, яку виголосив отець Стефан. У своєму слові він згадав, як в 1960-х рр. він, тоді студент Київського політехнічного інституту, приходив до Івана на Уманську радитись щодо організації українських культурно-просвітницьких заходів серед студенства КПІ.

Є. Сверстюк у вступному слові підкреслив правдолюбність, самокритичність Івана Світличного. Г. Севрук у своїх спогадах згадала про роль Івана у її становленні як українського художника. З читанням віршів Світличного виступив квартет студенток Гуманітарного ліцею
ім. Т. Шевченка.

 

 

Студентка ІІ курсу Київського національного університету ім. Т. Шевченка Леся Матвійчук з глибоким проникненням у суть твору прочитала поему І.Світличного «Курбас», яку він вважав своїм найкращим твором. Ця дівчина може стати гідним продовжувачем традицій читців української поезії Тетяни Цимбал та Павла Громовенка. У своєму виступі О. Сугоняко підкреслив взаємозв’язок і спадкоємність поколінь.

Перегуком з табірним минулим був виступ Ніни Матвієнко, платівки якої Іван Світличний із друзями слухали в таборах.

Ольга Богомолець з Ігорем Жуком проспівали «Мандрівки серця» та «Прощальну симфонію». Це було своєрідним перегуком з подією 10-річної давності – саме Ольга Богомолець як лікар була присутня при останньому подихові Івана.



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.