Україна входила в осінній політичний сезон під численні мантри про третій Майдан” чи, прийнаймні, позачергові парламентські, а то й президентські вибори...

на війні

де сни червоно-чорні

де червоно-чорні мруть вітри

кров свята

в червоно-чорне горне

рідні

синьо-жовті прапори

Олександр Косенко

У українського війська віднині нова форма і нові знаки розрізнення, що розривають із радянською традицією. На четвертому році війни ця зміна вдалася не так уже й легко – особливо щодо багато суперечок точилося щодо кольору беретів колишніх Високомобільних десантних військ - ВДВ (тепер Десантно-штурмові війська – ДШВ); так на захист радянських традицій, що єднали українське військо (на четвертому році війни!) із російським крім депутатів “Опозиційного блоку” стала також і одна депутатка, колишня полонянка Кремля…

Як бачимо, навіть війна невіддільна від моди. Що вже казати про політику – ця нагадує моду цілком і повністю. Якщо ж трохи раціоналізувати це майже інтуїтивне відчуття, то і там, і там ґранично важливими є очікування, визначення тенденцій і потрапляння в тренд а потім, як наслідок, здобуття визнання, здобуття леґітимності.

Україна входила в осінній політичний сезон під численні мантри про третій Майдан” чи, прийнаймні, позачергові парламентські, а то й президентські вибори. Очікувані кольори – чорний, сірий і хакі – тренд, заданий ще другим Майданом – Революцією Гідності; яскраві і життєрадісні кольори першого Майдану – Помаранчевої революції виявилися дискредитованими і незапотребуваними – вочевидь, на жаль.

Проте кольори кольорами, а контекст контекстом – все ж таки для дому, для офіційного прийому і, припустімо, для полювання в лісі, передбачається зовсім різний одяг.

Помаранчева революція відбулася як реакція на фальсифікацію другого туру президентських виборів 2004 року – тобто це була суто внутрішня справа України. Революція Гідності на межі 2013-2014 років вже розпочалася як реакція на спробу Віктора Януковича розвернути Україну від Асоціації з Європейським Союзом до якогось нового союзу із Росією – тобто її каталізатором стали зовнішньополітичні процеси. Гіпотетичний “третій Майдан буде відбуватися вже не в умовах кризи зовнішньої політики, а в умовах війни. А кому вигідна криза – без криз революції не буває – у державі, що де-факто перебуває у стані війни? Правильно! – її військовому супротивникові. Це ж і є відповіддю на класичне запитання Cui podest? Cui bono? – Кому це вигідно? Бо, як ми знаємо з Біблії, царство, розєднане всередині, впаде.

Під якими б гаслами не відбувався гіпотетичний “третій Майдан” – чи проти “корупції”, чи проти “узурпації”, чи проти і того, й іншого, він неодмінно буде на руку Кремлю – найкращий подарунок для Третього Риму, що давно мріє обвалити і дискредитувати весь проєкт української державності як такий. Це не означає, що нинішні можновладці мають індульґенцію на всіх гріхи – це лишень означає, що і влада, і опозиція, і суспільство мають бути ґранично обережними у своїх рухах. Бо і політикум, і суспільство мають нарешті усвідомити, що є речі недоторканні за визначенням: державний кордон, національні інтереси, престиж держави, etc. Що вже казати про умови війни! Натомість один екс-грузин/екс-українець за підтримки цілої групи народних депутатів від “Батьківщини” і “Самопомочі” демонструє дірявість українського кордону (це в умовах війни!), один колишній реґіонал-закарпатець консультує Угорщину у її протистоянні з Україною, а вже згадувана мною на початку статті колишня полонянка Кремля під час свого візиту до Польщі переконує публіку, що війну начебто розпочала Україна. Інфантилізм? Політична незрілість? Неготовність бути державним мужем? Чи банальна зрада? Бо, якщо повернутися до метафори, з якої я починав, за умов війни кожен подібний недоречний і необережний рух перетворює прогулянку на подіумі на прогулянку мінним полем – а до кольорів чорного, сірого і хакі так добре пасує червоний – колір крові, що і зараз ллється на передовій.

Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.